Механізм взаємодії з засобами масової інформації - Мас-медіа і зв'язки з громадськістю

Головний вплив на політику ЗМІ здійснюють через інформаційний процес. Основними етапами цього процесу є одержання, добір, препарування, коментування і поширення відомостей. Від того, яку інформацію, у якій формі і з якими коментарями одержують суб'єкти політики, дуже багато в чому залежать їхні наступні дії. Мати важливу інформацію значить мати владу; уміти відрізняти важливу інформацію від неважливої означає мати ще більшу владу; можливість поширювати важливу інформацію у власній режисурі або замовчувати і означає мати подвійну владу [4, с. 37].

Безпосереднє володіння такою владою -- прерогатива ЗМІ. Вони не тільки відбирають відомості, що постачаються інформаційними агентствами, а й самі добувають і оформляють них, а також виступають їх коментаторами і розповсюджувачами. Потік інформації в сучасному світі настільки різноманітний і суперечливий, що самостійно розібратися в ньому не в змозі ні окрема людина, ні навіть група фахівців. Тому добір найбільш важливої інформації і її подання в доступній масовій аудиторії формі і коментування -- важлива задача всієї системи ЗМІ. Інформованість громадян, у тому числі політиків, прямо залежить від того, як, для чого і за якими критеріями відбирається інформація, наскільки глибоко вона відображає реальні факти після її препарування і редукції, здійснених газетами, радіо і телебаченням, а також від способу і форм подачі інформації.

Один з найважливіших засобів політичного впливу ЗМІ -- визначення тем і напрямів дискусій, що концентрують увагу громадськості й уряду. ЗМІ звично самі визначають, що потрібно і що не потрібно виносити на суд громадськості. Вибір політичних тем і вимог здійснюється не тільки залежно від пристрастей та інтересів власників і керівників ЗМІ, а й під впливом специфічних правил, що складаються в умовах плюралізму інформації в сучасному ринковому суспільстві. При виборі тем публікацій і передач звично керуються такими загальними принципами:

Пріоритетність, важливість (дійсна чи уявна) і привабливість теми для громадян. Згідно з цим принципом частіше повідомлення ЗМІ стосуються таких, наприклад, проблем, як загроза миру і безпеці громадян, тероризм, екологічні й інші катастрофи тощо;

Неординарність фактів. Це означає, що інформація про екстремальні події: голод, війни, надзвичайно жорстокі злочини і т. д. домінує над висвітленням явищ буденного, повсякденного життя. Це пояснюється, зокрема, схильністю ЗМІ до інформації негативного плану і сенсацій;

Новизна фактів. Більше привернути увагу населення здатні повідомлення, що ще не одержали широкого розголосу. Це можуть бути найновіші дані про результати розвитку економіки або кількості безробітних, про політ до інших планет, про нові політичні партії та їхніх лідерів тощо;

Політичний успіх. Згідно з цим принципом, у передачі і статті потрапляють повідомлення про успіхи політичних лідерів, партій або цілих держав. Особлива увага приділяється переможцям на виборах або в рейтингових опитуваннях. Культ зірок у політиці, мистецтві, спорті -- типове явище для ЗМІ в ринковому суспільстві;

Високий суспільний статус. Чим вищий статус джерела інформації, тим значнішим вважається інтерв'ю або телепередача, оскільки припускається, що їхня популярність при інших рівних умовах прямо пропорційна суспільному положенню людей, які повідомляють дані, факти, зведення. Тому найбільш легкий доступ до ЗМІ мають особи, які займають вищі місця в політичній, військовій, церковній або інших ієрархіях: президенти, воєначальники, міністри і т. д. їм присвячуються перші сторінки газет і головні радіо - та телепередачі.

Дотримання ЗМІ правил, орієнтованих лише на кількість аудиторії і перемогу в конкурентній боротьбі, зумовлює їхня схильність до поверхневого висвітлення політичних подій у погоні за сенсаціями і популярністю. Узяті ними на озброєння принципи добору матеріалів погано сумісні з глибокими аналітичними повідомленнями і часто перешкоджають створенню інформаційної картини світу, більш-менш адекватної реальності [5, с. 38].

Створення такої картини світу багато в чому залежить також від способів поширення інформації. ЗМІ користуються двома основними способами поширення інформації -- послідовним і фрагментарним. Першим способом частіше користується преса, послідовно і різнобічно висвітлюючи в статтях та інших публікаціях ту чи іншу політичну проблему. Другий спосіб -- фрагментарна подача інформації -- особливо розповсюджений на телебаченні.

Стосовно останнього, то він породжує для слухачів ряд труднощів у пізнанні суті тієї чи іншої події або процесу, бо дроблення інформації, створюючи видимість її різнобічності й оперативності подачі, перешкоджає непрофесіоналам (переважній більшості громадян) сформувати цілісну картину політичних явищ або подій. Воно дає комунікаторам додаткові можливості маніпулювати аудиторією, акцентуючи її увагу на одних сторонах події й умовчуючи або затемнюючи інші. Фрагментарність подачі інформації в кінцевому рахунку дезорієнтує слухачів або й гасить їхній інтерес до політики і спричиняє політичну апатію або змушує покладатися на оцінки коментаторів.

Властивий телебаченню "тиск візуальності" виявляється не тільки у фрагментарній подачі інформації відповідно до можливостей її екранізації, а й у ритуалізації та персоналізації політичних повідомлень. Телебачення звичайно віддає перевагу передавати інформацію, яку можна зняти телекамерою, тобто показувати конкретних осіб, предмети і т. п. Тому на екранах домінують легкодоступні для телеоб'єктива дипломатичні й інші ритуали, офіційні зустрічі, візити, прес-конференції і т. п. Абстрактні ж положення, що розкривають найбільш глибокі причини тих чи інших політичних явищ, не піддаються відеозапису і, як правило, не попадають у передачі [1, с. 56].

Внаслідок такої подачі інформації політика надмірно персоналізується, увага глядачів концентрується головним чином на політичних лідерах, які звичайно навіть не отримують можливості докладно викласти свої погляди.

Фрагментація, ритуалізація та персоналізація інформації ведуть телебачення на шлях показу зовнішньої, верхньої сторони політичних явищ. Сутнісні ж взаємозв'язки в цьому випадку не розкриваються. Без належної уваги залишається і сам процес політичного волеутворення і прийняття рішень, що становить стрижень політики.

Політичне маніпулювання -- приховане управління політичною свідомістю і поведінкою людей, щоб примусити їх діяти (або бездіяти) всупереч власним інтересам. Маніпулювання грунтується на неправді й ошуканстві. Причому це -- не "брехня в ім'я порятунку", а корисливі дії. Без належної боротьби з маніпулюванням вона може стати головною функцією ЗМІ і звести нанівець офіційно проголошувані державою демократичні принципи.

Вимагаючи більшої гнучкості в політиці, маніпулювання як спосіб соціального управління має для його суб'єктів ряд переваг порівняно із силовими й економічними методами панування. Воно здійснюється непомітно для керованих, не спричинює прямих жертв і крові і не потребує великих матеріальних витрат, необхідних для підкупу чи заспокоєння численних політичних супротивників.

Технологія маніпулювання припускає використання найбагатшого арсеналу конкретних методів впливу на свідомість людей. До них відносяться не тільки пряме підтасування фактів, замовчування небажаної інформації, поширення неправди і наклепу, але й більш тонкі, рафіновані способи: напівправда (коли щоб забезпечити довіру аудиторії, об'єктивно і докладно висвітлюються конкретні, малозначні деталі й замовчуються більш важливі факти або ж дається загальна брехлива інтерпретація подій), наклеювання ярликів (коли для компрометації осіб або ідей їм без доказів дається непорядне визначення, наприклад "імперіаліст", "фашист", "червоно-коричневий", "шовініст" і т. п.) і ін. [2, с. 28].

Існує безліч прийомів лінгвістичного, мовного маніпулювання, які передбачають використання для позначення тих самих явищ евфемізмів, а також слів, що мають інший оцінювальний відтінок. Так, людину, що веде збройну боротьбу за створення самостійної національної держави, різні ЗМІ залежно від політичних пристрастей, називають борцем за волю, сепаратистом, терористом, партизаном, бойовиком.

Для кожного інформаційного жанру, поряд із загальними прийомами маніпулювання, існують і спеціальні. Телебачення, наприклад, для формування в глядачів відразливого почуття стосовно неугодних політиків використовує непривабливі ракурси їхнього показу або відповідним чином монтує зняті кадри. Для прихованого навіювання масам відповідних політичних ідей воно нерідко організує гучні розважальні шоу і т. д.

Сучасні маніпулятори вміло використовують закономірності масової психології. Так, один із широко розповсюджених і зовні необразливих маніпуляційних прийомів, так звана спіраль умовчання, полягає в тому, щоб за допомогою посилань на сфабриковані опитування суспільної думки або інші факти переконати громадян у підтримці більшістю суспільства бажаної маніпуляторам політичної позиції, у її перемозі. Це змушує людей, які дотримуються інших поглядів, із побоювання виявитися в соціально-психологічній ізоляції або якихось санкціях замовчувати про свою думку або змінювати її.

Маніпулювання широко використовується не тільки в тоталітарних і авторитарних державах, де часто метод діяльності ЗМІ домінує, а й у сучасних західних демократіях, особливо в партійній пропаганді і під час виборчих кампаній. Зараз жодна президентська або парламентська виборча кампанія в країнах Заходу і багатьох інших державах світу не обходиться без використання прийомів маніпулювання і реклами, що, тісно переплітаючись між собою, створюють у глядачів досить далекі від реальності уявлення про відповідного політика [6, с. 20].

За мистецьки виготовленої ЗМІ блискучою рекламною упаковкою виборцеві важко буває розрізнити щирі ділові і моральні якості кандидатів, визначити їхні політичні позиції. Такого роду рекламно-маніпулятивна діяльність перетворює вибір громадян з вільного свідомого рішення у формальний акт, заздалегідь запрограмований фахівцями з формування масової свідомості.

У сучасному світі теорія і практика політичного маніпулювання одержали досить глибоку наукову розробку і практичне застосування. Загальна технологія глобального, загальнодержавного маніпулювання звичайно грунтується на систематичному впровадженні в масову свідомість соціально-політичних міфів -- ілюзорних ідей, що стверджують відповідні цінності і норми, які сприймаються переважно на віру, без раціонального, критичного осмислення.

Міфи становлять фундамент усієї ілюзорної картини світу, створюваної маніпуляторами. Так, осьовими конструкціями комуністичної системи маніпулювання були міфи про приватну власність як про головне джерело соціального зла, про неминучість краху капіталізму і торжества комунізму, про керівну роль робітничого класу і його комуністичної партії, єдино правильне соціальне вчення -- марксизм -- ленінізм.

У США, на думку американського професора-ліберала Герберта Шиллера, головними ідеями, що стверджують панування правлячої еліти, виступають п'ять соціальних міфів: 1) про індивідуальну свободу й особистий вибір громадян; 2) про нейтралітет найважливіших політичних інститутів: конгресу, суду і президентської влади, а також ЗМІ; 3) про незмінну егоїстичну природу людини, його агресивності, схильності до накопичення і споживацтва; 4) про відсутність у суспільстві соціальних конфліктів, експлуатації і гноблення; 5) про плюралізм ЗМІ, що в дійсності, незважаючи на їхню незбагненно велику кількість, контролюються великими рекламодавцями й урядом і являють собою єдину індустрію ілюзорної свідомості [3, с. 23].

Можливості маніпулятивного використання ЗМІ великі, але не безмежні. Межі маніпулювання суспільною думкою визначаються насамперед уже сформованою масовою свідомістю, стереотипами і поглядами людей. Для того щоб бути ефективним, маніпулювання повинне спиратися на менталітет і існуючі уявлення населення, проте під впливом пропаганди ці уявлення поступово можуть змінитися.

Істотними перешкодами для маніпулювання є власний досвід людей, а також неконтрольовані владою системи комунікацій: родина, родичі, знайомі і друзі, виробничі групи і т. д. Однак політичне маніпулювання, особливо при монополії його ініціаторів на ЗМІ, економічну і політичну владу, здатне обходити ці бар'єри, оскільки верифікаційні можливості індивідуального і групового досвіду щодо політики обмежені і допускають різні інтерпретації. Наприклад, провал економічної політики уряду можна пояснювати по різному: його некомпетентністю або корумпованістю, важкою спадщиною минулого режиму, неминучістю труднощів у період реформування, підступністю опозиції або ворожих держав і т. п. Найскладніші в населення захисні механізми проти маніпулювання в галузі нової проблематики ті, щодо якої в нього ще не склалася думка.

Похожие статьи




Механізм взаємодії з засобами масової інформації - Мас-медіа і зв'язки з громадськістю

Предыдущая | Следующая