Політична концепція М. Грушевського. - Суспільно-політична думка доби українського національного відродження

Видатний український історик і політичний діяч, ав-тор кількох конституційних проектів та майже 1800 на-укових праць, М. Грушевський завершив концептуальне обгрунтування політичної історії українства, відкинув-ши традиційні схеми і московську династичну генеало-гію С. Соловйова, В. Ключевського, довівши, що україн-ці, росіяни і білоруси походять не з однієї "колиски", а кожний з них має власне коріння. Історію України він веде від Київської Русі через Галицько-Волинське кня-зівство, далі -- литовсько-руську добу, період визволь-них змагань козацько-гетьманських часів і Переяславсь-кого договору з Росією.

Історія великоруська, за М. Грушевським, починає-ться зі свого кореня -- Володимиро-Московського князів-ства, яке еволюціонізувало під найсильнішим впливом Київської Русі. Загальноросійської історії, як і загально-російської народності, не існує: це штучна конструкція. Період Київської держави є давнім періодом української політичної історії, київські князі -- українськими князя-ми, культура XI--XII ст. -- українською культурою. До-говори Русі з Візантією, "Руська правда" -- українське право. Саме українські племена започаткували Київську імперію. Український історико-політичний процес у пра-цях М. Грушевського значно збагачується історією дер-жавотворення, історією права, судівництва, культури, освіти, релігії, господарства тощо. Політичне, державне життя він вважав важливим, але не єдиним і не найвирі-шальнішим чинником становлення нації, у т. ч. й нації бездержавної. Більше того, до початку визвольних зма-гань 1917--1918 pp. у політичній доктрині М. Грушевсь-кого простежувався пріоритет соціального над державно-національними інтересами. Лише згодом він віддавав перевагу державно-політичному чинникові, особливості якого досліджували І. Джиджора, В. Дорошенко, В. Герасимчук, М. Залізняк, В. Козловський, М. Кордуба, І. Кра-вецький, І. Крип'якевич, Ю. Сірий, О. Терлецький, С. Томашівський, які увійшли в історію української політичної думки як представники державницької, а не народницької школи.

Політична ідеологія М. Грушевського не обмежувала-ся політичною історією. Йому належить значний внесок у концептуальне збагачення таких категорій, як політич-на теорія, політичний процес, політичний інститут, полі-тична культура тощо. Грушевський доводив, що політич-ні процеси протікають під впливом не лише економічних, матеріальних, природнобіологічних, а й психологічних, особистісних, культурознавчих чинників, визначну роль у їх перебігу відіграє еліта. А українська ідея разом з ідеєю свободи і незалежності у процесі єдності й боро-тьби протилежностей, виражаючи прагнення до собор-ності, колективізму, водночас еволюціонізувала до ін-дивідуалізму.

Завдяки старанням М. Грушевського значно просува-лась уперед теорія українського конституціоналізму, яка, багато в чому грунтуючись на постулатах М. Драго-манова і кирило-мефодіївських братчиків, збагачувалась його новими досягненнями, спродукованими вітчизня-ною, російською і світовою конституційною думкою.

У 1891 р. у Полтаві виникло Братство тарасівців, що стало першою українською політичною організацією, яка базувалася на засадах націоналістичної ідеології. Голо-вою Братства став І. Липа, активними діячами -- В. Шемет, В. Боржковський, В. Боровик, М. Вороний, Б. Грінченко, М. Кононенко, М. Коцюбинський, В. Самійленко, Є. Тимченко, О. Черняхівський, М. Міхновський та ін. У політичній декларації "Вірую" вони розглядали Росію як окупанта, вимагали повної державної незалежності України, вважали, що вирішення національного питання розв'яже соціальні питання, а не навпаки.

Микола Міхновський (1873--1924) відомий ще й як автор промови "Самостійна Україна", що ненадовго стала програмною платформою РУП з 1900 p., тобто з часу її створення, і один із ймовірних розробників проекту "Основного закону Спілки народу українського". Він вва-жав, що необмежена свобода всебічного духовного розвит-ку людини та її найкращого матеріального благополуччя можлива у "державі одноплемінного національного зміс-ту", що кожна нація прагне самовиявлення у формі неза-лежної самостійної держави, а "найпишніший розквіт індивідуальності можливий лише в державі, для якої пле-кання індивідуальностей є метою, -- тоді стане зовсім зро-зумілим, що державна самостійність -- це головна умова існування нації, а державна незалежність -- це націо-нальний ідеал у ділянці міжнародних відносин". Автор показує негативну роль Російської імперії в поневоленні українців, перетворенні їх на рабів, приреченні нації на політичну і культурну смерть, примусовому насадженні українофобії, нищенні української мови, підтримуванні російської культури за рахунок України, жорстоких ре-пресіях щодо українства, зневажанні свободи совісті, не-доторканності особи, інших природних прав людини.

На цій підставі М. Міхновський висуває гасла: 1) "Ук-раїна для українців, і доки хоч один ворог-чужинець зали-шається на нашій території, ми не маємо права покласти зброю"; 2) "Візьмемо силою те, що належить нам по пра-ву, але відняте від нас теж силою"; 3) "Вперед! Бо нам ні на кого надіятись і озиратись назад"; 4) "Одна, єдина, не-роздільна, вільна самостійна Україна від Карпат до Кавка-зу!". Завдання "розплющення очей у рабів, небезпечних для панів", на його думку, повинна вирішувати націо-нальна інтелігенція, застосовуючи як мирні, так і збройні засоби боротьби.

Отже, напередодні національно-визвольних змагань (1917--1920 pp.) в українській політичній думці з'явила-ся тенденція до обгрунтування необхідності досягнення української національної незалежності і повної держав-ної самостійності. Але домінуючою упродовж перших двох десятиліть XX ст., як і раніше, залишилась ідея політичної автономії України у складі чи то конституційної Російської імперії, чи то федеративної Російської демо-кратичної республіки, побудованої на новітніх конститу-ційних засадах.

Похожие статьи




Політична концепція М. Грушевського. - Суспільно-політична думка доби українського національного відродження

Предыдущая | Следующая