Проголошення і встановлення радянської влади в Україні - Революція 1917-1920 років і відродження української преси

Невдала зовнішня політика. Поразкою завершилися переговори Директорії про мир з Росією; не вдалося домовитися про підтримку з боку країн Антанти, які в грудні 1918р. висадили свої війська на півдні України і надали підтримку білогвардійській армії Денікіна (білогвардійці і Антанта вороже ставилися до ідеї незалежності України і боролися за відновлення "єдиної і неділимої" Росії). У період з березня 1917 по 1918 р. в Україні виходили 64 газети більшовицького ідейно-політичного напряму та суті. Це, по-перше, друковані органи більшовицьких комітетів та організацій - "Пролетарий" (Харків),"Голос соціал-демократа" (Київ), "Звезда" (Катеринослав), "Донецкий пролетарий" (Луганськ) тощо. По-друге, видання Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів - "Пролетарская мысль" (Київ), "Солдат и рабочий" (Херсон), "Голос революции" (Одеса), "Голос солдата" (Катеринослав) та інші. По-третє, військова преса - "Солдатская мысль" (Одеса),

Борьба с контрреволюцией" (Київ) і т. п.

Радянсько-більшовицькі війська мали чисельну перевагу, були краще організовані, ніж напівпартизанська армія С. Петлюри. На бік більшовиків перейшли загони Махна, "зелених", Григор'єва.

Отже, 2лютого 1919р. радянські війська вступили до Києва і до травня майже на всій території України була встановлена радянська влада.

Ще під час наступу на Київ, у січні 1919 р., Тимчасовий робітничо-селянський уряд України встановив нову назву держави - Українська соціалістична радянська республіка (УСРР). Політичний курс щодо України розроблявся в Москві і враховував, перш за все, інтереси більшовицького центру. Маріонетковий радянський уряд України (в 1919 р. взяв назву Рада Народних Комісарів) на чолі з Х. Раковським проводив ту ж політику, що й уряд Росії - політику "воєнного комунізму":

Диктатура комуністичної партії, утворення надзвичайних органів влади - ревкомів і комбідів;

Націоналізація промисловості, фінансів, зв'язку;

Сувора централізація управління виробництвом і розподілом товарів;

Державна монополія на промислові товари, заборона приватної торгівлі і перехід до прямого товарообміну;

Загальна трудова повинність;

Карткова система, розподіл продуктів за класовою ознакою (робітникам - більше);

Запровадження продрозкладки, що означало перехід до примусового вилучення у селян необхідного державі продовольства. Для проведення хлібозаготівель створювалися продовольчі загони, які діяли каральними методами;

"червоний терор" проти реальних і потенційних противників більшовизму.

Важливе значення більшовики надавали пресі. Періодичні видання більшовицьких комітетів і організацій, рад робітничих, солдатських і селянських депутатів: "Більшовик" (Вінниця), "Більшовик" (Київ), "Більшовик" (Одеса), "Більшовик" (Полтава), "Вестник Украинской Народной Республики" (Таганрог; Харків; Київ; Полтава; Катеринослав), "Вісті" (Вінниця), "Вісті" (Вовча), "Вісті" (Звенигородка), "Вісті" (Умань).

Видавали "Вісті Білоцерківщини", "Вісті Волинського губревкому" (Житомир), "Вісті Всеукраїнського Центрального Виконкому Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів" (Харків; Київ), "Вісті Одеського губревкому і губерніального комітету КП(б) України" (Одеса), "Вісті Полтавського губвиконкому Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів" (Полтава), "Вісті Черкаського повітвиконкому Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів" (Черкаси), "Селянська біднота" (Полтава), "Селянська біднота" (Харків), "Селянська правда" (Житомир), "Селянська правда" (Катеринослав), "Театр" (Київ), "Червона правда" (Київ), "Червоне село" (Єлисаветград), "Червоне село" (Ніжин) та ін. активно пропагували ідеї створення пролетарської культури, ідеологічні зміни в культурному житті. Видання боротьбистських комітетів і організацій: "Боротьба" (Житомир), "Боротьба" (Катеринослав), "Боротьба" (Київ), "Боротьба" (Херсон; Одеса), "Боротьба" (Чернігів), "Боротьбист" (Київ), "Боротьбист" (Полтава), "Боротьбист" (Прилуки), "Борьба" (Київ), "Борьба" (Миколаїв), "Борьба" (Одеса), "Борьба" (Полтава), "Галицько-буковинський комуніст" (Вінниця), "Нове життя" (Полтава), "Пролетарська боротьба" (Житомир), "Трудове життя" (Житомир), "Трудове життя" (Київ), "Український пролетар" (Катеринослав), "Червона боротьба" (Вінниця), "Червоний боротьбист" (Чигирин), "Шлях боротьби" (Полтава) регулярно висвітлювали загальнонаціональні та місцеві події, зокрема проблеми охорони пам'яток історії і культури.

Політика "воєнного комунізму" була викликана не лише надзвичайно складними обставинами, що виникли в ході громадянської війни, а й планами більшовиків швидко здійснити світову революцію і перейти від товарно-грошових відносин до економіки без ринку і грошей.

Політика більшовиків викликала масове невдоволення населення України, розгорнувся широкий селянський рух Опору, зростало невдоволення і в Червоній Армії.

Тим часом наступ на Україну розгорнула білогвардійська армія Денікіна, активізувала свої дії армія УНР, захопивши 30 серпня 1919 р. Київ.

Радянська влада в Україні знову (вже вдруге) впала.

Але ж і Директорія змушена була капітулювати перед білогвардійцями і вивести війська з Києва.

Восени 1919 р. більшість української території опинилася під владою генерала Денікіна. Антинародна політика білого режиму (відновлення поміщицького землеволодіння, права власності на підприємства, нехтування соціально-політичними правами трудящих) викликала масовий опір населення. У тилу білогвардійських військ ширився повстанський рух, особливо активно діяли загони Нестора Махна.

У листопаді 1919 р., на превеликий жаль, відбувся розкол армії УНР: у той час, коли війська Директорії вели запеклі бої з білогвардійцями, командування УГА уклало союз із Денікіним. У черговий раз далися взнаки протиріччя, які існували між урядами ЗУНР і УНР.

На початку 1920 р. Червона армія подолала опір військ Директорії і розгромила денікінців. Рештки білогвардійців зосередилися в Криму, Денікіна заступив Врангель.

Радянську владу в Україні було відновлено втретє і остаточно.

З утвердженням більшовицької влади кількість газет в Україні зменшилася: видання, які не перебували на платформі радянської влади, закривалися. Українська періодика на початку 20-х рр. практично зникла. Лише з проголошенням курсу на українізацію справи україномовної преси дещо поліпшилися. У цей період українською мовою друкувалися такі центральні газети: "Вісті Рад депутатів трудящих УСРР" (Харків), "Культура і побут" (Харків), "Література і мистецтво" (Харків), "Наука і освіта" (Харків), "Радянська Україна" (Харків), "Комуніст" (Київ), "Пролетар" (Харків), "Колгоспне село" (Харків), "Молодь України" (Київ), "За грамоту" (Харків), "За культурну революцію" (Харків), "Література і побут" (Харків), "Самонавчання" (Харків), "Кооперативне життя" (Харків), "Літературна газета" (Київ), "Сільськогосподарський пролетар" (Харків), "Українська сільськогосподарська газета" (Харків), "Червоний хлібороб" (Харків), "Шлях до знання" (Харків). З'являються місцеві видання: "Вінницька правда", "Робітнича газета" (Вінниця), "Червоне село", "Молоде село" (Вінниця), "Робітнича кооперація" (Дніп­ропетровськ), "Новомосковська правда", "Радянська Житомирщина", "Запорізька правда", "Степова комуна" (Запоріжжя), "Київська правда", "Молодий пролетар" (Київ), "Вечірній Київ", "Войовничий безвірник" (Київ), "Ленінський шлях" (Біла Церква), "Комунар" (Вознесенськ), "Червоний степ" (Одеса), "Кооперативний робітник" (Одеса), "Червоне село" (Полтава), "Соціалістична Харківщина", "Селянин Харківщини", "Вечірня робітнича газета" (Харків), "Вперед" (Вовчанськ), "Наддніпрянська правда" (Херсон), "Червоний селянин" (Херсон), "Червона правда" (Кам'янець-Подільський), "Голос селянина" (Проскурів), "Уманська зоря" (Умань), "Неза­можник" (Корсунь), "Червоний стяг" (Сміла), "Селянська газета" (Чернігів) та ін. В зазначений період кількість радянських газет та їх тиражі продовжують стрімко зростає.

Невдала зовнішня політика. Поразкою завершилися переговори Директорії про мир з Росією; не вдалося домовитися про підтримку з боку країн Антанти, які в грудні 1918р. висадили свої війська на півдні України і надали підтримку білогвардійській армії Денікіна (білогвардійці і Антанта вороже ставилися до ідеї незалежності України і боролися за відновлення "єдиної і неділимої" Росії).

Радянсько-більшовицькі війська мали чисельну перевагу, були краще організовані, ніж напівпартизанська армія С. Петлюри. На бік більшовиків перейшли загони Махна, "зелених", Григор'єва.

Отже, 2лютого 1919р. радянські війська вступили до Києва і до травня майже на всій території України була встановлена радянська влада.

Політика радянсько-більшовицького уряду України

Ще під час наступу на Київ, у січні 1919 р., Тимчасовий робітничо-селянський уряд України встановив нову назву держави - Українська соціалістична радянська республіка (УСРР). Політичний курс щодо України розроблявся в Москві і враховував, перш за все, інтереси більшовицького центру. Маріонетковий радянський уряд України (в 1919 р. взяв назву Рада Народних Комісарів) на чолі з Х. Раковським проводив ту ж політику, що й уряд Росії - політику "воєнного комунізму":

Диктатура комуністичної партії, утворення надзвичайних органів влади - ревкомів і комбідів;

Націоналізація промисловості, фінансів, зв'язку;

Сувора централізація управління виробництвом і розподілом товарів;

Державна монополія на промислові товари, заборона приватної торгівлі і перехід до прямого товарообміну;

Загальна трудова повинність;

Карткова система, розподіл продуктів за класовою ознакою (робітникам - більше);

Запровадження продрозкладки, що означало перехід до примусового вилучення у селян необхідного державі продовольства. Для проведення хлібозаготівель створювалися продовольчі загони, які діяли каральними методами;

"червоний терор" проти реальних і потенційних противників більшовизму.

Політика "воєнного комунізму" була викликана не лише надзвичайно складними обставинами, що виникли в ході громадянської війни, а й планами більшовиків швидко здійснити світову революцію і перейти від товарно-грошових відносин до економіки без ринку і грошей. Політика більшовиків викликала масове невдоволення населення України, розгорнувся широкий селянський рух Опору, зростало невдоволення і в Червоній Армії.

Тим часом наступ на Україну розгорнула білогвардійська армія Денікіна, активізувала свої дії армія УНР, захопивши 30 серпня 1919 р. Київ.

Радянська влада в Україні знову (вже вдруге) впала.

Але ж і Директорія змушена була капітулювати перед білогвардійцями і вивести війська з Києва.

Розгром Денікіна

Восени 1919 р. більшість української території опинилася під владою генерала Денікіна. Антинародна політика білого режиму (відновлення поміщицького землеволодіння, права власності на підприємства, нехтування соціально-політичними правами трудящих) викликала масовий опір населення. У тилу білогвардійських військ ширився повстанський рух, особливо активно діяли загони Нестора Махна.

У листопаді 1919 р., на превеликий жаль, відбувся розкол армії УНР: у той час, коли війська Директорії вели запеклі бої з білогвардійцями, командування УГА уклало союз із Денікіним. У черговий раз далися взнаки протиріччя, які існували між урядами ЗУНР і УНР.

На початку 1920 р. Червона армія подолала опір військ Директорії і розгромила денікінців. Рештки білогвардійців зосередилися в Криму, Денікіна заступив Врангель. Радянську владу в Україні було відновлено втретє і остаточно.

Похожие статьи




Проголошення і встановлення радянської влади в Україні - Революція 1917-1920 років і відродження української преси

Предыдущая | Следующая