ВВЕДЕННЯ - Масові комунікації

Вступивши в інформаційне століття, ми інакше стали відноситься до проблем взаємодії, спілкування і комунікації. Лауреат Нобелівської премії К. Гелбрейт сказав про цей феномен, що людина хоче бути почутою [12, с.12].

Інтенсивний розвиток комунікаційних технологій, що отримав в публіцистиці назву "комунікаційного бума", і який ми спостерігаємо на рубежі ХХ і ХХІ століть, значно полегшив накопичення і розповсюдження соціальнозначимої інформації, і призвів до формування глобального інформаційного простору, у яке виявилися втягнуті цілі співтовариства, політичні, економічні, релігійні і культурні інститути. Сучасні технічні засоби комунікації, передаючи нереальні до сих пір обсяги інформації мільйонам людей, впливають на сфери праці, побуту дозвілля, політичного життя, диктують зразки поведінки, відтворюють і формують суспільну думку.

За допомогою ефективної комунікації в сучасному суспільстві здійснюється усе більше і більше подій. Комунікація стала настільки ж стратегічно важлива для суспільства, як і ті його складові, котрі носять матеріальний характер. Суспільство стало більш залежним від комунікації, тому її розвиток вимагає теоретичного обгрунтування й аналізу.

Теорія комунікації дозволяє налагодити зв'язки між індивідуумом і суспільством, населенням і владою, між фірмою і клієнтом, між виробником і споживачем. І у свою чергу, теорія комунікації в значній мірі формується тими різноманітними прикладними галузями, де комунікативний вплив відіграє вирішальну роль. Однієї з таких галузей є політика.

Політика в більшій мірі, ніж інші види суспільної діяльності, має потребу в спеціальних засобах інформаційного обміну, у встановленні і підтримці зв'язків між її суб'єктами. Якщо, наприклад, економіка цілком може функціонувати на основі ринкового саморегулювання при обмежених, переважно безпосередніх формах взаємодії людей, то політика неможлива без опосередкованих форм спілкування і спеціальних засобів зв'язку між різними носіями влади, а також між державою і громадянами. Це обумовлено самою природою політики як колективної, складно організованої цілеспрямованої діяльності, спеціалізованої форми спілкування людей для реалізації групових цілей і інтересів, що торкаються усього суспільства.

Колективний характер реалізованих у політиці цілей вимагає їх обов'язкового усвідомлення розділеними в просторі членами колективу - держави, нації, групи, партії і т. п. - і координацію діяльності людей і організацій. Усе це звичайно неможливо при безпосередній, контактній взаємодії громадян і вимагає використання спеціальних засобів передачі інформації, що забезпечують єдність, цілісність, злагодженість і спрямованість дій безлічі людей. Ці засоби називають засобами масової інформації (ЗМІ), засобами масової комунікації (СМК) чи мас-медіа.

ЗМІ є безпосередніми носіями і, особливо, розповсюджувачами знань і іншої значимої інформації. Вони являють собою установи, створені для відкритої, публічної передачі за допомогою спеціального інструментарію різних відомостей будь-яким особам.

Визначальними рисами засобів масової інформації є:

Публічність, тобто необмежене і надперсональне коло споживачів;

Наявність спеціальних технічних засобів, апаратури для передачі інформації;

Непряма, розділена в просторі і часі взаємодія комунікаційних партнерів;

Односпрямованість взаємодії від комунікатора до реципієнта, неможливість зміни їхніх ролей;

Непостійний, дисперсивний характер аудиторії, що утворюється від випадку до випадку в наслідок загальної уваги, виявленої до тієї чи іншої передачі чи статті. [7, c.32]

До засобів масової інформації відноситься друкована преса (газети, журнали і т. п.), масові довідники, радіо, телебачення, кіно - і звукозапис, відеозапис.

Усі ці види ЗМІ мають різні можливості і силу впливу, що залежать, насамперед, від способу їхнього сприйняття реципієнтами. Найбільш масовий і сильний вплив роблять аудіовізуальні ЗМІ, насамперед, радіо і телебачення.

Похожие статьи




ВВЕДЕННЯ - Масові комунікації

Предыдущая | Следующая