Масові комунікації, Роль і функції засобів масової комунікації у політичному житті країни - Масові комунікації

Роль і функції засобів масової комунікації у політичному житті країни

ЗМІ як елемент політичних комунікацій

У постіндустріальному суспільстві влада знань і інформації стає вирішальної в керуванні суспільством, відштовхуючи на другий план вплив грошей і державного примусу. Людська цивілізація усе більш зміщується саме в інформаційний бік. Країни типу Японії, що роблять інформацію своїм основним продуктом, виходять у лідери ХХІ століття.

Однак до такого розуміння ролі засобів масової інформації в суспільстві політична історія прийшла не одразу.

Потреби політичної системи в засобах комунікації прямо залежать від її функцій у суспільстві, чисельності агентів політики, способів прийняття політичних рішень, розмірів держави й інших факторів. Природно, що в традиційних державах минулого потреби в засобах комунікації були обмежені. Роль таких засобів виконували головним чином гінці, глашатаї, кур'єри і посланники, що передавали в усній чи письмовій формі політичну інформацію: королівські укази і розпорядження, листи намісників та інше.

Винахід і поширення в ХІХ-ХХ століттях телеграфного і телефонного зв'язку, радіо і телебачення не тільки сприяло задоволенню комунікативної потреби держав, що загострилася, але і зробило дійсну революцію в політиці. ЗМІ зробили практично можливим існування багатьох демократичних і тоталітарних ідей, які раніше здавалися утопичними, значно змінили способи легітимізації і здійснення влади, структуру її ресурсів.

Як відзначає О. Тоффлер, вищу якість і найбільшу ефективність влади додають знання, що дозволяють "досягти бажаних цілей, мінімально витрачаючи ресурси влади; переконати людей в особистій зацікавленості в цих цілях; перетворити супротивників у союзників". [3, c.47]

І саме засоби масової інформації є сьогодні основним інструментом досягнення владою її цілей.

Політичні функції ЗМІ

Функції засобів масової інформації різноманітні. У будь-якім політичному суспільстві вони в тій чи іншій формі виконують ряд загальних політичних функцій. [2, c.39]

Інформаційна функція є найважливішою функцією ЗМІ. Вона полягає в одержанні і поширенні відомостей про найбільш важливі для громадян і органів влади події. Віднайдена та розповсюджена інформація включає не тільки безпристрастне, фотографічне висвітлення тих чи інших фактів, але і їхнє коментування й оцінку.

Далеко не всі розповсюджувані ЗМІ відомості(наприклад, прогноз погоди, розважальні, спортивні й інші подібні повідомлення) носять політичний характер. До політичної відносять тількі ту інформацію, що має суспільну значимість і вимагає уваги з боку державних органів чи робить на них вплив. На основі одержуваних повідомлень в громадян формується уявлення про діяльність уряду, парламенту, партій і інших політичних інститутів, про економічне, культурне й інше життя суспільства.

Освітня функція виявляється в повідомленні громадянам знань, що дозволяють адекватно оцінювати й упорядковувати відомості, отримані від засобів масової інформації й інших джерел. Мас-медіа, супроводжуючи людину протягом усього його життя, у тому числі і після завершення навчання, значною мірою впливають на сприйняття їм політичної і соціальної інформації. При цьому під видом політичнї освіти в людей можуть формуватися і псевдораціональні структури свідомості, що спотворюють реальність при її сприйнятті.

Функція соціалізації тісно пов'язана з освітньою функцією ЗМІ і власне кажучи переростає в неї. Однак, якщо політична освіта припускає систематичне придбання знань і розширює пізнавальні й оцінні можливості особистості, політична соціалізація означає інтерналізацію, засвоєння людиною політичних норм, цінностей і зразків поводження. Вона дозволяє особистості адаптуватися до соціальної дійсності.

Функція критики здійснюється в політичній системі не тільки мас-медіа, але й опозицією, а також спеціалізованими інститутами прокурорського, судового й іншого контролю.

Однак критика ЗМІ відрізняється широтою чи навіть необмеженістю свого об'єкта, який складають і президент, і уряд, і суд, і різні напрямки державної політики, і самі ЗМІ.

Контрольна функція засобів масової інформації грунтується на авторитеті суспільної думки. Хоча ЗМІ, на відміну від державних і господарських органів контролю, не можуть застосовувати адміністративні чи економічні санкції до порушників, їхній контроль часто не менш ефективний і навіть більш суворий, оскільки вони дають не тільки юридичну, але і моральну оцінку тим чи іншим подіям і особам.

Можливості політичного впливу ЗМІ

Хоча мас-медіа покликані вирішувати визначені задачі в політичній системі і суспільстві, у реальному житті вони досить самостійні, мають власні цілі, що іноді розходяться з потребами суспільства, і використовують для їхнього досягнення різні методи. Вплив на політику ЗМІ здійснюють, насамперед, через вплив на інформаційний процес, що у свою чергу, дозволяє певним чином формувати суспільну думку. Основними етапами інформаційного процесу є одержання, добір, препарування, коментарів і поширення відомостей. Від того, яку інформацію, у якій формі і з якими коментарями одержують суб'єкти політики, дуже багато в чому залежать їхні наступні дії.

"Мати важливу інформацію значить мати владу; уміти відрізняти важливу інформацію від неважливої означає володіти ще більшою воладою; можливість поширювати важливу інформацію у власній режисурі чи умовчувати її означає мати подвійну владу", - пишуть автори одного з найвідоміших навчальних посібників по політології ФРН. [3, c.107]

Безпосереднє володіння такою владою - прерогатива ЗМІ. Вони не тільки відбирають відомості, що поставляються інформаційними агентствами, але й самі добувають і оформлюють їх, а також виступають коментаторами та розповсюджувачами.

Потік інформації в сучасному світі настільки різноманітний і суперечливий, що самостійно розібратися в ній не в змозі ні пересічна людина, ні навіть група фахівців. Тому добір найбільш важливої інформації і її розповсюдження - важлива задача всієї системи ЗМІ, що, природно, відкриває широкі можливості для маніпулювання масовою свідомістю.

Таким чином, поінформованість громадян, у тому числі і політиків, прямо залежить від того, як, з якими цілями і за якими критеріями відбирається інформація, наскільки глибоко вона відбиває реальні факти після препарування і редукції, здійснених газетами, радіо і телебаченням, а також від способу і форм подачі інформації.

ЗМІ, як правило, користуються двома основними способами поширення інформації - послідовним і фрагментарним. Перший спосіб частіше використовують друковані ЗМІ, послідовно і різнобічно висвітлюючи в статтях і інших публікаціях ту чи іншу політичну проблему. Другий спосіб - фрагментарна подача інформації - особливо розповсюджений на телебаченні і має ряд особливостей, породжуючи для слухачів чи глядачів ряд труднощів у пізнанні суті тієї чи іншої події чи процесу.

Фрагментарність, чи дроблення інформації, створюючи видимість різнобічності й оперативності подачі, перешкоджає непрофесіоналам (переважній більшості громадян) сформувати цілісну картину політичних явищ і подій. Це дає комунікаторам додаткові можливості маніпулювання аудиторією, акцентуючи її увагу на одних сторонах події і умовчуючи чи затемнюючи інші. Фрагментарність подачі інформації в кінцевому рахунку дезорієнтує слухачів (глядачів) і або гасить їхній інтерес до політики і викликає політичну апатію, або змушує покладатися на оцінки коментаторів.

Фрагментарний спосіб подачі інформації багато дослідників вважають специфікою телевізійного жанру, наслідком властивого йому "тиску візуальності". Суть цієї властивості полягає в тому, що в силу своїх аудіовізуальних можливостей телебачення орієнтоване на передачу, головним чином, визуалізованої інформації. Оскільки ж наукова й інша серйозна інформація звичайно погано сумісна з екранним зображенням, то вона лишається для друкованих комунікаційних засобів і радіо. Однак сучасна тенденція, безперечно, виділяє телебачення серед інших ЗМІ, оскільки люди звичайно більше довіряють побаченому, ніж почутому або прочитаному.

ЗМІ мають великі можливості активного впливу не тільки на сприйняття громадянами окремих явищ і подій, але і на їхнє відношення до політики в цілому. Як політична пасивність населення в будь - якому питанні, так і його масова активність безпосередньо пов'язані з позицією ЗМІ в цьому питанні. Особливо велика роль ЗМІ в перехідні періоди суспільного розвитку, оскільки без їхньої активної діяльності неможливо змінити політичну свідомість, ціннісні орієнтири і цілі великих прошарків населення і домогтися масової підтримки політики соціальних перетворень.

Однак не можна не враховувати величезні можливості ЗМІ в сфері політичних маніпуляцій і впливу на масову свідомість через формування в населення певної думки про ту чи іншу подію, людину, явище. Особливо актуальної ця проблема стала для України, країни, у якій грамотність населення в сфері масової комунікації низька, а темпи розвитку інформаційних і політичних технологій значно випереджають розвиток законодавчої бази в області інформаційної політики, що обмежує можливості використання ЗМІ в маніпулятивних цілях.

Маніпулятивні можливості українських ЗМІ настільки великі, а способи і техніки маніпулювання настільки числені, що дане питання неможливо залишити без уваги і не розглянути в окремій главі цієї роботи.

Однак, перш ніж приступити до розгляду окремих спрямувань діяльності ЗМІ в області політичних комунікацій і конкретних способів їхнього впливу на суспільну думку, необхідно, на мій погляд, дати коротку характеристику стану політичної комунікації в Україні й основних тенденцій її розвитку.

Похожие статьи




Масові комунікації, Роль і функції засобів масової комунікації у політичному житті країни - Масові комунікації

Предыдущая | Следующая