Посткомуністичні мас-медіа: суспільно-політична характеристика - Дискурс політики у масовій комунікації

Засоби масової інформації -- той соціальний інститут, у якому політичний дискурс посткомунізму вперше реалізувався як справжня легітимуюча сила. Саме гасло "гласності" спричинило повсюдне використання поняття демократії для характеристики посткомуністичних перетворень у цілому, навіть для характеристики тих пострадянських явищ, які аж ніяк не можна долучити до демократичного руху. Справді, у вимірах "рівня демократичності" суспільства засоби масової інформації є насправді головним показником, критерієм або певним масштабом.

Річ у тім, що саме ЗМІ, по суті, найбільш повно втілюють у собі головну ознаку демократично організованого суспільства. За певним "ідеальним" способом свого існування діяльність ЗМІ є не чим іншим, як концентрованим виразом ідеї відкритого публічного дискурсу, соціальним інститутом з організації міжлюдського діалогу, громадянського консенсусу. Звичайно, ми пам'ятаємо й про соціально-деструктивні можливості ЗМІ (можливість ідеологічної "обробки" населення, прищеплення потрібних владі думок та поглядів тощо). Тому для перевірки ідеї демократії в Україні та розуміння перспектив її ближчого й більш далекого майбутнього слід придивитися до характеру функціонування українських ЗМІ уважніше.

Якщо говорити про сутність того, що називають сьогодні засобами масової інформації, то вже з самої назви можна зрозуміти, що йдеться про інформаційні засоби, які виконують функцію посередників людського спілкування -- тобто медіаторів -- у сучасному суспільстві. Традиційно їх тлумачать як засоби передавання інформаційних потоків від людини до людини, від однієї групи, спільноти до іншої. Кажуть у цьому разі, що мас-медіа інформують, тобто "внутрішньо формують" нашу свідомість. Це правильно лише наполовину.

Річ у тім, що як посередники між нами мас-медіа й самі вже є тією реальністю, в якій ми живемо. Оскільки соціально-політичну тканину нашого життя тчуть з наших таки взаємин, то і мас-медіа надають чи, навпаки, не надають тканині буття відтінку певного усвідомлення, "модної" стилістики, тобто впливають на організацію і режим перебігу людських взаємин. Вже сам факт висвітлення подій у мас-медіа, їхня тематизація, інтерпретація у фокусі уваги -- все це робить ЗМІ реальністю, з якою треба рахуватися.

Крім того, інформація має ще одну важливу якість: вона ніколи не буває нейтральною, інертною щодо людей, хоч як би й доводили протилежне. У засобах масової комунікації інформація завжди являє собою мову, акти мовлення, нехай це буде й у формі письмового тексту. Я промовляю, я фіксую вашу увагу на події, на персоні і, отже, я у цій дії, у цьому, на перший погляд, безневинному акті інформування масово, загальнозначуще стверджую своє розуміння, своє бачення, свою волю до влади. Якраз тому засоби масової інформації-- це водночас засоби масового ствердження владних інтенцій, бажань, очікувань, волінь. У цьому сенсі мас-медіа сприймаються як влада, а саме -- "четверта влада". Володіння інформацією й панування над її розповсюдженням дуже близько стикаються із владним пануванням і силовим формуванням свідомості та життя людей.

Про це не говорилося за умов тотального панування комуністичної ідеології та компартійної преси. Існувала одна влада, одна ідеологія, одна самоствердна воля. Така однорідність, гомогенність, знівельованість інформації та її інтерпретації породжували суто просвітницьке відчуття ролі мас-медіа. Начебто останні виконують лише просвітницьку функцію надання інформації та є засобами тотального контролю.

Нинішні зрушення в колишніх соціалістичних країнах, у тому числі й в Україні, ми називаємо посткомуністичними. Й тут треба було б розрізняти два смисли терміну "посткомуністичні мас-медіа". По-перше, посткомунізм сприймається -- і це природно, хоч і не зовсім точно -- як те, що є "після комунізму". Але, по-друге, говорячи точніше, "після комунізму" першим йде руйнування комуністичного режиму, тоталітарності, тобто першою виникає його критика, заперечення, ідейне переслідування старих форм свідомості й психології, йде "деформування зразка" засобами масової інформації. У так звану "добу гласності" багато галасували про інформаційну свободу, плюралізм і т. ін. Насправді ж всі мали на увазі лише одне -- можливість деформувати "комуністичний зразок". Але разом із реалізацією цієї прекрасної мети, з того ж самого місця бере свій початок деформування ще напівнароджених, "нових" старих мас-медіа.

М. Гайдеггер влучно зауважив: хто переслідує, той і йде слідом. Хто лише руйнує, той сам руйнується, скажемо вже ми. Критичне переслідування "комуністичності" чи "націоналістичності" як спосіб буття новітніх мас-медіа, як умова їхнього "посткомуністичного" існування є не чим іншим, як продовженням тоталітарного типу розуміння та практикування інформаційної машинерії. Саме так свого часу з'явилися й зараз жевріють в Україні численні газети, журнали, радіо та TV програми, які, знову ж таки, намагаються перетворити інформування на засіб формування у людей нових політико-ідеологічних стереотипів, а отже, нав'язати бажане розуміння людських взаємин відповідно до характеру політичного режиму.

Звичайно, то не є ще реальний демократизм мас-медіа. Усе це -- лише спрощене руйнування близького минулого й, на жаль, водночас самих себе. Тому під назвою посткомунізму треба розуміти не лише деструкцію "зразка", не просто деформацію інформаційного простору й колишніх форм людських зв'язків, а насамперед ствердження різних поглядів, спрямованих передовсім на створення принципово нового у стосунках і відносинах, а не на руйнацію чи нове насильницьке, тобто неототалітарне формування якогось "нового зразка".

Нову позитивну роль засобів масової інформації, коли вони справді постають масовими медіаторами, посередниками між людьми, цілком чітко відбиває поняття розвинутої суспільнісності. Його можна визначити як відкритість громадянського суспільства, тобто як можливість оприлюднити всі владні дії, всі спрямовані на інших вольові акти. При цьому теоретики відкритої комунікації (Ю. Хабермас) згадують чудовий вислів Канта, що такий стан відкритості громадянського суспільства він характеризував словами "резонуюча публічність". У цьому контексті суспільна функція мас-медіа -- не формувати якусь нову людину, скажімо, "щирого українця" замість горезвісного "homo sovetіcus". Адже мас-медіа лише за цієї умови із засобів влади, із засобів комунікації для керівної еліти перетворюються на справжніх посередників мас, тобто медіаторів у суспільстві, у мас-медіа як такі. Лише так вони зможуть "формувати", тобто створювати такі умови, таку спільну реальність життя, що були б значущими для всіх: "червоних" і "рожевих", "зелених" і "чорних", націоналістів і комуністів і т. ін. Лише на цьому грунті може існувати справжній плюралізм думок, поглядів, мовлення, текстів, а отже, уможливлюються відносно рівні і справедливі умови щодо волі багатьох до панування.

За такої системи відкритої комунікації створюється і новий тип дискурсу -- позапартійний, громадський, громадянський. Тому ситуація посткомунізму-- це насправді ситуація не тільки й не стільки багатопартійної й тому начебто плюралістичної преси. Це ситуація виникнення позапартійних і, отже, плюралістичних мас-медіа.

Похожие статьи




Посткомуністичні мас-медіа: суспільно-політична характеристика - Дискурс політики у масовій комунікації

Предыдущая | Следующая