Утворення Директорії. Відновлення УНР - Революція 1917-1920 років і відродження української преси

Хоча сценарії встановлення радянської влади в різних містах України мали свої особливості, але їх об'єднувало одне: ніде цей процес не спирався тільки на внутрішні сили.

Національний склад населення міста Київа вигідно сприяв поваленню української влади: на той час тут проживало 35 % євреїв, 17 - росіян, 7 - поляків, 30 % - українців і т. д. Крім того, в Катеринославі знаходилося близько 27тис. солдатів, в основному колишньої царської армії. Якщо росіяни та євреї проживали компактно, то українці - територіально розкидано в різних районах.

Згідно підписаних після Брестського миру угод економічного характеру більшовицька Росія відправила в Німеччину величезну кількість продовольства, золота, сировини. Дійсні масштаби цієї контрибуції на сьогодні невідомі. Ясно, що вона виконувалася з допомогою максимального обмеження народного споживання. Коли 26серпня 1918р. під Оршею більшовики прохали німецькі війська придушити повстання своїх же червоноармійців, вони не бачили в цьому нічого підлого. Між тим обурення солдатів викликала якраз відправка в Німеччину ешелонів з мукою, крупами та іншими продуктами, в той час як вони харчувалися надголодь. Їхній гнів обрушився насамперед на комісарів, які своїм життям заплатили за таємну дипломатію Кремля.

Після угоди України з Німеччиною ставлення до неї з боку держав Антанти різко погіршилось. У французькій пресі починають писати про "ерзац-Україну", а академік Ф. Масон назвав її "отруйною печерицею, розквітлою на грунті колишньої Росії". Втім, тепло, з розумінням моменту, пишуть свої статті про українські проблеми такі публіцисти, як Ж. Пелісьє, Ш. Ріве, Ж. Броше, швейцарський професор А. Зеліб.

Частина земель українських перебували в цей час у складі Австро-Угорської імперії.

У жовтні 1918р. почався розпад Австро-Угорщини, яка терпіла поразку в І світовій війні і була охоплена революційно-визвольним рухом.

18 жовтня 1918р. українські політичні діячі та церковні ієрархи Східної Галичини і Буковини утворили у Львові Українську Національну Раду на чолі з Євгеном Петрушевичем. Своєю метою УН Рада оголосила об'єднання західноукраїнських земель в одне ціле - Українську державу.

З національною Радою співпрацював Військовий комітет, створений у вересні 1918р. офіцерами-українцями австрійської армії та представниками українських січових стрільців. Вирішальними кроками на шляху західних українців до відтворення державності стали події листопада 1918р. :

    * 1 листопада - з ініціативи Військового комітету у Львові відбувся виступ солдат - українців, активно підтриманий населенням міста. * 2 листопада - австрійський намісник передав владу УН Раді. У своєму зверненні до населення вона проголосила про створення національної держави на українських землях Австро-Угорщини, заявила про свої наміри провести земельну реформу, створити національну армію, запровадити робітниче законодавство, соціальне забезпечення. * 9 листопада - сформовано західноукраїнський уряд, який очолив Кость Левицький, а згодом - Сидір Голубович. * 13 листопада - УН Рада прийняла Закон, яким затвердила державну самостійність Західноукраїнської Напродної Республіки (ЗУНР) зі столицею у Львові (включаючи Східну Галичину, Закарпаття, Буковину). У Законі зазначалося, що влада в державі належить народу.

Важливе історичне завдання було розв'язане. В Західній Україні розпочалися державотворчі процеси.

ЗУНР відразу стала об'єктом агресії з боку Польщі. Поляки прагнули включити західноукраїнські землі до відновленої польської держави. Ситуація ускладнювалася тим, що Польщу підтримували і країни Антанти. США, Англія і Франція у післявоєнному переустрої Європи зробили ставку на Польщу, прагнули створити з неї "санітарний кордон для боротьби проти більшовизму".

Головним завданням ЗУНР став захист власної території від іноземної агресії.

22 листопада уряд ЗУНР під тиском польських військ змушений був покинути Львів, евакуювавшись спочатку до Тернополя, а потім - до Станіслава.

Далі Ви побачите, що саме зовнішній чинник виявився вирішальним у поразці ЗУНР.

Прихід у грудні 1918р. до влади Директорії започаткував нову добу у розвитку національно-демократичної революції - добу Директорії УНР.

У Західній Україні боротьбу за своє існування вела ЗУНР.

Боротьбу за владу в Україні при підтримці Радянської Росії вели більшовики, утворивши Тимчасовий робітничо-селянський уряд України.

У грудні 1918р. на півдні України розпочалася інтервенція військ Антанти, які надали підтримку білогвардійцям у боротьбі за відновлення "єдиної і неділимої" Росії.

Таким чином, розстановка сил, які вершили долю України у цю добу, була не на користь української революції.

Уряд ЗУНР не був схильний до радикальної зміни соціально-економічного життя, а прагнув до демократичних реформ при збереженні соціального спокою.

За короткий час була сформована ефективна система управління. Відбулися довибори до Української національної Ради - представницького і законодавчого органу. Більшість її депутатів стояла на національно-ліберальних позиціях і представляла Українську національно-демократичну партію. Формувалася місцева адміністрація, правоохоронні органи.

Президентом республіки було обрано Є. Петрушевича.

Проголошувалася ліквідація великого землеволодіння. Але здійснення земельної реформи затягувалося: розподіл землі між селянами передбачався після закінчення війни.

Створювалася система народної освіти: шкільництво отримало державний статус, дозволялося існування приватних шкіл, національним меншинам надавалося право "на школу рідною мовою". Утверджувалася державність української мови. Для захисту республіки була утворена боєздатна Українська Галицька Армія (УГА), яка досягла 100тис. чоловік. Значні зусилля були спрямовані на об'єднання з УНР. Після переговорів з Директорією 22січня 1919р. в Києві проголошено Акт Злуки УНР та ЗУНР (зараз 22січня відзначається як День соборності України). Але Акт Злуки реалізовано не було - як через складне воєнне та міжнародне становище обох республік, так і через значні суперечності між урядами ЗУНР та УНР щодо внутрішньої та зовнішньої політики. І коли Директорія взяла курс на союз із Польщею, з якою ЗУНР була у стані війни, Є. Петрушевич 4грудня 1919р. денонсував Акт Злуки.

Необхідно відзначити діяльність Голови Директорії (1918-1919) Володимира Винниченко, автора усіх головних законодавчих актів УНР. Також Володимир Винниченко -- письменник та публіцист світового рівня. Але в роки радянської влади його було викреслено з української літератури.

У липні 1919р. польські війська окупували Східну Галичину. Уряд ЗУНР переїхав до Кам'янець-Подільського, а в листопаді - емігрував до Відня. УГА перебралася на територію, яку контролювала Директорія і об'єдналася з армією УНР.

Першими вступали в Київ 1березня 1918р. українські військові частини, а вже за ними йшли німецькі. Враховуючи прохання єврейської делегації, С. В.Петлюра наказав так розрахувати маршрут, щоб запобігти погромам та насильствам. Двомісячний період співробітництва Центральної Ради й німецької адміністрації виявився виключно складним. Як і раніше, українські лідери сповідають соціалістичні ідеали, намагаються зробити вигляд справжніх господарів становища. І продовжують чинити дурниці: ледве прибула в Київ Запорізька дивізія Присовського, як керівництво Ради усуває комдива з посади за недостатньо чисте пролетарсько-селянське походження.

Наполеглива діяльність уряду ЗУНР в еміграції по вирішенню західноукраїнського питання не знайшла міжнародної підтримки. 15березня 1923р. Конференція послів Антанти прийняла остаточне рішення про приналежність Східної Галичини Польщі, припинивши, таким чином, юридичне існування ЗУНР.

Похожие статьи




Утворення Директорії. Відновлення УНР - Революція 1917-1920 років і відродження української преси

Предыдущая | Следующая