Процес модернізації освіти України в контексті Болонського процесу - Цілі та проблеми реформування освіти і науки в сучасній Україні

Процес об'єднання Європи, його поширення на Схід і на прибалтійські країни супроводжується формуванням спільного освітнього і наукового простору та розробкою єдиних критеріїв і стандартів у цій сфері. Цей процес дістав назву Болонського від назви університету в італійському місті Болонья, де було започатковано такі ініціативи. Він має дві складові: формування співдружності провідних європейських університетів відповідно до принципів, вкладених у Великій хартії, та об'єднання національних систем освіти і науки в європейський простір з єдиними вимогами, критеріями і стандартами.

Головна мета цього процесу - це консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі (наприклад, протягом останніх 15-20 років вона значно поступається американській системі), а також для підвищення ролі цієї системи в суспільних перетвореннях.

Болонський процес мав свою передісторію. Спочатку була підписана представниками країн Європи Лісабонська конвенція (1997 р.) про визнання кваліфікацій для системи вищої освіти європейського регіону та Сорбоннська декларація (Париж, Сорбонна, 1998 р.) щодо узгодження структури системи вищої освіти в Європі. Сам же Болонський процес на рівні держав було започатковано 19 червня 1999 року в Болоньї (Італія) підписанням 30 міністрами освіти від імені своїх урядів документа, який назвали; Болонською декларацією. Цим актом країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти і домовилися про створення єдиного європейського освітнього та наукового простору до 2010 року. У межах цього простору мають діяти єдині вимоги до визнання дипломів про освіту, працевлаштування та мобільності громадян, що істотно підвищить конкурентоспроможність європейського ринку праці й освітніх послуг.

Наступний етап Болонського процесу відбувся у Празі 19 травня 2001 року, де було підписано Празьке комюніке представниками вже 33 країн Європи. Бачимо, що до Болонської співдружності на Празькому саміті приєдналися ще три країни.

Головні рішення цього саміту такі: країни знову підтвердили свою позицію щодо цілей, визначених Болонською декларацією; учасники високо оцінили участь у процесі Європейської асоціації університетів (EUA) та національних студентських спілок Європи (ESIB); вони відзначили конструктивну допомогу Європейської комісії та висловили свої зауваження щодо подальшого процесу, беручи до уваги різні цілі Болонської декларації. На саміті було виділено важливі елементи європейського простору вищої освіти, а саме: постійна навчання протягом усього життя; мотивоване залучення студентів до навчання; сприяння підвищенню привабливості та конкурентоспроможності європейського простору вищої освіти для інших регіонів світу (зокрема, аспекти транснаціональної освіти).

Третій етап Болонського процесу відбувся в Берліні 18-19 вересня 2003 року, де було підписано відповідне комюніке. Принципово нове рішення Берлінського саміту - поширення загальноєвропейських вимог і стандартів уже й на докторські ступені. Встановлено, що в країнах-учасницях Болонського процесу має бути один докторський ступінь - "доктор наук" у відповідних сферах знань (природничі науки, соціогуманітарні, економічні та ін.). Акцентовано увагу на потребі сприяти європейському простору вищої освіти. Розроблено додаткові модулі, курси та навчальні плани з європейським "містом, відповідною орієнтацією й організацією. Наголошено на важливій ролі, яку мають відігравати вищі навчальні заклади, щоб зробити реальністю навчання протягом усього життя. Зазначено, що європейський простір вищої освіти та європейський простір дослідницької діяльності - дві взаємопов'язані складові знань. Важливо, що з урахуванням цих нових рішень до Болонської співдружності разом з іншими шістьма країнами було прийнято і Росію (отже, до Болонського процесу сьогодні входять 40 країн Європи). Зрозуміло, що з огляду на глибокі традиції російської освіти і науки Російській Федерації буде нелегко відмовитися від багатьох переваг своєї системи, наприклад від двох докторських ступенів, від Вищої атестаційної комісії як державного органу контролю за стандартом наукових ступенів та ін.[4]

Четвертий саміт Болонського процесу був проведений 19-20 травня 2005 року в Бергені (Норвегія). Саме тоді Україна була прийнята до країн, що входять до європейського освітнього простору та є учасниками Болонського процесу.

Забезпечення умов для розширення мобільності представляє для України одне з найважливіших завдань її інтеграції до Болонського процесу. Це стосується студентів, викладачів і науковців України, яким надається підтримка в рамках міжнародних угод: 86 міжурядових та 46 міжвідомчих угод з 61 країною світу, 17 з них про взаємне визнання документів про освіту, наукові ступені і вчені звання, прямих угод між вищими навчальними закладами і науково-дослідницькими установами та міжнародними програмами, що реалізуються в Європейському регіоні, і є доступними для України. Які ж основні вимоги ставить членство України в Болонському процесі перед всією системою освіти та вищими навчальними закладами зокрема? В основному їх можна звести до таких шести ключових позицій:

Прийняти зручні та зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій;

Увести двоступеневу структуру вищої освіти;

Використовувати єдину систему кредитних одиниць (систему ECTS - European Community Course Credit Transfer System) і додатків до дипломів;

Напрацьовувати, підтримувати і розвивати європейські стандарти якості із застосуванням зрозумілих порівнюваних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки;

Усунути існуючі перепони для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи.

Забезпечувати привабливість системи європейської освіти.

Враховуючи ці вимоги та для найбільш оптимального та безболісного переходу від існуючої системи освіти в Україні до новітньої, яка враховуватиме основні положення Болонського процесу була розроблена модель кредитно-модульної організації навчального процесу.

З метою перевірки цієї моделі рішенням колегії Міністерства освіти і науки України від 24 квітня 2003 року було розпочато проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації.

На сьогодні у педагогічному експерименті задіяні 106 вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, де охоплено понад 120 тис. студентів (5189 академічних груп) за 75 напрямами підготовки.

За час проведення експерименту Міністерством освіти і науки розроблено Тимчасове положення про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців (наказ МОН від 23 січня 2004 року №48), а також визначено особливості організації навчального процесу в умовах кредитно-модульного навчання (наказ МОН від 20 жовтня 2004 року № 812).

Вказані нормативні документи визначають такі основні положення:

Ціна кредиту для напрямів підготовки (спеціальностей), з яких проводиться експеримент, складає 36 годин. Нормативна кількість залікових одиниць на один навчальний рік - 60 кредитів. Відповідно, для підготовки бакалавра - 240 кредитів.

Кількість кредитів за навчальну дисципліну визначається діленням загального обсягу годин з навчальної дисципліни на ціну кредиту (з округленням до 0,5 кредиту).

У навчальних та робочих планах експериментальних напрямів підготовки вводиться додаткова графа "Кредити ECTS".

В академічній довідці в графі "Години" через дріб зазначається кількість кредитів ECTS, а в графі "Оцінки" через дріб - оцінка за шкалою ECTS. [5]

В Україні встановлено такі освітньо-кваліфікаційні рівні, що відповідають певним рівням професійної діяльності:

    - кваліфікований робітник; - молодший спеціаліст; - бакалавр; - спеціаліст, магістр.

У вищих навчальних закладах України фахівців усіх освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів готують за відповідними освітньо-професійними програмами ступенево або неперервно залежно від вимог до рівня оволодіння певною сукупністю умінь і навичок, необхідних для майбутньої професійної діяльності.

Освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста отримує особа, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності.

Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавра отримує особа, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні та спеціальні знання й уміння, достатні для виконання завдань і обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності.

Освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста отримує особа, яка па основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань і обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності.

Освітньо-кваліфікаційний рівень магістра отримує особа, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння і знання, достатні для виконання професійних завдань і обов'язків (робіт) дослідницького та інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності.

Залежно від рівня реалізованих освітньо-професійних програм в Україні визначено статус навчального закладу за чотирма рівнями акредитації:

    1) вищий навчальний заклад першого рівня акредитації (технікум, училище, вище професійно-технічне училище): готує фахівців зі спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста; 2) вищий навчальний заклад другого рівня акредитації (коледж): готує фахівців зі спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра: 3) вищий навчальний заклад третього рівня акредитації (інститут, академія, університет): готує фахівців зі спеціальностей освітньо-кваліфікаційних рівнів бакалавра та спеціаліста; 4) вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації (університет, академія): готує фахівців зі спеціальностей освітньо-кваліфікаційних рівнів бакалавра, спеціаліста і магістра.

Похожие статьи




Процес модернізації освіти України в контексті Болонського процесу - Цілі та проблеми реформування освіти і науки в сучасній Україні

Предыдущая | Следующая