Націонал-комуністична течія української політичної думки - Українська політична думка XX ст

Українська політична думка не припиняла свого роз-витку і після поразки національно-визвольних змагань. З 1917 до 1933 р. її найповніше репрезентував український націонал-комунізм, який об'єднав різні політичні течії і напрями довкола ідеї "комуністичної перебудови суспіль-ства", цілковитого національного визволення України, створення суверенної української держави.

Виникнення націонал-комунізму на українському грунті зумовлене тогочасними суспільно-політичними ре-аліями, а також слабкістю, незрілістю та розколом укра-їнського демократичного руху. Багато представників ук-раїнської демократії вбачали вихід із катастрофічного становища у співпраці з більшовиками. Віддані комуніс-тичній утопії, перейнявши притаманний її апологетам спосіб мислення, вони, самі того не усвідомлюючи, зруй-нували єдиний фронт боротьби за самостійність України, зіграли на руку більшовицькій верхівці з її централіза-торсько-шовіністичною політикою, прирікши себе на за-гибель, а Україну -- на десятиліття підневільного існу-вання в умовах радянсько-більшовицького тоталітаризму.

Націонал-комунізм в Україні почав розвиватися вже з перших років радянської влади. Свідченням цього є публіцистична брошура Сергія Мазлаха та Василя Шах-рая "До хвилі (що діється на Вкраїні та з Україною?)", яка в 1918 р. започаткувала новий напрям української суспільно-політичної думки. За словами її авторів, рево-люція в Україні має не лише соціальний, а й національ-ний характер, а соціалістичний лад у державі може за-безпечити лише цілком незалежна українська радянська республіка. "Українське національне питання, коли не буде вирішене зараз, у революційну добу, коли воно буде передане у спадок історії, як іржа, точитиме соціальноекономічний і культурно-політичний розвиток і в Украї-ні, і в сусідніх державах".

Не заперечуючи союзу з Росією, автори вважали, що єдиний спосіб перебороти залишену царатом спадщину національного гніту -- це беззастережне відокремлення України від Росії і перетворення Комуністичної партії більшовиків України з регіонального відділу російської компартії на самостійну політичну організацію. При цьо-му вони гостро розкритикували лінію великоросійського партійного керівництва щодо української національної проблеми, вважаючи, що більшовики лише декларували доктрину національного самовизначення українського народу. Насправді практична політика більшовизму що-до України мало чим відрізнялася від політики кадетів, меншовиків, есерів та інших російських партій, які від-крито вороже ставилися до української самостійності.

Брошура "До хвилі", за словами українського політо-лога Івана Лисяка-Рудницького, "розкриває трагічну ди-лему людей, які, подібно до Мазлаха і Шахрая, хотіли ба-чити свою країну одночасно і комуністичною, і самостій-ною", що було неможливо. А надія на те, "що совєтська Росія заради абстрактного вчення про національне само-визначення пожертвує своїми великодержавними інтере-сами", відмовиться від панівної позиції, засвідчувала від-сутність в авторів політичного реалізму. І все ж брошура мала велике значення як перший теоретичний вияв кон-цепції "національного комунізму" і як своєрідний "націо-нально-комуністичний маніфест", який став основою за-родження політичної течії та одного з напрямів розвитку української суспільно-політичної думки XX ст.

У 20-ті роки виникла низка націонал-комуністичних політичних течій, спрямованих на пошук можливих шля-хів національного самоутвердження України ("боротьбис-ти", "укапісти", "самостійники", "шумськісти" та ін.). Саме вони ініціювали після XII з'їзду РКП(б) зміни в на-ціональній політиці більшовиків, забезпечили можли-вість розвитку елементів українізації, які разом з НЕПом сприяли послабленню протистояння московських більшо-виків і опозиційних сил українського націонал-комунізму.

Українізація -- політика партійно-державних органів УРСР у 20-ті і на початку 30-х років XX ст., спрямована на більш органічне впро-вадження радянсько-комуністичної ідеології в Україні силами на-ціональних кадрів і в доступній для місцевого населення формі.

Провідну роль в українізації відігравав народний ко-місаріат освіти на чолі з Олександром Шумським (1890--

1946), а потім -- Миколою Скрипником (1872--1933). Основними здобутками українізації, які викристалізува-лися в процесі її теоретичного обгрунтування та намаган-ня практичного втілення, були: сприяння розвитку укра-їнської мови на всіх рівнях, у т. ч. забезпечення її ідеоло-гічної ролі на рівні русифікованого міста та в середовищі партійно-державного апарату; розв'язання проблеми легі-тимності національної самодіяльності українських кому-ністів; організація національно-культурного процесу як. часобу боротьби проти будь-яких проявів великоросійсь-кого шовінізму та українського націоналізму; створення розгалуженої сітки осередків функціонування української мови і культури. Свідченням орієнтації націонал-комуні-стичної течії на втілення національної ідеї стали радика-льні політико-публіцистичні виступи письменника Ми-коли Хвильового (1893--1933). Засліплений ідеєю поєд-нання комуністичного світогляду та ідей національного иизволення українського народу, Хвильовий був невід-дільний, за словами Лисяка-Рудницького, від епохи "українського ренесансу" 20-х років -- "гарячкового періоду в історії Радянської України", років "великого культурного піднесення нації, згодом зрізаного сталін-ським терором". На відміну від інших націонал-кому-ністів, М. Хвильовий вірив у те, що національна свобода невіддільна від визволення та розвитку людської особис-тості, передбачав майбутню "емансипацію колоніальних народів", "азіятський ренесанс". Він був глибоко переко-наний, що покликання України полягає в тому, щоб бути посередником між Європою та відродженими націями Сходу.

Заперечуючи імперську тенденцію до злиття націй через посередництво пролетарського інтернаціоналізму, Хвильовий у яскраво публіцистичній формі проповіду-вав ідею української незалежної держави, яка має слугу-вати орієнтиром для українського патріота і зрадити яку означає зрадити свою матір. Найкатегоричніше ідея са-мостійної державності звучить у памфлеті "Україна чи Малоросія?" (1926). Необхідність самостійності України Хвильовий обгрунтовує тим, що "цього вимагає залізна і непоборна воля історичних законів", прагненням нації досягти природного стану, який Західна Європа прой-шла в часи оформлення національних держав.

Суттєвою прикметою політичних поглядів М. Хвильо-вого була ідея переродити українця так, щоб він став само-свідомою одиницею, позбувся рабської психіки, що поро-джувала до цього часу тільки безвольних людей, які вміли говорити красиві слова, але ніколи не були людьми діла.

Отже, брошура С. Мазлаха і В. Шахрая була першою спробою в умовах більшовицької дійсності ідейно-полі-тично відстоювати самостійну державність України, а без-компромісний голос М. Хвильового був останньою такою спробою. На початку 30-х років починаються гучні проце-си і розправи над українською інтелігенцією, що на кіль-ка десятиліть унеможливили будь-які спроби вільного ви-словлювання політичних думок, поглядів, переконань.

Похожие статьи




Націонал-комуністична течія української політичної думки - Українська політична думка XX ст

Предыдущая | Следующая