Іван Франко біля витоків національної філософії - Філософія української національної ідеї

Іван Франко - людина багатогранного таланту й енциклопедичного інтелекту. Поет і прозаїк, громадський діяч і політик, науковий дослідник проблем історії й тео-рії літератури, етнографії й фольклору, політичної й еко-номічної історії, філософії, досконалий знавець німецької, польської, російської мов, - він спрямовував усе своє над-бання на "народне відродження", розвій української нації, збагачення української духовної культури. Франко був пе-реконаний, що будь-які розмови та дії, які ніби стоять над національним, які є "чистими" стосовно проблеми нації, насправді "або фарисейство людей, що інтернаціональни-ми ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими "вселюдськими" фразами покрити своє духовне відчудження від рідної нації".

Розквіт нації, її прогрес у межах самостійного держав-ного утворення є основою основ суспільного життя. Але щоб ідеал національної самостійності, за Франком, став чинником цінності, він має бути не лише усвідомлений розумом, а й відчутий серцем. Цьому мусять бути підпо-рядковані усі наявні сили і засоби суспільства.

І. Франко, як і М. Драгоманов, актуалізував завдання загальнокультурного розвитку українського народу, про-будження його національної самосвідомості, що неможли-во "без власних шкіл і без виробленої освітньої традиції", "без популярного і вищого письменства", "без преси, яка б могла ясно держати і систематично боронити стяг націо-нальності". Л все разом потребує національної мови, "без якої виховання народу не може зробити бажаного посту-пу", координуючої і спрямовуючої сили провідної верстви суспільства - національної інтелігенції, перед якою Фран-ко, на відміну від М. Драгоманова, ставить конкретніше за-вдання: "витворити з величезної етнічної маси українсько-го народу українську націю, суцільний культурний орга-нізм, здібний до самостійного культурного і політичного життя" і водночас здатний на "присвоювання собі в якнай-ширшій мірі і в якнайшвидшім темпі загальнолюдських культурних здобутків, без яких сьогодні жодна нація і жод-на хоч і як сильна держава не може остоятися".

У царині філософії І. Франко тяжів до позитивізму Г. Спенсера, йому було властиве етико-антропологічне ро-зуміння філософських проблем. Свою світоглядну пози-цію він визначав як раціоналізм, за основу існування і розвитку речей брав факти позитивних наук, описані, до-сліджені розумом. За соціально-політичною спрямованіс-тю І. Франко - соціаліст драгоманівського гатунку. Його соціалізм грунтувався не на класових цінностях (як у Маркса), а на загальнолюдських, був позбавлений держави, оскільки їх функції передбачають наявність у ній приві-лейованого прошарку управлінців, які неодмінно узурпу-ють владу в суспільстві, поставлять себе над рештою народу, і замість декларованої рівності знову запанує нерівність. "І стара біда - нерівність, вигнана дверима, вернулась би вік-ном; не було би визиску робітників через капіталістів, але була би всевладність керманичів - усе одно, чи родовитих, чи вибраних - над мільйонами членів народної держави. А маючи в руках так необмежену власть хоч би на корот-кий час, як легко могли би ті керманичі захопити її назов-сім і як легко при такім порядку підтяти серед людності корінь усякого поступу і розвою і, довівши весь загал до певного ступеня загального насичення, зупинити його на тім ступені на довгі віки, придушуючи всякі такі сили в суспільстві, що пхають наперед, роблять певний заколот, бу-дять невдоволення з того, що є, і шукають чогось нового".

І. Франко дуже обережно підходив до способів реаліза-ції соціалізму як суспільного ідеалу, категорично висту-пав проти його штучного насадження, оскільки це, на його думку, може обернутись величезними економічними, полі-тичними і духовними втратами для народу. Досвід СРСР підтвердив правильність таких передбачень. Щодо ство-рення в майбутньому союзу вільних спілок, то Франко не заперечував можливість подібного: "колись надійде пора консолідування якихось вольних міжнародних союзів для осягнення вищих міжнародних цілей. Але се може статися аж тоді, коли всі національні змагання будуть сповнені і коли національні кривди та неволення відійдуть у сферу історичних споминів".

Похожие статьи




Іван Франко біля витоків національної філософії - Філософія української національної ідеї

Предыдущая | Следующая