За роки незалежності України загинуло шістдесят три журналісти. - Журналістське розслідування

В 1993-1994 роках ще один журналіст, який заплатив своїм життям за правду і свої переконання Дмитрій Холодов надрукував кілька статей про міністра оборони Росії Павла Грачова. Журналіст звинуватив міністра в корупції і зробив натяк на те, що автомобіль міністра куплений на нетрудові доходи. Сам Грачов не одноразово закликав підлеглих вплинути на автора цих публікацій.

За наказом міністра журналіста перестали впускати на прес-конференції, бріфінгі та інші офіційні зустрічі міністра оборони зі ЗМІ.

В 1994 році Холодова вбили. В своєму кабінеті в редакції "МК" він відчинив дипломат, в який було вмонтовано взривний пристрій. Саме його журналістська діяльність та матеріали про міністра оборони і коштували йому життя.

Список загиблих журналістів поповнив Ігор Александров.

Президент України Леонід Кучма доручив Генеральному прокурору Михайлові Потебеньку і міністру внутрішніх справ Юрію Смирнову "забезпечити повне і максимально прозоре розслідування причин і обставин загибелі директора телерадіокомпанії "ТОР" (місто Слов'янськ Донецької області) Ігоря Александрова, широко і постійно інформувати громадськість про хід слідства". Глава держави дав вказівку "посилити увагу до приміщень, в яких розташовані редакції засобів масової інформації", щоб забезпечити там належний громадський порядок, повідомляє "Інтерфакс-Україна". За дорученням Леоніда Кучми планується створити у Києві та обласних центрах так звані гарячі канали телефонного зв'язку, "з допомогою яких працівники ЗМІ могли б оперативно інформувати правоохоронні органи, інші державні структури про реальну загрозу їхньому життю внаслідок виконання службових обов'язків". Прем'єр-міністрові Анатолію Кінаху доручено "спеціально розглянути" на урядовому засіданні стан виконання Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", указів Президента та інших нормативних актів, спрямованих на забезпечення умов для безперешкодної діяльності вітчизняних журналістів, підвищення їхнього захисту, в тому числі й правового.

Третього липня вранці невідомі по-звірячому побили Ігоря Александрова бейсбольними бітами біля входу до офісу ТРК "ТОР". З тяжкою черепно-мозковою травмою його доставили до лікарні. Сьомого липня він помер, не приходячи у свідомість. Злочинців поки не затримано, хоча, як заявив кореспонденту агенції УНІАН заступник голови Донецької обласної адміністрації Олександр Гурбич, "просування у розслідуванні є". Він вважає: начальник донецьких правоохоронців Володимир Малишев "абсолютно обгрунтовано говорить, що до кінця наступного тижня будуть ті результати, на які чекає не тільки Слов'янськ, а й уся область, уся Україна". Міське управління міліції Слов'янська пообіцяло три тисячі гривень (550 доларів) винагороди за інформацію, яка допоможе у розкритті вбивства.

Прізвище Александрова буде викарбувано на пам'ятній стелі на честь загиблих журналістів поряд з прізвищем Гонгадзе.

Журналістика є доволі неоднозначною сферою діяльності. Працівники засобів масової інформації повідомляють суспільство про найрізноманітніші факти та явища, аналізують та інтерпретують дійсність, а також значно впливають на розвиток подій, відіграють важливу роль у розвитку тих чи інших процесів у конкретній державі й у світі загалом. Максимально повно висвітлювати факти та водночас намагатися не зашкодити - одне з головних правил журналістської діяльності. Це завдання дуже ускладнюється під час екстремальних подій. Адже працівник засобу масової інформації в таких умовах не лише дбає про те, як висвітлити ту чи іншу ситуацію, а також мусить особливо ретельно підходити до кожного слова, яке може і подарувати надію, і посіяти паніку, і навіть спричинити жахливі наслідки, призвести до сотень, а то й тисяч жертв. Ще одним надзвичайно актуальним аспектом діяльності у надзвичайних ситуаціях для журналіста має бути питання власної безпеки, не тільки наявність професійних, фахових навиків, а й знання особливостей екстремальних умов, уміння знайти вихід і розробити певну схему такої поведінки, за якої в незвичних і небезпечних ситуаціях він зможе і вижити, і виконати своє редакційне завдання. ХХ століття стало періодом безлічі воєн, локальних і міждержавних конфліктів, масштабних стихійних лих, аварій і катастроф. Працівники засобів масової інформації, які висвітлювали ці події, не раз опинялися під кулями, потрапляли в ув'язнення, виконували свою роботу там, де лилась кров, ставали свідками жахливих людських трагедій. Аби поінформувати широку громадськість про такі події, журналістам неодноразово доводиться ризикувати власним здоров'ям і життям. А водночас - не забувати про свою частку відповідальності, зокрема, за психологічний стан суспільства, тому ставати максимально сконцентрованим і уважним до найменших деталей. Репортажі з "гарячих точок", повідомлення у прямому ефірі про теракти, висвітлення катастроф, інформація із зон повеней - за них журналістам часто доводиться розплачуватися життям. Зокрема, 2001 року, названого Комітетом захисту журналістів роком аномалій, під час виконання своїх професійних загинуло 37 працівників ЗМІ. Більш ніж удвічі розширилася географія насильства впродовж трьох років: якщо 1999-го працівники ЗМІ гинули в десяти державах, то 2001 кількість країн зросла до шістнадцяти, а 2001 - до двадцяти двох. На жаль, аномалії з часом мають здатність перетворюватися на тенденцію.

Похожие статьи




За роки незалежності України загинуло шістдесят три журналісти. - Журналістське розслідування

Предыдущая | Следующая