Історія написання - Критичний матеріал І. Франка під назвою "Куліш Олелькович Панько. Дзвін, староруські думи і співи"

Лейтмотивом творчості П. Куліша було прагнення зберегти національне обличчя українського народу, мову, культуру, звичаї і традиції, закласти основи національної самобутності, української літератури і водночас європеїзувати українців. куліш самобутність культура європеїзація

У перших двох своїх збірках, які мали назви "Досвітки" та ""Хуторна поезія", митець емоційно озвучує історичне минуле, підносить національну самосвідомість українців, наслідує раніш поезію Т. Шевченка в темах, образах, мотивах, стильовому оформленні. Але Пантелеймон Куліш вирішив для себе, що потрібно позбутися наслідування Кобзаря і прагнув виявити власне обличчя. Так з'явилася збірка "Хуторна поезія", в якій письменник переоцінює українську історію і козаччину. У ній переважають національно-культурні маніфести, висміювання козаків, "сліпого демона тісноти" Миколи Першого, оди на честь Петра Першого та Катерини Другої. У дусі європейської просвітительської традиції вісімнадцятого століття письменник зробив художнє слово засобом прямої пропаганди своїх суспільних поглядів.

Вершиною поетичної творчості Куліша стала збірка "Дзвін"(1893), яка продовжувала мотиви збірки "Хуторна поезія". Автор збірки полемізує з Шевченковим революційно-романтичним осмисленням козацької історії та сучасної української дійсності. Куліш вважав, що потрібно знаходити компроміси з самодержавством, знаходячись у складі російської імперії. Складаючи оди на честь Катерини Другої та Петра Першого Пантелеймон Куліш намагався підкреслити їхню роль у збереженні українського суспільства від саморуйнації, до чого мали призвести козацько-отаманські міжусобиці.

В свою чергу Іван Франко написав критичний відгук на збірку "Дзвін" Пантелеймона Куліша, того ж 1893 року. Франко аргументовано піддає критиці хитку позицію Куліша до історії і сьогодення України. Іван Яковлевич дорікає письменника у "прихильності до польської шляхти та московських владників Петра Великого та Катерини II". Та наголошує на "Кулішевих парадоксах, котрими аж до переситу повні його вірші", на його містичній "культурності", погорді до козацтва та ненависті до гайдамаччини, а також "до новішої українською науки і літератури".

І. Франко називав Пантелеймона Куліша "одним із корифеїв нашої літератури", її "першою звіздою". Водночас він зауважував, що в Куліша "друга половина думки б'є першій в пику". Це висловлювання було обумовлене непослідовністю П. Куліша, суперечливістю його натури, що позначилося й на його творчості. До речі Пантелеймон Олександрович і сам це визнавав, зазначаючи в одному з листів: "Того, що я писав московською мовою, не хочу я перекладувати, бо вже багато де в чім розійшовсь я з самим собою..." Інколи П. Куліш заперечував не тільки себе "прежнього", а й "розходився з самим собою" в одному і тому ж творі, заперечуючи заодно й усталені цінності свого народу (скажімо, "козацьку республіку"). Цим, зрозуміло, він протиставляв себе громаді чи найближчим приятелям, дратуючи всіх не тільки непослідовністю, а й незбагненністю, нестандартністю своєї натури. "Кулішеві треба віддати заслужене: з нього був великий майстер дратувати українську громадську думку",-- писав про письменника М. Зеров. "Куліш -- це якась фатальна помилка,-- писав у прощальному слові про нього М. Вороний. -- ...Тяжко знайти такого другого чоловіка, що рівночасно заподіяв би Україні і стільки шкоди, як Куліш. Та проте які б не були його провини, заслуги його певно перевищують їх!" Сам же Куліш почувався ображеним, бо, за його словами, "діяв у... національних інтересах", хоч не розумів, що часто відстоював ті інтереси неприйнятним способом.

Тема: Вихід нової третьої збірки Пантелеймона Куліша під назвою "Дзвін"

Ідея: акцентувати увагу П. Куліша і усіх прихильників його творчості на антиукраїнську позицію автора збірки по відношенню до минулого та сьогодення історії, науки і літератури України, і на противагу показати майстерність і красу слова у небагаточисельних ліричних віршах тієї ж збірки, котрі можна "зачислити до перлів нашої поезії".

Мета: Іван Франко прагнув висловити співчуття і біль від прочитаного у збірці, і через гостру, але аргументовану критику направити великий талант письменника у потрібне русло, показати абсурдність і зубожілість думок представника української інтелігенції, "що відвернувся від своєї родової традиції, зненавидів її".

Похожие статьи




Історія написання - Критичний матеріал І. Франка під назвою "Куліш Олелькович Панько. Дзвін, староруські думи і співи"

Предыдущая | Следующая