Вступ, Стратегічне управління підприємством - Роль персоналу в реалізації стратегії розвитку суб'єкта господарської діяльності

Ринкова економіка регламентує ряд принципових задач, однією з цих задач є: максимально ефективне використання кадрового потенціалу під час стратегічного управління підприємством, а отже, й яка роль персоналу під час реалізації стратегії.

Без людей немає організації. Без потрібних людей жодна організація не зможе досягти своїх цілей і вижити. Поза сумнівом, що управління трудовими ресурсами є одним з найважливіших аспектів теорії і практики управління.

Конкретна відповідальність за загальне керівництво трудовими ресурсами в крупних організаціях зазвичай покладена на професійно підготовлених працівників HR-відділів. Для того, щоб такі фахівці могли активно сприяти реалізації цілей організації, їм потрібні не тільки знання і компетенція в своїй конкретній області, але і обізнаність про потреби керівників нижчої ланки.

У даній роботі постає ціль розглянути теоретичні основи стратегічного управління та реалізації стратегії підприємства, та яку роль у цьому процесі відіграє персонал.

Стратегічне управління підприємством

Розуміння стратегічного управління персоналом організації неможливе без визначення терміну "стратегічне управління організацією" взагалі. Більш того, стратегічне управління організацією є початковою передумовою для стратегічного управління її персоналом.

Термін "стратегічне управління" був введений в 60-70-х роках 20 в., щоб відрізнити поточне управління, здійснюване на рівні господарських підрозділів, від управління на вищому рівні керівництва. В процесі свого розвитку управління як практична діяльність в 80-х роках перейшло на новий етап, відмітною особливістю якого є зсув уваги вищого керівництва у бік зовнішнього оточення, що дозволяє своєчасно і адекватно реагувати на зміни, що відбуваються в нім, і забезпечувати організації переваги перед конкурентами.

Необхідність стратегічного управління в українських умовах пояснюється наступними причинами. По-перше, за останні десять років радикально змінилося середовище, в якому діють вітчизняні організації. Нестійкий економічний стан багатьох організацій пов'язаний з відсутністю у більшості керівників глибоких экономич6еских знань, управлінських навиків і досвіду роботи в умовах конкуренції, необхідністю пристосування організації до постійно змінних умов зовнішнього середовища. По-друге, відхід від централізованого планування, приватизація і важ хід економічних перетворень в Україні вимагають від керівників уміння передбачення, формулювання стратегії, визначення достоїнств і конкурентних переваг, ліквідації стратегічних погроз і небезпек, тобто використання всіх інструментів стратегічного управління. По-третє, застосування ідей і принципів стратегічного управління, необхідність змін в системі управління актуальні не тільки для крупних компаній, з якими було пов'язано появу стратегічного управління, але і для середніх і навіть малих підприємств. Стратегічне управління - це таке управління організацією, яке спирається на людський потенціал як основу організації, гнучко реагує на виклик з боку зовнішнього оточення, проводить своєчасні зміни в організації, що дозволяють добиватися конкурентних переваг, орієнтуючись в своїй діяльності на потребі покупців, що в сукупності дає можливість організації виживати в довгостроковій перспективі, досягаючи при цьому своїх цілей. Таким чином стратегічне управління - це процес, що охоплює дії керівників організації по розробці, реалізації і корекції стратегії.

Цикл стратегічного управління складається з п'яти етапів (Рис.1):

    *визначення бізнесу і місії організації; *розробка її довгострокових і короткострокових цілей; *розробка стратегії організації; *реалізація стратегії; *оцінка ефективності стратегії і корекція попередніх етапів.

Процес стратегічного управління починається з визначення місії організації. Далі здійснюється постановка стратегічних цілей по чотирьох рівнях управління в організації. Етап розробки стратегії складається з декількох підетапів.

Перший підетап - аналіз конкуренції. Другий підетап - аналіз внутрішнього середовища організації. Третій підетап - формування портфеля стратегій. Етап реалізації стратегії складається з двох підетапів. Перший підетап - адаптація структури організації до вимог стратегічного плану. Другою - адаптація культури до вимог стратегічного плану. Оскільки процес стратегічного управління є безперервним, то цикл стратегічного управління є замкнутим. На останньому етапі здійснюється порівняння досягнутих результатів із запланованими і здійснюється корекція попередніх етапів.

На кожному стратегічному рівні розробка стратегії закінчується створенням стратегічного плану. В одних організаціях він представлений у вигляді документа, в інших - у вигляді єдиного бачення і розуміння менеджерами перспектив розвитку організації. Чим більше організація, тим вище вірогідність, що план документований.

У стратегічному управлінні виділяються чотири рівні стратегії в організації: корпоративний; сфери бізнесу; функціональний; лінійний.

Перший рівень - корпоративний - присутній в компаніях, що діють в декількох сферах бізнесу, тобто в концернах і конгломератах. Тут ухвалюються рішення про закупівлі, продажі, ліквідації, перепрофілювання тих або інших сфер бізнесу, розраховуються стратегічні відповідності між окремими сферами бізнесу, розробляються плани диверсифікації, здійснюється глобальне управління фінансовими ресурсами.

Другий рівень - сфери бізнесу - рівень перших керівників недиверсифікованих організацій; що входять до складу диверсифікованих організацій, або абсолютно незалежних, таких, що відповідають за розробку і реалізацію стратегії сфери бізнесу. На цьому рівні розробляється і реалізується стратегія, що базується на корпоративному стратегічному плані, основною метою якої є підвищення конкурентоспроможності організації і її конкурентного потенціалу.

Третій - функціональний - рівень керівників функціональних сфер: фінансів, маркетингу, виробництва, управління персоналом і т. д.

Четвертий - лінійний - рівень керівників підрозділів організації або її географічно видалених частин, наприклад, представництв, філіалів.

Недиверсифікована організація має, відповідно, три рівні стратегії.

Основним принципом координації стратегічного управління на всіх рівнях є принцип ієрархічної підлеглості. Стратегічний план рівня, окрім першого, повинен розроблятися на основі стратегічного плану, як правило, першого верхнього рівня. Значною проблемою узгодження стратегічних планів є відмінність інтересів. Класичними прикладами можуть бути визнані відмінності на користь, наприклад, таких функціональних підрозділів, як маркетингове і виробниче, фінансове відділення.

Основними принципами стратегічного управління є:

    q довгостроковість оцінюваних перспектив і ухвалюваних рішень q спрямованість управлінських дій на зміну потенціалу об'єкту управління (виробництва продукції, послуги, технології, персоналу і т. д.) і створення можливостей ефективнішої реалізації даного потенціалу; q першочерговий облік при розробці і ухваленні управлінських рішень стану і можливих змін зовнішнього середовища; q альтернативність вибору управлінських рішень залежно від стану внутрішнього і зовнішнього середовища організації; q здійснення постійного контролю за станом і динамікою зовнішнього середовища і своєчасного внесення змін в управлінські рішення.

Стратегічне управління персоналом базується на тих же принципах і основах, що і стратегічне управління всією організацією в цілому, оскільки є його невід'ємною частиною

Похожие статьи




Вступ, Стратегічне управління підприємством - Роль персоналу в реалізації стратегії розвитку суб'єкта господарської діяльності

Предыдущая | Следующая