Західна Європа і християнство - Релігійний фактор у міжнародних відносинах епохи Середньовіччя

Після падіння Західної Римської Імперії, Європа вступила в смугу прогресуючого занепаду, політичної дезінтеграції і культурного регресу. Візантія вижила: економіка східних провінцій виявилася більш сталою, а варварське вторгнення пройшло повз неї стороною. Аж до араського завоювання в середині VІ століття Східна Імперія переживала пізній античний період. Стабілізація починається вже в період правління Феодосія II (408-450 р. р.), а в 80-70-ті р. р. I століття вона вже активно втручається у справи західних держав. Кульмінацією цього розквіту стало правління Юстиніана I (527-568 р. р.), коли Візантійська Імперія, що була, безсумнівно, найсильнішою світовою державою, спробувала відвоювати західні землі. План Юстиніана не був реалізований повністю, але підсумком "реконкісти" стало захоплення Італії і Африки і встановлення візантійського контролю над папством. Візантія була оплотом нікейського православ'я протягом всієї історії пізньоантичного періоду. [5, с. 25-31]

До кінця V століття в Європі відбуваються важливі зміни. В економіці і культурі починається епоха "темних віків", пік яких припадає на VI-VIІІ століття, а загальний регрес триває аж до X століття, коли тут починають вимальовуватися контури нового світу. Політична карта Європи радикально змінюється. Тут з'явилися три великих і кілька дрібних варварських королівств. В Італії та на півдні Франції з'явилося королівство Остготське, розквіт якого припадає на правління Теодоріха Великого (474-526 рр). Вважаючи себе спадкоємцем Імперії, Теодоріх інтегрував у своє королівство основи її управлінських структур, а Едикт Теодоріха зберігав систему римського права. Двір короля вестготів, при якому жили останні представники римської культури, Кассиодор і Боецій, був одним з головних осередків античної культури. Кассиодор висунув нову ідею, оголосивши, що культурна спадщина Римської імперії може і повинна бути збережена тільки за допомогою Церкви, яка має стати головним джерелом освіченості. Незабаром Церква прийняла цю програму, а початок її реалізації було пов'язано з ім'ям папи Григорія I Великого (590-604 р. р.). Виходець зі знатної римської сім'ї, Григорій був обраний не тільки волею церковних ієрархів, але і народними зборами Риму. Він був, ймовірно, першим з пап, які претендували на роль духовного владики Заходу, світського правителя Риму, і Папської області одночасно. Християнство виступає у ролі фактично єдиної ідеології, здатної об'єднати нову Європу.

З V століття, поступово зростає міць іншого королівства, Франкського, засновником якого став Хлодвіг (481-511). До кінця його правління в руках франків була практично вся Галлія, за якою поступово закрірлюється нова назва - Франція. Франкське королівство, навпаки, втрачало античні традиції, міста зникали або перетворювалися в селища міського типу, а суспільство все більше і більше поділялося на феодалів і залежних від них селян. Іспанське королівство вестготів являло собою середню між Італією і Францією модель розвитку, за типом нагадуючи Королівство Франків, але більшою мірою зберігаючи римські традиції.

Ще більш примітивними були інші королівства. Вандальске королівство стало чимось накшталт надбудови над масою римського населення, яке продовжувало жити за римськими законами, яким не підпорядковувалися переможці-вандали. Останні не знайшли контакту ні з місцевим афро-римським населенням, ні з кочовими або напів-кочовими племенами, які проживали на околицях Риму, і залишалися абсолютно чужорідним і навіть ворожим населенню елементом. Схожа ситуація була в Королівстві бургундів, які, однак утворили з місцевими жителями два паралельні співтовариства. За договором бургунди отримали 2 / 3 орної землі, 1 / 2 лісів і лугів і 1 / 3 рабів, залишивши інше в руках місцевого населення. Втім, в 532 р. королівство було завойовано франками [14, с. 239-242].

Варвари, які прийшли на територію Імперії були дуже нечисленні і перемогли, насамперед, завдяки розпаду самої Імперії, відсутності військових навичок у більшості населення останньої і, навпаки, загальній мобілізації власного чоловічого, а подекуди і жіночого населення. У варварських племенах кожен чоловік був воїном, і навіть невелике плем'я представляло значну силу. Вестготи і остготи налічували приблизно по 100-150000 чоловік, франки - близько 200000, вандали-80 000, бургунди-50000, малі племена - ще менше. Але вони завоювали області з населенням, що набагато перевершувало їх чисельно. Населення римської Галлії оцінюють в 8-10 млн. чоловік, Іспанії приблизно в 7 млн., Африки - в 6 млн. чоловік, населення Італії приблизно дорівнювало галльскому. Все це населення було християнізоване і дотримувалося нікейського православ'я. У віддалених північних частинах Іспанії, Галлії та Британії зберігались язичницькі культи, а в Африці традиційно сильними були позиції донатистів.

Якщо в IV-V ст. нікейське православ'я здобуло повну перемогу, то після варварського завоювання його стан змінився. В Європу знову прийшло вже забуте аріанство і первісні германські культи. Вестготи, остготи і вандали були аріанами, а франки, бургунди і сакси - язичниками [22, с. 300]. Втім, серйозні релігійні конфлікти, характерні для більш розвинутого суспільства, були відсутні в цьому суспільстві, яке фактично втратило писемну культуру. Тільки в Африці вандали-аріани почали терор проти місцевого православного (або католицького, оскільки в данному випадку досить важко чітко ідентифікувати його конфесіональну приналежність) населення. Репресії почав ще Гейзерих, проте особливого розмаху вони досягли за його наступника Гунеріхе. У 484 р. Гунеріх видав едикт, в якому вимагаві переходу всіх підданих у аріанство. Після смерті цього короля репресії пішли на спад, хоча й тривали аж до візантійського завоювання. В королівствах Ост - і Вестготів репресій не було - обидві Церкви мирно співіснували.

Першим християнство (в Нікейському варіанті) прийняв Хлодвіг в 506 р., і тепер саме Франксьіке королівство стало оплотом християнства в Європі. В Іспанії співіснування закінчилося асиміляцією. Король Рекаред (586-601 р. р.) під впливом папи Григорія I перейшов у католицтво. Візантійські завоювання покінчили з рештою аріанських режимів. У 533-537 p. p. візантійці ліквідували Вандальське, а в 535-554 р. р. - Остготське королівство. За Григорія I почалося хрещення англосаксів.

Християнський світ зазнав і певних втрат. В середині 711 року араби захопили Сирію і Єгипет, а потім ліквідували панування Візантії в Північній Африці, в 678 р. вони зайняли Карфаген, a в 720 р.- Іспанію. У 732 р. при Пуатьє франкські лицарі розбили арабів, зупинивши хвилю їх експансії у Францію. Тепер християнському світу протистояв світ ісламу.

До 8 століття оплотами християнства залишалися Візантія і Франкське королівство Карла Великого (771-804), яке стало основою для становлення сучасних Німеччини та Франції. До середини IX століття визначилися кордони сфер впливу двох великих релігій: Візантія зупинила арабський наступ у Малій Азії, а Карл Великий остаточно відтіснив їх за Піренеї. Італія стала роздробленною країною, де один одному протистояли папа, лангобарди, візантійці і араби [21].

З кінця VIІІ століття завершилося хрещення Англії, в IX столітті - Чехії і Моравії, де зіткнулися римські і константинопольські місіонери. В IX столітті відбувається хрещення Угорщини та Польщі, в XI столітті в основному завершилося хрещення норманів. Християнізація йшла не тільки з Риму, а і з Візантії, Ще в ІV столітті відбувається хрещення Вірменії, а трохи пізніше християнські Церкви з'явилися в Персії та Ефіопії. У 864 р. Візантійці охрестили Болгарію, 988 р. Відбувається хрещення Русі. Нарешті, в 1054 р. відбулося остаточне офіційне розділення Церков на західно-католицьку і східно-католицьку (православну). Особливістю західно-католицької Церкви стало верховенство папи, натомість в православному світі немає такого чіткого координаційного центру, підпорядкування якому є строго обов'язковим. До взяття турками в 1453 р. цю роль намагався грати Константинополь, однак після цього часу православні Церкви (включаючи Російську Православну Церкву) стали автокефальними, тобто незалежними одна від одної.

Відтак, починаючи з Великої Схизми 1054 року, провідну роль у релігійному житті Західної Європи відігравала католицька церква на чолі з понтифіком.

Похожие статьи




Західна Європа і християнство - Релігійний фактор у міжнародних відносинах епохи Середньовіччя

Предыдущая | Следующая