Аналіз оповідань про дітей ("Грицько", "Ксеня", "Олеся") та для дітей ("Дзвоник", "Украла", "Екзамен") - Розвиток дитячого психологізму у творах Б. Грінченка

Як прозаїк Борис Грінченко - автор близько півсотні оповідань і нарисів, кількох повістей, зокрема "Серед темної ночі" та "Під тихими вербами". У малій прозі письменника можна виділити такі теми:

    1) селянське життя в морально - етичних, побутових і психологічних вимірах ("Без хліба", "Дядько Тимоха", "Хатка в балці" та інші); 2) оповідання про дітей ("Грицько", "Ксеня", "Олеся") та їх навчання ("Дзвоник", "Украла"); 3) проблематика вчителів і школи ("Екзамен", "Непокірний"); 4) твори з шахтарського життя ("Батько та дочка", "Панько") тощо.

Як бачимо, дитячі оповідання Бориса Грінченка мають важливе пізнавальне та виховне значення. Вони вчать насамперед людяності, добра, дають уявлення про красу й потворність людської душі. Читаючи твори Бориса Грінченка для дітей мимоволі поринаємо у цікавий і захоплюючий світ дитячих образів, переймаємося їх болями, турботами, вчимося важливих життєвих істин, адже кожен твір несе повчальний зміст.

Виховання з дитини особистості було метою Грінченка - педагога. Заради цього письменник формує особливий стиль дитячих оповідань, зрозумілий дітям, який несе багато пестливих елементів і народної творчості. Саме з фольклору починається ознайомлення дитини з літературою. Кожній віковій категорії притаманне своє світосприйняття, тому твори Грінченка призначені не для маленьких, а для дітей молодшого та середнього шкільного віку. Його твори встигають запобігти формуванню негативних рис характеру і тому є актуальними і до сьогодні.

Глибиною проникнення у внутрішній світ дитини позначене оповідання Б. Грінченка "Дзвоник", яке за темою і характером розгортання конфлікту не має аналогів в українській літературі. Це оповідання присвячене Іванові Франкові у 25-річний ювілей його літературної діяльності. У ньому йдеться про семирічну сироту Наталю, яку після смерті матері віддають до міського дитячого притулку. Уся увага письменника зосереджена на показі моральних страждань дитини, що опинилася в незвичних умовах, у зовсім незнайомому середовищі. Вона живе серед людей, які не хочуть і не можуть зрозуміти її душі. Здавалося б, тепер Наталі стало краще: вона нагодована й одягнена, спить у теплому ліжку, начальниця її не б'є й не лає. Та все ж дитині неймовірно тяжко: щоденне глузування із "селючки", відокремлення від інших, відчуженість тяжким гнітом придавили її.

Наталі нелегко жилося і вдома, особливо після того, як не стало матері. Тепер, на перший погляд, усе змінилося на краще: вона нагодована й одягнена, спить у чистому, теплому ліжку. І все ж дитині в притулку невимовно тяжко, бо відчуває себе самотньою, чужою, відірваною від звичайного сільського побуту, а ще, чи не найголовніше, глузування однолітків травмують її психіку.

Тому Наталю мучив сором, пригнічувало вороже ставлення інших дітей, на яке не звертали уваги педагоги. А ще шкільний дзвоник, уособлення казарменої системи, суворої регламентації, стає тягарем для самотньої дитини. "Дзвоник будив її - вона вставала, кликав снідати - вона йшла, велів учитися, вона вчилася, витискав з класу після лекції і знову наказував сідати - вона слухалася. І так усе: сон, їжа, гулянки, науки - все дзвоник велів, промовляючи своїм гострим, ухові дошкульним, голосом. Тепер у неї не було своєї волі - він усю забрав" [2, 51].

Образ дзвоника асоціюється у дитини з казарменим режимом. Дзвоник паралізує волю дитини, її думки. Він здається Наталі живою істотою, яка за всіма наглядає та несподівано вривається в її спогади.

В оповіданні передано страшний внутрішній стан дівчинки. Наталя переконується, що їй не вирватися з бездумної неволі притулку, який в її уяві все частіше асоціюється з тюрмою. І її звертання до начальниці Олександри Петрівни дозволити їй втопитися у дворі в колодязі з надзвичайною силою художньої правдивості розкриває душевну трагедію дитини, має пряме педагогічне спрямування.

Причиною трагізму маленької дівчинки є жорстока антигуманна система виховання, усталена в дитячому будинку, повна байдужість до духовного світу вихованки, ігнорування індивідуального підходу до її особливості.

Питання навчання і виховання глибоко хвилювало письменників. Тогочасна школа, не ставила своїм завданням просвітити народ. Після школи діти виходили такими ж темними, як і були, або, що гірше, виходили з порушеною психікою після жорстоких катувань та повної байдужості до внутрішнього світу школяра.

Образ дзвоника асоціюється у дитини з казарменим режимом. Дзвоник паралізує волю дитини, її думки. Він здається Наталі живою істотою, яка за всіма наглядає та несподівано вривається в її спогади.

Дівчатка-сироти виступають героїнями багатьох оповідань Грінченка. Письменник показує їхнє бідування, життєві турботи.

Глибинного проникнення у внутрішній світ дитини позначається оповідання Б. Грінченка "Украла". У центрі оповідання відтворено образ учениці Олександри, дівчинки несміливої, завжди приниженої. Художній твір буквально першою фразою вводить читача у суть конфлікту, який стався. Тільки вчитель зайшов до класу, як школярі оточили його, стали голосно і сердито про щось розповідати. Виявилось, що Олександра украла в іншої учениці шматок хліба і тепер її засуджували.

Насамперед автор звертає увагу на педагогічний такт, на майстерність учителя, на його вміння показати дітям істинну сторону життя, пояснити, в чому полягають справжні життєві цінності. Будні шкільного життя урізноманітнила одна подія: школярка першого класу Олександра украла в однокласниці хліб. Спочатку діти з притаманною їм критичністю різко засудили дівчинку. Однак Василь Митрович вирішив дізнатися правду і запитав Олександру. Вона спершу боязко мовчала, натомість "сита, добре годована" і завжди весела Пріська торохтіла, що вона не вперше краде у неї їжу. Але вчитель вперто домагався почути правду від винуватиці. І Олександра визнала себе винною перед усіма школярами. На запитання Василя Дмитровича, чому украла, дала просту відповідь: "Я їсти хотіла". Вона крізь сльози пояснила, що дома нічого немає їсти оскільки батько - п'яничка все пропиває.

Вчитель взяв дівчинку за руку і повів у хату, щоб вона там заспокоїлась. Коли він повернувся до класу, то майже всі діти запропонували для Олександри якісь харчі. Вражає виховний момент: вчитель не промовив до дітей жодного слова, не дорікнув нікому. Під впливом учителя школярі змінюють своє ставлення до однокласниці, адже на такий вчинок її штовхнув голод. В останньому реченні оповідання ми бачимо, що Олександра виросла порядною людиною: "Цього року вона здасть останнього екзамена і вийде з школи розумною, правдивою і чесною дівчиною".

Оповідання Бориса Грінченка виявили грунтовну обізнаність автора з життям і психологією українського селянина, пов'язані з педагогічною працею автора. Письменник зумів заглянути в душу дитини, перейнятися її болями, турботами. Візьмемо для прикладу оповідання "Екзамен". У цьому творі автор зображує "великий" день в Тополівській волосній школі, коли сюди прибув голова екзаменаційної комісії. Його приїзду, напружено очікуваному, передувала значна підготовча ремонтна робота (вчитель Олексій Петрович мусив і сам замазувати глиною піч, бути "лікарем" свого стільця). Автор при цьому розкрив матеріальну нужду закладів такого типу, залежність учителів від усяких малограмотних "члєнов учіліщного совєта" на зразок шахрая - банкіра Куценка, які до того ж морально тероризують школярів. У підтексті оповідання звучить думка автора - педагога про ефективність навчання рідною мовою, а не чужою учням російською мовою.

Оповідання "Олеся" - простими реченнями зримо відтворює тривожну добу татарських набігів на Україну. В центрі твору - патріотичний подвиг 16-літної дівчини, яка завела ворожий чамбул у непрохідні болота і наклала головою. Олеся віддала життя не за царя чи гетьмана, - Грінченко мотивує її вчинок тим, що вона врятувала рідне село, людей, дідуся.

Твір переносить нас у той далекий час, коли наш народ вів постійну боротьбу з татарами, які несли на Україну смерть, пожежі, неволю. Про долю двох сиріток - Олесі і Михася, вихованців діда Данила, і йдеться в оповіданні. Дід Данило на собі відчув тягар турецької неволі, з чужої землі приніс палку любов до батьківщини і готовність прийняти смерть за неї. Не раз у дітей, які слухали дідові розповіді, блискотіла сльоза на очах, не раз серце сповнювалося ненавистю до ворогів. І коли одного разу Олеся зустрілася з татарами, вона, ні хвилини не вагаючись, ціною власного життя рятує односельців, заводить татар у болото. Автор майстерно відтворює похорони Олесі коли "не сам дід Данило плакав, плакали всі: і старі й малі, і чоловіки й жінки, і подруги - дівчата". Все село пішло проводжати Олесю в останню путь, бо вона з честю виконала свій найсвятіший обов'язок.

Похожие статьи




Аналіз оповідань про дітей ("Грицько", "Ксеня", "Олеся") та для дітей ("Дзвоник", "Украла", "Екзамен") - Розвиток дитячого психологізму у творах Б. Грінченка

Предыдущая | Следующая