Просвітницько-демократичні ідеї в українському суспільстві - Суспільно-політична думка доби українського національного відродження

ХІХ ст..

Харківський професор Й.-Б. Шад у підручнику "При-родне право" відстоював свободи совісті, думки, права на освіту, гасла політичної державності, досліджував спів-відношення права і моралі, розглядав державу і систему держав як єдиний організм, заперечував деспотизм, роз-вивав геополітичні доктрини. Принциповим послідовни-ком французьких просвітителів-енциклопедистів був пер-ший ректор Харківського університету Іван Рижський (1761 -- 1811).

Неодноразово піддавався репресіям з боку царського уряду відомий український економіст Василь Каразін (1773--1842), особливо за політичні проекти перебудо-ви державного управління Росії, перетворення імперії на конституційну монархію, заклики до скасування кріпацтва, ідею формування української територіаль-ної економіки тощо. Видатним захисником прав наро-ду на рідну мову і на освіту виступав у цей час І. Могильницький.

Вагомий внесок у вітчизняну політичну думку нале-жить членам декабристських організацій в Україні. Бра-ти Муравйови-Апостоли, Борисови, а також С. Волконсь-кий, Ю. Люблінський, І. Горбачевський, О. Юшневський були найактивнішими провідниками, ідеологами й учас-никами руху, що мав на меті державний переворот, спря-мований проти самодержавства і кріпаччини. Саме в Туль-чині та Києві розроблено, обговорено й затверджено у 1823 р. "Руську правду" П. Пестеля -- перший проект новітньої конституційної думки на українських землях. І хоч більшість українських декабристів, за словами М. Драгоманова, "не мали почуття національної самосві-домості", це не применшує внеску палких прихильників французьких просвітитників і революціонерів у загаль-нолюдську й українську конституційну думку та вчення про права й свободи людини.

У 1837 р. у Будапешті побачив світ альманах "Русал-ка Дністрова", у якому М. Шашкевич, Я. Головацький та І. Вагилевич натхненно обстоювали ідеї єдності народу за свої права і вольності, національне визволення, оспівува-ли героїчне минуле козаччини і гетьманщини.

Вагомий внесок до вітчизняного конституціоналізму, теорії прав людини і громадянина, політичної думки за-галом зробило Кирило-Мефодіївське товариство. У "Кни-зі буття українського народу", відозвах, записках, стату-ті товариства обгрунтовувались політичні ідеї справедли-вості, свободи, рівності, братерства, слов'янського союзу українців, росіян, болгарГ поляків, словаків, сербів, че-хів, деяких інших народів за провідної ролі України; скасування кріпацтва, станового поділу суспільства, лікві-дації національної нерівності тощо. Революційно-радикаль-не крило товариства, до якого входили Г. Андрузький, М. Гулак, О. Навроцький, І. Посяда та інші, керувалося "теорією насилля".

Саме під впливом Т. Шевченка та одного із засновни-ків братства М. Гулака було зроблено кілька варіантів проектів конституції Слов'янських Сполучених Штатів (без Росії), автором яких став 20-річний студент юридич-ного факультету Київського університету Г. Андрузький.

Лідерами більш поміркованого політичного крила то-вариства були О. Маркович, Д. Пильчиков, М. Савич, О. Тулуб, М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш. Во-ни сповідували реформізм, християнську смиренність, ми-рну пропаганду ідей товариства. Згодом П. Куліш неодно-разово змінював свої політичні погляди, доводив нездат-ність українства до власного державотворення, розглядав козаччину і гайдамаччину як силу, позбавлену державни-цьких ідеалів, але все це було пронизане мрією про "пе-ретворення українців з нації етнографічної на націю полі-тичну", рівну між іншими самостійними народами.

Миколу Костомарова (1817--1885) вважають одним із фундаторів української політології. Він залишив велику наукову спадщину з політичної історії України: "Богдан Хмельницький", "Руїна", "Мазепа", "Мазепинці", "Геть-манство Виговського", "Гетьманство Юрія Хмельницько-го", "Павло Полуботок", "Думки про федеративні начала у давній Русі", "Дві руські народності" та ін. Перебуваю-чи на позиціях самостійності та безкласовості української нації, окремішності української політичної історії, демо-кратичного руху українського народу, М. Костомаров під впливом німецької класичної філософії, французьких романтиків, російських і польських мислителів створив по-літичну теорію. Ідеал М. Костомарова -- федеративна де-мократична слов'янська республіка, де "не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні гер-цога, ні сіятельства, її превосходительства, ні пана, ні боярина, ні кріпака, ні холопа -- ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у сербів, ні у болгар", де будуть втілені ранньохристиянські ідеї повної соціаль-ної справедливості, свободи, рівності та братерства, ска-соване кріпацтво, станові відмінності; де на засадах хри-стиянської моралі будуть неухильно дбати про освіту і добробут народу, його культуру. Як провідник "теорії на-родного елементу" в політичному процесі М. Костомаров ідеалізував "український дух", "українську раціональну демократію", "братерське співжиття рівних слов'янсь-ких народів". Особливий акцент робив він на федератив-ному устрої слов'янської держави. Федеративною держа-вою, за М. Костомаровим, повинні управляти обрані на чотири роки президент і конгрес. У ній мали бути неве-личке спільне військо, однакова грошова система, загаль-не керівництво зовнішніми відносинами. Отже, у такій фе-дерації простежувалося чимало конфедеративних рис.

Близьким за політичними поглядами до кирило-мефодіївців був прихильник природного права галичан на самобутність, а українського народу -- на самовизначен-ня В. Подолинський.

Натомість його сучасник С. Гогоцький, навпаки, від-кидав навіть думку про існування української нації та української культури і постійно підтримував русифіка-торську політику самодержавства. Невірою в державне відродження України були пройняті твори Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки, А. Метлинського та деяких ін-ших відомих українських письменників, хоча і вони з любов'ю змальовували політичні постаті Б. Хмельниць-кого, І. Самойловича, К. Розумовського та ін.

У другій половині XIX ст. на арені вітчизняної полі-тичної думки з'явилися кілька видатних особистостей, серед яких виокремлювався Володимир Антонович (1837--1908) -- ідейний натхненник українофілів-поляків, об'єднаних у гурток "хлопоманів", переконаний прихильник природних фізичних і духовних свобод лю-дини, народного суверенітету, селянської демократії, со-борності, федералізму. На відміну від П. Куліша, він вва-жав, що національне відродження просувається не від нації етнографічної до нації політичної, а навпаки. На його думку, можна змінити зовнішні риси національнос-ті, але внутрішні її ознаки незмінні. Вроджена нездат-ність і нелюбов українства до державного життя, вважав мислитель, не така вже страшна, бо вільна творча спіль-ність людей краща від держави.

Проблеми незалежності й національного відродження України, скасування кріпацтва, самодержавного гноблен-ня порушував один з фундаторів Товариства ім. Т. Шев-ченка у Львові О. Кониський. Київську Русь як колиску українського народу, його мови і побуту розглядав П. Жи-тецький. Автором багатьох статей такої ж тематики був Т. Рильський -- батько видатного українського поета. Антикріпосницькими настроями, гаслами щодо прав і свобод людини, критики станового поділу суспільства бу-ли сповнені твори А. Свидницького.

Похожие статьи




Просвітницько-демократичні ідеї в українському суспільстві - Суспільно-політична думка доби українського національного відродження

Предыдущая | Следующая