Журналістська етика, Походження та існування етики журналістики - Свобода слова і відповідальність тележурналіста (на прикладі телеканалу "1+1")

Походження та існування етики журналістики

Журналістська етика - система правил і норм поведінки, яких мають дотримуватися усі, хто збирає, опрацьовує та поширює інформацію. [4]

Професійна мораль журналіста -- це не тільки форма свідомості, а й моральна поведінка, її мотиви, підстави моральних оцінок у вигляді суджень у журналістських матеріалах, моральні стосунки з людьми у фаховій діяльності, моральний вплив на людей у міжособовому й опосередкованому спілкуванні. Є такі основні компоненти професійної моралі журналіста: моральна професійна свідомість, моральна професійна поведінка, моральний вплив на реципієнті в, моральна журналістська оцінка у матеріалах.

Специфіка об'єкта праці журналіста передбачає високу відповідальність перед суспільством за свою діяльність. Тому до журналістів висувають високі моральні вимоги, що як додаткові моральні регулятори їх поведінки є специфічним предметом професійної журналістської етики.

Професійній етиці притаманні також особливі закономірності, цінності, норми, що не збігаються із загальною етикою. Журналістика як вид трудової діяльності, пов'язаний з людиною, мас специфічні етичні обов'язки. Професійна журналістська етика -- це не вимоги загальної стики у специфічних умовах журналістської діяльності, а особливі, не властиві всім професіям норми і правила, хоча окремі з них притаманні й іншим спеціальностям.

Мета журналістської етики -- сформувати передусім високу моральну самосвідомість і поведінку журналіста як комплекс освоєних ним професійних стичних цінностей, норм і правил поводження, який він утілює у роботі, самосвідомість як усвідомлення й оцінку людиною своїх дій і їх результатів, думок, почуттів, морального обличчя й інтересів, ідеалів і мотивів поведінки, цілісну оцінку самого себе і свого місця в житті. [12, с. 13-14]

Проблема свободи ЗМІ є однією з центральних у сфері наукових знань про журналістику і водночас торкається складного комплексу проблем журналістської практики. Отже, проблема свободи є однією з найважливіших як у теоретичному, так і в практичному плані. У наукових колах домінує точка зору, що проблема свободи медіа є базовою, фундаментальною в будь-якій системі ЗМІ. Але ця проблема торкається не тільки інтересів журналістів і мас-медіа - всіх громадян.

Нині дискусії щодо свободи ЗМІ здебільшого точаться довкола риторичних питань і гіпотетичних моделювань стосовно того, якою має бути ця свобода - повною, абсолютною (і що це означає), або вона завжди обмежена, відносна (і наскільки), існує чи не існує свобода телебачення та політична цензура в Україні й т. ін. Але сьогодні постає необхідність перевести ці дискусії та відповідні наукові розвідки у площину структурування права на свободу ЗМІ, конкретизації змісту поняття "свобода телебачення" з метою чіткішого визначення останнього, розкриття його смислової сутності, уточнення й кращого розуміння його значення, бо зараз це поняття нерідко трактується практично з точністю до навпаки: мають місце його некоректне, помилкове тлумачення, свідоме й неусвідомлене (через брак відповідних знань) спотворення його змісту. Отже, розв'язання й ступінь гостроти проблеми свободи телебачення значною мірою залежать від того, який смисл - істинний чи викривлений - ми вкладаємо в само поняття "свобода телебачення": будь-яка свобода існує тільки за умови наповнення її конкретним змістом.

Сьогодні поняттєвий апарат журналістики продовжує зазнавати істотних змін, збагачуючись різними неологізмами. Відбувається його ревізія, серйозний перегляд. Уточнення значення як новітніх, так і достатньо давніх понять, що є поширеними в галузі масової інформації, встановлення за необхідності їх альтернативних дефініцій потрібно для вирішення актуальних питань журналістської теорії та практики, уникнення всіляких помилок, непорозумінь, розбіжностей при вживанні тих чи інших термінів.

Сьогодні питання етики пронизують численні сфери людської діяльності. Серед них засоби інформації та журналістика, важливість яких у житті сучасного суспільства не треба доводити: медії для сучасної людини за частістю користування стоять на третьому місці після роботи та сну. І це не пасивне користування, бо хоч питання етики інформаційних засобів насамперед цікавлять її головних учасників -- журналістів і керівників медійних структур, проте стосуються також і громадськості. Саме громадськість занепокоєна порушеннями, розходженнями, відхиленнями від норми, помилками, котрі їй здаються несумісними з розумінням ролі засобів масової інформації, яку ті можуть відігравати в суспільстві[21, c. 15-17].

Сфера діяльності інформаційних засобів надзвичайно різноманітна щодо їх змісту та соціальних функцій. Розглядати етику інформаційних засобів -- це не лише враховувати аспекти журналістської діяльності.

Інформація сьогодні вимагає єдності форми та змісту при її передаванні та повідомленні.

Уже від самого початку виникнення преси в Західній Європі можна було вивчати поведінку журналістів і визначати цінності, якими вони керувалися. їхня практична діяльність іноді була пов'язаною з жорстокими вчинками, котрі Бальзак охарактеризував як одні з найжахливіших. Водночас виникають елементи нормативної етики, з яких прагнуть сформулювати принципи успішної журналістської роботи.

Нормативна етика, як зведення етичних правил, почала формуватися в другій половині XIX століття внаслідок прийняття професійного статусу для журналістики. У Франції її розвиток стає відчутнішим після заснування перших професійних спілок, а також у ході дискусій у Палаті парламенту про закон 1881 року, який визнав свободу преси та встановив відмінності між діяльністю й відповідальністю видавців і журналістів. Цей розвиток також спостережено в США та Сполученому Королівстві. Він виражався двома вимогами: захист у пресі журналістської професії, що переходила зі стану ремесла до виробничої діяльності; формулювання правил, покликаних оберігати газети (і журналістів) від втручання держави, а також від нападів з боку правосуддя через дотримання внутрішньої добровільної дисципліни. У доповідях першого міжнародного конгресу журналістів, що відбувся в кінці XIX століття, також помітно інтерес до цих питань [11, c. 56-57].

М. Ломоносов у трактаті "Про професію журналіста" розглядав питання призначення і обов'язку журналіста ще в ХVІІІ столітті. Він засуджував тих журналістів, які ставилися до своєї професії як до ремісництва, такого собі вигідного заробітку замість того, щоб вбачати в ній не тільки матеріальне задоволення, а й передусім моральне. Вчений наголошував на тому, що журналіст повинен завжди об'єктивно і достовірно викладати факти, а також нести певну відповідальність за свої матеріали. Ломоносов окремо писав про моральні вимоги до журналіста. Сьогодні його думки видаються доволі актуальними з огляду на кризу моральності ЗМІ. Зміст їх такий:

    1. Той, хто береться повідомляти нове, повинен наперед зважити свої сили, бо він береться за працю важку і надзвичайно складну. Журналіст повинен схопити в явищі нове і суттєве, говорити про яке треба із знанням справи. 2. Щоб бути в змозі винести присуд щирий і справедливий, треба звільнити свою думку від будь-якого упередження. 3. Прислухатися до колективної думки фахівців з даного питання, сукупні знання яких, звичайно, більші, ніж відомості, які має журналіст. Журналіст перед тим, як вказувати на недоліки і засуджувати, повинен неодноразово зважити, що він має сказати, щоб бути в змозі захищати свою точку зору в разі потреби. Поверхові, верхоглядні судження ганебні, вони стають ще більш ганебними, коли в них ясно проявляється необережність, невігластво, поспішність, несумлінність. 4. Журналіст не повинен поспішати засуджувати наукові гіпотези -- це прагнення, що дають нам можливість досягти знань, до яких емпіричним шляхом дійти неможливо. 5. Журналіст повинен запам'ятати, що найбільш безчесним для нього є крадіжка у кого-небудь із своїх побратимів по професії висловлюваних ними думок і суджень, привласнення їх собі. 6. Журналісту дозволяється заперечувати те, що в його очах підлягає запереченню. Але якщо він вже береться за цю справу, то повинен доказам іншої людини протиставити справжні заперечення. Одні лише сумніви і довільні запитання не дають журналістові права, тому що немає дурня, який не міг би поставити набагато більше запитань, ніж одна досвідчена людина може відповісти. Журналіст не повинен вважати, що незрозуміле для нього, незрозумілим є і для фахівців. 7. Журналіст не повинен ніколи бути високої думки про самого себе, про свою зверхність над людьми, про свій авторитет і якість своїх суджень [12, с.180-181]. Подібні настанови з ХVІІІ століття не втратили своєї актуальності і в ХХІ ст.

Сучасний суспільний розвиток вимагає формування духовності тележурналіста і тележурналістики в цілому. Цей процес нелегкий і передбачає виховання і самовиховання в людині непримиренності до відхилень від моральних принципів і норм, особливо коли йдеться про журналіста, адже майже у всіх сферах суспільства зростає дедалі більше роль та значення моральних принципів. Це явище не оминуло і журналістику. Українські дослідники наголошують на тому, що моральні принципи, як одна із форм моральної свідомості, є узагальненим вираженням основних вимог певної системи моралі щодо моральної сутності людини, її призначення, сенсу життя, характеру взаємин між людьми. Вони є виразниками сутності моральних стосунків і основою моральних норм, забезпечують соціальну орієнтацію діяльності людини. Моральна норма -- форма моральної вимоги, що дозволяє людині оцінювати будь-які вчинки, зіставляти їх з еталоном, спрямувати і регулювати стосунки з іншими особистостями. Моральні норми зобов'язують до того, які конкретні вчинки має здійснювати людина. Моральні принципи в загальній формі розкривають зміст тієї чи іншої моральної норми, виражають вироблені в свідомості суспільства вимоги, що стосуються духовності людини, її призначення, сенсу життя і характеру взаємин між людьми.

У формі моральних принципів, норм та ідеалів знаходять своє відтворення цінності -- критерії та способи оцінки позитивного або негативного значення об'єктів навколишності для людини. Своєю чергою, професійна і загальна етика здійснює суттєвий вплив на журналістську професійну діяльність саме через систему цінностей.

Обгрунтування системи цінностей здавна будувалося на релігійних уявленнях про людину та її призначення. В добу Відродження і Нового часу мораль, зрештою, позбулася цієї вузької спрямованості і замінила її силою людського розуму. Кант зробив її цілком автономною, утвердженою тільки на її обов'язковості. ХІХ-ХХ століття характеризуються різними варіантами обгрунтування моралі -- натуралістичними, соціологічними (марксизм). Нині -- це так звані аксіологічні, онтологічні, трансцендентальні обгрунтування[10, c. 45-46].

Загалом, теоретичні і методологічні проблеми морально-етичного фактору, як стимулу і регулятора суспільно-політичного і духовного процесу, в тому числі процесу формування професійної особистості журналіста, досліджувались в багатьох наукових роботах -- А. Москаленко, В. Шкляра, Т. Приступенко, В. Здоровега, Б. Потятиник, С. Криворучко, Т. Тимошенко.

Дискусії на тему моралі загострюються дедалі більше, адже постає нагальна потреба у пошуку нової системи моральних і духовних цінностей, які б відповідали сучасним запитам. А без теоретичного осмислення моралі, її основ ці дискусії приречені залишитися дискусіями без результату.

Що ж до журналістики як духовного явища, то в цій "професії професій" цінності моралі є головним орієнтиром професійної діяльності та мірилом моральної оцінки цієї діяльності. С. Криворучко у роботі "Професійна етика журналіста на сучасному етапі розвитку демократії в Україні" умовно поділяє цінності на:

    - загальнолюдські (світ, мир, життя, злагода, справедливість, доброчинність); - національні (нація, національна культура, національна політика, національна держава); - етнічні (етнос, етнічна культура, історія етносу); - професійні (зокрема журналістські -- свобода слова, правдивість, відповідальність, солідарність, неупередженість, порядність); - індивідуальні (самовдосконалення, самовираження, саморозвиток, лицарство, шляхетність, відвага, співчуття, доброта, совість, щирість) [10, с.39].

Похожие статьи




Журналістська етика, Походження та існування етики журналістики - Свобода слова і відповідальність тележурналіста (на прикладі телеканалу "1+1")

Предыдущая | Следующая