Політичні віяння другої половини ХІХ ст - Суспільно-політична думка доби українського національного відродження

Більшість українських громадсько-політичних діячів середини -- другої половини XIX ст. належали до осеред-ків прогресивної української інтелігенції -- громад, які відіграли вирішальну роль у подальшій еволюції націо-нальної політичної думки взагалі, українського консти-туціоналізму, вчень про права й свободи людини зокре-ма. Перша така громада виникла в Петербурзі (В. Біло-зерський, Г. Вашкевич, Г. Галаган, С. Глушановський, Д. Каменецький, В. Каховський, О. Кістяковський, М. Костомаров, П. Куліш, О. Лазаревський, Ф. Лазарев-ський, В. Менчиц, В. Тарновський, Ф. Черненко, Г. Чес-тахівський, Т. Шевченко та ін.). Там же під редагуван-ням В. Білозерського в 1861--1862 pp. виходив журнал "Основа", що став глашатаєм вітчизняної політичної ду-мки того періоду, в основі якої було прагнення до націо-нальної самовизначення.

У 1859 р. почала діяти громада в Києві (В. Антоно-вич, П. Житецький, К. Михальчук, Б. Познанський, В. Синєгуб, Є. Синєгуб, Т. Рильський, О. Стоянов, В. Торський, П. Чубинський та ін.) і майже водночас гро-мади у Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі тощо.

Провідним ідеологом київської Старої громади був фундатор української політології, основоположник віт-чизняного конституціоналізму Михайло Драгоманов (1841--1895). Головні його політологічні праці -- "Пе-реднє слово до Громади", "Шевченко, українофіли і соці-алізм", "Пропащий час -- українці під Московським царством", "Історична Польща і великоруська демокра-тія", "Автобіографічна замітка", "Вільний союз -- Віль-на спілка", "Лібералізм і земство в Росії", "Австро-Руські спомини, 1867--1877", "Чудацькі думки про україн-ську національну справу", "Листи на Наддніпрянську Україну" та ін. Прагнучи до поєднання демократичних, народницьких і національної ідей на загальній платформі "громадівського соціалізму", проголошуючи примат лю-дини, її прав і свобод над державою і суспільством, спи-раючись на досягнення міжнародної конституційної дум-ки і подекуди на анархістські політичні вчення, М. Драгоманов критично ставився до унітарних держав-них структур, республіканського централізму, крайнощів націоналізму, які, на його погляд, спонукали до приму-су особистості, насильництва над людиною, обмеження її свобод. Саме людина для мислителя -- основа соціально-го устрою, найвища цінність, гарантіями прав якої може бути лише вільна самоврядна асоціація (громада), а не держава, конфедерація типу швейцарської чи федерація за зразком СІЛА, Англії. Громадянське суспільство зага-лом, за М. Драгомановим, еволюціонізує від первісного роду і племені завдяки розуму, сім'ї, матеріальному ви-робництву, класовій боротьбі, природним шляхом досяга-ючи політичної форми общини. Держава нав'язується людській громаді згори як зовнішнє, штучне, неприрод-не утворення, а її різновиди зумовлені географічними фа-кторами. Унітарна, суворо централізована держава -- це втілення деспотизму, диктатури небагатьох, а організа-ція -- федерація базується на громадянському самовря-дуванні, місцевому самоуправлінні, гарантіях природ-них прав і свобод людини, суворому обмеженні цент-рального владування. Найкраща форма політичного життя асоціації гармонійно розвинених особистостей в Україні -- "громадівський соціалізм", "громадівська праця", які "мусять мати українську одежу". Головна ідея конституційного проекту М. Драгоманова -- пере-творення Російської імперії на децентралізовану федера-цію, де українці створять громаду "Вільна спілка", ме-та якої -- політичне, економічне і культурне звільнення не лише українського народу, а й "іншоплеменних коло-ній", які мешкають серед нього, шляхом поєднання ін-тересів різних національностей.

Соратниками і послідовниками М. Драгоманова були М. Зібер, Ф. Вовк, С. Подолинський, О. Терлецький, М. Павлик, І. Франко, Я. Шульгин, Б. Кістяковський, М. Туган-Барановський та ін. Вони першими в Україні по-пуляризували праці К. Маркса, особливо економічні, ви-ступали як за поступове впровадження його ідей в політичне життя, так і за революційне їх втілення; пристра-сно захищали права бідних і знедолених, суверенітет української нації, федеративний або конфедеративний державний устрій, ідею демократичної республіки; при-діляли увагу соціальному захисту селян і робітників, ор-ганізації громад і кооперацій.

Ідею повної автономії України у складі федеративної Росії захищав випускник Харківського університету Максим Ковалевський (1851--1916). У роботах "Нариси з історії політичних закладів у Росії", "Походження сучас-ної демократії", "Від прямого народоправства до пред-ставницького та від патріархальної монархії до парламен-таризму" він висунув низку блискучих конституційних ідей, заснованих на концепціях прогресу, соборності, вза-ємодопомоги, колективізму, на розумінні держави як вті-лення солідарності, демократизації суспільства.

Дещо пізніше ідеї соборності, політичної самостійності чи автономії України з позицій марксизму обгрунтовували Ю. Бачинський, М. Порш та ін. Більшість членів Старої громади відмежувалася від радикально-соціалістичних по-глядів, порвала з М. Драгомановим, почала проповідувати аполітично-культурницькі українознавчі ідеї у складі ук-раїнської безпартійної демократичної організації. Окремі її учасники ввійшли до створеного раніше у Львові Науко-вого товариства ім. Т. Шевченка, ідеологом якого став Ми-хайло Грушевський (1866--1934) -- майбутній лідер укра-їнського національно-визвольного руху.

Похожие статьи




Політичні віяння другої половини ХІХ ст - Суспільно-політична думка доби українського національного відродження

Предыдущая | Следующая