Стан і перспективи науки в Україні: крах неоліберальної моделі в умовах глобалізації - Цілі та проблеми реформування освіти і науки в сучасній Україні

Нині досягнення України у міжнародному вимірі конкурентоздатності економіки, рівня розвитку й особливо ефективності функціонування національної інноваційної системи є недостатніми для забезпечення сталого розвитку вітчизняної економіки, гарантованої національної безпеки, виходу в найближчій перспективі завдяки економічному зростанню на європейські стандарти життя українських громадян, а відтак не демонструють належної державної мудрості наших керманичів, про яку було сказано вище.

Сучасний стан наукової сфери України зумовлено довготривалим негативним впливом загальноекономічних проблем, пов'язаних зі структурною деформованістю економіки країни, домінуванням у ній низько-технологічних галузей і укладів, виробництв продукції із низьким рівнем доданої вартості, які об'єктивно малосприйнятливі до сучасних наукових досягнень.

Можна констатувати, що в Україні мають місце такі проблеми у цій сфері:

    - неузгодженість законодавства в інноваційній сфері -- насамперед з корпоративним, інвестиційним, податковим, соціальним законодавством, невідповідність норм підзаконних актів прогресивним нормам чинних законів, що не забезпечує практичне введення останніх у дію; - непослідовність дій держави щодо підтримки суб'єктів інноваційної діяльності; - значне зниження рівня інноваційної активності підприємств та загальне погіршення інноваційної культури суспільства; - неефективність механізмів правового захисту інтелектуальної власності; - відсутність системи прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку; - поширення при прийнятті законів про державний бюджет на поточний або наступний роки практики ігнорування чинних норм законодавства та призупинення дії статей законів, які стосуються фінансової підтримки інноваційної діяльності (у тому числі окремих положень законів України "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про інноваційну діяльність", "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків" тощо). Інноваційний розвиток в Україні стримують, зокрема, такі системні чинники: відсутність прийнятих на довгостроковий період стратегій сталого соціально-економічного, науково-технологічного, інноваційного розвитку країни та пов'язаної з ними послідовної зовнішньої і внутрішньої економічної політики; - незавершеність процесів перерозподілу власності: набуття власності шляхом приватизації домінує над іншими можливими економічними механізмами, зокрема тими, що пов'язані з капіталізацією одержаного прибутку; - сформованість світового ринку високотехнологічних товарів і послуг, на якому Україна як суб'єкт не в змозі забезпечити належним чином свою присутність; - переважання галузевого принципу в управлінні інноваційною сферою над загальнодержавним.

Таким чином, поточна ситуація в інноваційній сфері робить нагальною проблемою розроблення такої державної політики, яка забезпечувала б розширене відтворення об'єктної бази інноваційної діяльності та незворотний вплив інновацій на прискорений економічний розвиток країни.

З огляду на це головним завданням створення національної інноваційної системи є консолідація зусиль законодавчої і виконавчої влади, наукових і бізнесових кіл суспільства на оптимальне комплексне вирішення методологічних, стратегічних і тактичних проблем формування національної інноваційної системи, на вироблення стратегії інноваційного розвитку України в умовах глобалізаційних викликів, що надасть змогу відкрити перспективи для впровадження інноваційної моделі розвитку країни, забезпечити її конкурентоспроможність.

Погіршуються демографічна структура і якість кадрів науки. З її лав "вимиваються" здебільшого працівники продуктивного віку. За умов загального скорочення чисельності дослідників, незначного припливу в науку молоді та домінування у складі наукових кадрів науковців старшого віку, в найближчі роки може статися серйозна кадрова криза як наслідок природного відпливу з наукової сфери значної кількості нині ще працюючих пенсіонерів.

Із кожним роком збільшуються обсяги фінансування науки. Наприклад, у 2007 р. фінансування НАНУ порівняно з попереднім роком зросло на 28%. Завдяки цьому повільно, але все ж таки зростає заробітна платня науковців, невпинно збільшується армія не лише кандидатів і докторів різних наук, але й дійсних членів і членів-кореспондентів. До речі, дня не пропрацювавши в науці, але отримавши науковий ступінь, державний службовець автоматично збільшує свою посадову зарплатню. За кандидатську -- 5%, докторську -- 10%, та ще за знання іноземних мов -- від 10 до 25%. Це при тому, що значна кількість з них не хоче або й не спроможна опанувати українську. Згідно Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" фінансування науки повинно здійснюватися в обсязі 1,7% від ВВП. За шість років існування цього закону жодного разу цей показник не піднімався вище, ніж 0,47%. у Європі цей показник сягає 3%. Втім, європейці такою цифрою дуже стурбовані, адже відстають від США (4-4,5%) та від Японії (7%). На превеликий жаль, сподіватися на те, що в Україні ситуація щодо бюджетного фінансування науки зміниться на краще, не приходиться. Мізерні зарплати, застаріле обладнання, не можливість реалізувати свої наукові ідеї винаходи - це все змушує українських науковців залишати батьківщину та шукати кращої долі закордоном. Тисячі науковців виїжджають із України.[3].

І все ж, вітчизняна наука ще зберегла здатність за певних умов виконувати дослідження й отримувати результати світового рівня за такими напрямами:

    - розроблення новітніх розділів математики (зокрема у теорії функцій, функціональному аналізі) і теоретичної фізики; - дослідження наноструктур і розроблення нанотехнологій; - радіофізика міліметрового та субміліметрового діапазонів; - імунобіотехнології, біосенсорика та молекулярна діагностика; - біотехнологія рослин та біофізика; біодеградація; - кріобіологія та кріомедицина; нейронаука, зокрема нейрофізіологія; - інформатика; - мікро - і оптоелектроніка; - аерокосмічні технології, а також низка інших напрямів фізики, хімії, біології.

Україна зберегла також потужний, практично безпрецедентний, принаймні для Європи, потенціал матеріалознавчої науки, зокрема в таких напрямах світового значення, як:

    - управління процесами структуроутворення, формування властивостей конструкційних та інструментальних матеріалів, їх зварювання, в тому числі з використанням висококонцентрованих джерел енергії та електромагнітного впливу (електронно - та іоннопроменеві технології, лазерні технології тощо); - розроблення технологій виробництва функціональних матеріалів для електроніки, лазерної та діагностичної техніки; - створення новітніх композиційних матеріалів та вивчення механічних властивостей побудованих на їх базі складних конструкцій і систем; - розроблення технологій виробництва синтетичних алмазів та інших надтвердих матеріалів, а також інструменту на їхній основі.

Це, так би мовити, науково-природниче поле, виорати яке без інженерів буде вельми важко, щоб не сказати неможливо. Але є ще ціла низка конкурентоспроможних вітчизняних розробок, які вже сьогодні могли б потужно вийти за допомогою інженерів-технологів на світовий ринок. З-поміж них:

    - технологія й апаратура для зварювання живих тканин при хірургічних операціях; - поліорганосилоксинові адсорбенти; - вітчизняні антибіотики-циклоспорини; - одержання на базі вітчизняних технологій титанових сплавів; - вітчизняні надтверді матеріали й інструмент на їх основі та ін.

Похожие статьи




Стан і перспективи науки в Україні: крах неоліберальної моделі в умовах глобалізації - Цілі та проблеми реформування освіти і науки в сучасній Україні

Предыдущая | Следующая