Взаємозв'язок з античною філософією - Дохристиянські витоки української філософії

Філософські надбання дохристиянських часів не є ви-падковими. Особливо якщо взяти до уваги тісні зв'язки тогочасної праукраїнської людності з основоположника-ми європейської філософії - еллінами, які, починаючи із VII ст. до н. є., упродовж одного-двох століть не лише заснували на Чорномор'ї десятки міст-держав (Синоп, Тра-пезунд, Ольвія, Аполонія, Пантикапей, Халкедон, Гераклея, Херсонес), не лише створювали у різних куточках краю торговельні факторії (контори, філії), а й поширювали свою релігію та свою культуру. Пантеон (сукупність богів) еллі-нів та їх релігія помітно вплинули на корінне населення. За словами Геродота, храми Діоніса, Артеміди були на на-шій території, значно віддаленій від моря. Культ Гомера тримався в Чорномор'ї довше, ніж у корінній Греції, а се-ред козацької еліти довго зберігався культ пам'яті Александра Македонського. Еллінські духовні джерела легко змішувалися з місцевими, не порушуючи гармонії в духов-ності місцевої людності. Дотепер збереглися сліди еллінів у мові, обрядах і, звичайно, філософії. Це яскраво засвідчує творчість знаменитого мудреця Анахарсиса Скіфського (638-559 р. до н. є.), чиї філософські надбання належать до культурної спадщини українства, знаного не лише у Скіфії, айв еллінській духовній культурі. Елліни навіть вважали його одним із легендарних "семи мудреців" (по-ряд із Солоном, Фалесом, Біантом). Глибину його філо-софствування засвідчує чи не єдиний цілісний фрагмент логічних міркувань: "Так само і Анахарсис Скіфський виключав, як кажуть, критичне сприйняття, до якої нау-ки б воно не відносилось, і дуже гудив греків, якщо вони його зберігали. "Хто ж є той, - запитував він, - хто судить науково? Простак чи майстер? Але простаком ми його не могли назвати, оскільки він зіпсутий знанням технічних особливостей. І подібно до того, як сліпий не сприймімо: предмети зору і глухий - предмети слуху, так само і технічно неосвіченими не має гострого зору у відно-шенні сприйняття того, що зрозуміло технічно. Адже на-віть якщо ми станемо за його допомогою підтверджувати наше судження про той чи інший технічний предмет, то відсутність техніки не буде відрізнятися від самої техніки, що безглуздо. Тому простак не є суддею технічних особли-востей. Залишається, таким чином, сказати, що це майс-тер. А це в свою чергу позбавлено всілякої вірогідності. Саме один про одного судять або однакові фахівці, або різ-ні. Але різні фахівці не в змозі судити один про одного, оскільки цінитель у власному ремеслі виявиться проста-ком у чужих ремеслах. Однак й однакові фахівці не в змозі оцінити один одного. Ми ж розшукуємо того, хто судить їх, якщо вони знаходяться в межах однієї і тієї ж властивості, наскільки це відноситься до одного й того ж ремесла. А інакше, якщо один з них судить другого, то одне й те ж виявляється і судячим і судимим, достовір-ним і недостовірним. Оскільки ж представник тієї ж спе-ціальності відрізняється від предмета судження, то коли він є предметом судження, він сам стає недостовірним, а коли він сам судить, він тільки ще повинен стати досто-вірним. Однак одне й те ж не може бути і судячим, і суди-мим, і достовірним, і недостовірним. Значить, не існує та-кого, хто б судив технічно. А тому й немає ніякого крите-рію. Адже з критеріїв одні - технічні, інші - прості. Але прості критерії не судять, як не судить і простак, і технічні не судять, як не судить і майстер, згідно з вищевикладеними причинами. Таким чином, не існує й ніякого критерію".

У цьому роздумі Анахарсиса, який доносить нам зна-менитий філософ-скептик кінця II - початку III ст. Секст Емпірик, дослідники вбачають зародки теорії судження, правил силогістики та атрибутивних відношень, які піз-ніше будуть розроблені Арістотелем; уявлень елеатів про суперечливість між даними чуттєвого спостереження та їх раціональним аналізом тощо. Перелік подібних ана-логій можна було б продовжити, але і їх достатньо, щоб збагнути масштаб постаті Анахарсиса в царині філосо-фії. На Анахарсиса, для якого понад усе була істина, посилаються Арістотель і Сенека, до його творчості апе-лює Цицерон, розповідають про нього Діоген Лаертський (1-ша половина III ст.) і Пліній старший (23-79). Глибина порушених ним філософських проблем, сила його логічних переконань особливо виявились при аналізі ек-зистенційних основ істини, природи і можливостей люд-ської раціональності.

Авторитет Анахарсиса у тогочасному філософському світі переконує, що він не міг бути винятком на терені вітчизняних шукачів мудрості, а скоріше - найвищим його досягненням. Підтвердженням такої точки зору мо-же слугувати згадка українського історика Станіслава Оріховського-Роксолана (1513-1566) про Токсариса, творчі здобутки якого, на жаль, не дійшли до нашого часу, по-відомлення візантійського історика Лева Діакона (до 950- прибл. 1000) в "Хроніці" про Замолксиса поруч з іменем Анахарсиса як "філософів русичів", які навчили їх "об-рядів еллінських". Згадує його і Платон у "Діалозі", але разом із Аббарисом Гіперборійцем (гіпербореї, за схемою Геродота, проживали приблизно у північних районах су-часної України) як своєрідних волхвів, які прославились у Греції умінням "замовляти" різні хвороби. Щоправда, Порфирій у праці "Життя Піфагора" пише про те, що Замолксис родом із Фракії, яку частіше називали Малою Скі-фією. "Народжений у землі скіфській", як пише Діоген Лаертський, і Біон Борисфенський (Борисфеніт), що жив у III ст. до н. є. Біон, за словами того ж Діогена, був майст-ром на всі руки, але передусім неперевершеним софістом, здатним спростувати будь-яке філософське вчення. Він за-лишив після себе багато творів на різноманітну тематику, був знавцем вчення платоніків (Ксенократа, Полемона, Карнеада) і перипатетиків (представників Перипатетичної школи, заснованої Арістотелем, зокрема, Теофраста, Арістоксена, Стратона, які були відомими своїми енциклопедич-ними знаннями з математики, ботаніки, географії, літера-тури, політики тощо), прихильником раціоналізму, життє-любом, який вважав, що людина мусить бути настільки багатою, наскільки це дозволяє їй бути вільною. Філософія етичного раціоналізму Біона, зорієнтована на людську ек-зистенцію й аналіз парадоксальності її змісту, вивела його на обгрунтовування ідеї збалансованого ставлення люди-ни до навколишнього світу. У контексті філософської думки до києво-руського періоду дослідники звертають ува-гу і на імена Смикра (Скіфа) Боспоренина, Дифіла, Стратоніка, доля і творчість яких потребують спеціального дослі-дження.

Похожие статьи




Взаємозв'язок з античною філософією - Дохристиянські витоки української філософії

Предыдущая | Следующая