Проблеми інноваційного розвитку в Україні - Інноваційний менеджмент

Уповільнення з другої половини 2001 року темпів зростання основних макроекономічних показників супроводжується в українській економіці нагромадженням макроекономічних диспропорцій та суперечностей і зниженням регульованості економіки. В економіці України посилився вплив Серйозних макроекономічних проблем:

    - дефляції, яка відбувається на тлі зростання основних показників внутрішнього ринку та суттєвого збільшення грошової пропозиції; - збільшення розриву між дисконтною ставкою НБУ та ставками по кредитах комерційних банків, що веде до зростання реальних процентних ставок; - погіршення становища у фіскальній сфері, зростання недонадходжень до державного бюджету; - подальшого зростання заборгованості суб'єктів господарювання, скорочення залишків коштів на їхніх банківських рахунках; - прискорення відпливу іноземних інвестицій з України.

Головною причиною такої ситуації є, насамперед, те, що, за умов відсутності системної інвестиційної політики, у міру досягнення межі завантаження виробничих фондів Потенціал економічного зростання підійшов до межі вичерпання. Складовими цього процесу є:

    - зниження темпів зростання експорту. Кошти, отримані національною економікою під час сприятливої кон'юнктури для експорту металопродукції, не було використано належним чином на інвестиції в більш технологічні галузі, які могли б досягти конкурентоспроможності на світовому ринку; - вичерпання ефекту девальвації гривні, яка мала місце у 1998-1999 рр. За підрахунками експертів, ревальвація гривні поступово підвищила курс до рівня, який встановився після кризи вересня 1998 р.; - вичерпання позитивного ефекту збільшення доходів населення. Протягом 2001 року спостерігалося поступове випередження темпів зростання доходів населення над темпами зростання роздрібного товарообороту, причому з початку нинішнього року цей розрив посилився; - збільшення імпорту споживчих товарів, яке підтримується ревальваційними тенденціями; - втрата стимулюючого ефекту ремонетизації товарно-грошового обігу у зв'язку з тим, що падіння реальної швидкості обороту грошей перевищило темпи збільшення грошової пропозиції та призвело до створення дефіциту ресурсів на ринку безготівкових коштів.

Структурні зміни, що відбуваються протягом останніх років в економіці України, характеризуються стрімкою втратою позицій галузями, які визначають науково-технічний прогрес. Якщо скорочення частки галузей, які виробляють товари, у валовій доданій вартості (з 70,7 % у 1990 р. до 53,4 % у 2000 р.) є закономірним процесом, оскільки відбиває відповідне зростання питомої ваги сфери послуг, то напрям і динаміка трансформації структури промисловості свідчать про прогресуюче технологічне відставання України від розвинених країн світу. Частка машинобудування та металообробки неухильно знижувалася при тому, що понад 60 % складало виробництво сировинної та проміжної продукції (табл.1, рис.1). Тільки у 2001 р., за новою класифікацією видів економічної діяльності, питома вага машинобудування дещо зросла - з 11,3 до 12,1 %.

Таблиця 1

Галузева структура промисловості в Україні, %

Галузь промисловості

1990

1995

2000

Електроенергетика

3,2

11,0

12,1

Паливна промисловість

5,7

13,2

10,1

Чорна металургія

11,0

21,8

27,4

Кольорова металургія

1,1

1,6

2,4

Хімічна та нафтохімічна промисловість

5,5

7,0

5,9

Машинобудування та
Металообробка

30,5

16,0

13,4

Деревообробна та целюлозно-паперова промисловість

2,9

2,2

2,4

Промисловість будівельних матеріалів

3,4

3,9

2,7

Легка промисловість

10,8

2,8

1,6

Харчова промисловість

18,6

15,1

16,8

Інші галузі промисловості

7,3

5,4

5,2

Джерело: Послання Президента України до Верховної Ради України "Європейський вибір: концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки".

Рис.1. Динаміка структурних змін в промисловому виробництві України

Зазначена деформація структури промислового виробництва стала неминучою внаслідок відсутності державної промислової політики та переорієнтації товаровиробників на наявний платоспроможний попит, передусім за кордоном. Через це преференції отримали галузі, які виробляють продукцію з низьким ступенем переробки. Частка в експорті товарів неблагородних металів та виробів з них зросла з 32,3 % у 1996 р. до 41,6 % за січень-липень 2002 р., загалом частка сировинних і низькотехнологічних товарів за цей період складає близько 80 %, у той час як частка машинобудівної продукції стабілізувалася на рівні 14-15 % (табл. 2). При цьому обсяг експорту машин і устаткування за січень-липень 2002 року знизився на 10 %, транспортних засобів - на 6 % до відповідного періоду попереднього року.

З огляду на посилення відкритості української економіки (за підсумками першого півріччя 2002 р. зовнішній оборот товарів і послуг склав 104,5 % ВВП, в тому числі експорт - 57,2 %, імпорт - 47,3 %), негативний ефект від неефективної структури зовнішньої торгівлі посилюється.

Таблиця 2

Структура експорту товарів, %

Укрупнені статті експорту

1996

2001
(січень-
Липень)

Продукція паливної та хімічної промисловості:

Мінеральні продукти, продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості, пластмаси та каучук

23,8

22,1

Інша сировинна продукція:

Деревина та вироби з неї, паперова маса з деревини або інших волокнистих волокон, вироби з каміння, гіпсу, цементу, скла, азбесту

2,6

4,2

Неблагородні метали та вироби з них

32,3

41,6

Продукція легкої промисловості:

Шкіряна і хутряна сировина та вироби з них, текстиль та текстильні вироби, взуття, головні убори, парасольки

3,9

5,2

Продукція агропромислового комплексу:

Живі тварини та продукція тваринництва, продукти рослинного походження, жири і масла тваринного та рослинного походження, продукція харчової промисловості

21,2

11,0

Продукція машинобудування:

Машини, устаткування та механізми; електротехнічне устаткування; звукозаписувальна та відтворювальна апаратура, телеапаратура, прилади і апарати оптичні, фотографічні, кінематографічні, вимірювальні, медичні та хірургічні; годинники, музичні інструменти, різні промислові товари

15,0

14,5

Джерело: Послання Президента України до Верховної Ради України "Європейський вибір: концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки"; Держкомстат України.

Збільшенню експорту високотехнологічної вітчизняної продукції, яка має конкурентні переваги на світовому ринку (ОПК, авіаційна промисловість), перешкоджають відверті протекціоністські заходи розвинених країн та політичний тиск з метою перешкоджання виходу цієї продукції на ринки країн, що розвиваються.

Ці обставини сприяють прискореному розвитку сировинних галузей і консервації у такий спосіб низькотехнологічної структури української промисловості. За підсумками 2000 р. лише три галузі перевищили рівень виробництва 1994 р. - кольорова (на 77,2 %), чорна металургія (на 37,7 %), а також деревообробна та целюлозно-паперова промисловість (на 19,6 %). У той же час, обсяг продукції машинобудування склав лише 62,4 % рівня 1994 року. Гірше працювала тільки промисловість будівельних матеріалів (43,5 %). Виразні тенденції до монополізації, які спостерігаються у базових галузях української економіки, обумовлюють ціновий диктат підприємств цієї сфери, що призводить до перерозподілу на їхню користь інвестиційних та потенційних інноваційних ресурсів.

У той же час, збільшення внутрішнього попиту під впливом економічного зростання, а також скорочення імпортних обмежень, обумовлене вступом до СОТ, неминуче спричинять прискорене зростання імпорту. За січень-липень 2002 р. імпорт товарів вже зростав швидше за експорт (відповідно 105,8 та 102,3 %). У 2003 р. можна очікувати відновлення негативного сальдо зовнішньої торгівлі товарами, а враховуючи лібералізацію сфери послуг за правилами СОТ - і погіршення сальдо торгівлі послугами з неминучими наслідками: уповільненням чистого притоку валюти, припиненням ремонетизації обігу, наростанням проблем з обслуговуванням зовнішнього боргу.

Таким чином, підсумки економічного розвитку дають підстави стверджувати, що економіка України входить до стадії стагнації. В той час як традиційні чинники економічного зростання, які спиралися переважно на мобілізацію ресурсів, нагромаджених за тривалий період економічного спаду, практично вичерпано, належних зрушень в структурі економічної системи, які перевели б національну економіку в режим зростання, яке грунтується на інвестиційно-інноваційному творенні нових ресурсів, поки що не відбулося. Враховуючи це, нагальною постає проблема модернізації української економіки з метою підвищення технологічного рівня експорту та якісних характеристик вітчизняної продукції, яка постачається на внутрішній ринок, що необхідно для забезпечення конкуренції з імпортованими товарами не тільки за ціновими, але й за якісними характеристиками. Саме на виконання цього стратегічного завдання має бути спрямована інноваційна політика України.

Не можна також ігнорувати широко обговорювану фахівцями проблему наростання техногенних загроз через вичерпання резерву служби обладнання та будівель, а також усвідомлення того, що навіть збереження існуючого "status quo" на світових ринках для України вже є проблематичним. Сировинна модель розвитку та включення у світогосподарські відносини практично позбавлена майбутнього. Адже в умовах "нової економіки" кардинальним чином змінюється саме поняття категорії "сировина". Відповідно змінюється й роль країн, економіка яких має переважно сировинну спрямованість. Конкуренція між країнами - "сировинними придатками" провідних економік зростатиме. Досить яскравим прикладом є, зокрема, спроба обмежити виробництво сталі, яка здійснювалася основними світовими виробниками цього продукту в 2002 році.

Процеси економічної трансформації Україна почала, маючи в цілому розгалужену сферу досліджень та розробок, значний досвід освоєння інновацій, особливо у сфері енергетики та електрифікації, виробництві ряду видів озброєнь, деяких інших галузях. Разом з тим, технічний рівень базових галузей виробництва - вугільної, чорної металургії, харчової, багатьох галузей машинобудування (наприклад, сільськогосподарського, виробництва устаткування для харчової промисловості, шляхово-транспортного устаткування, приладобудування, медичної техніки) застарів. Виробництво в цілому характеризувалося високою енерго - та матеріалоємністю, значним застосуванням ручної праці. Дедалі помітнішим ставало відставання України, як і СРСР в цілому, у застосуванні ефективних інформаційних технологій, в тому числі в сфері досліджень та розробок, автоматизації виробництва та управління. Низькою була ефективність використання результатів науково-технічного пошуку, що зумовлювалося загальною орієнтацією економічного розвитку на екстенсивний тип відтворення, директивністю планування, обмеженим доступом галузей загального призначення до інноваційних результатів, недосконалістю критеріїв ефективності економічного розвитку, обмеженістю фінансових ресурсів та відсутністю налагоджених і постійно діючих механізмів їхньої концентрації на інноваційних пріоритетах.

Тому питання подальшого інноваційного розвитку, прискорення науково-технічного прогресу розглядалося в Україні як надзвичайно актуальне протягом практично всього періоду економічних реформ. Вже у 1991 р. було створено Комітет з питань науково-технічного прогресу. В інноваційній сфері діяли Державний комітет з питань науки та техніки (1992-1995 рр.), Державний комітет з питань науки та техніки і промислової політики (1995-1996), Міністерство у справах науки і технологій (1996-1998), Державний комітет з питань науки та інтелектуальної власності (1998-2000), Міністерство науки та освіти (з 2000 р.). Нинішні повноваження суб'єктів державного регулювання, які покликані відігравати провідну роль у формуванні та реалізації державної науково-технологічної політики, визначені в Законі України "Про наукову і науково-технічну діяльність". За вказані роки спеціалізованими органами державного управління було зроблено чимало для пом'якшення руйнівного впливу, завданого трансформаційною кризою інноваційній сфері.

Важливим напрямом роботи стало створення законодавчої бази, яка забезпечує формування та проведення в державі узгодженої науково-технічної політики, ефективне функціонування та розвиток сфери досліджень та розробок, поглиблення її зв'язків з виробництвом в умовах переходу від директивних методів управління до ринкових відносин. Уже в перші роки незалежності Верховною Радою України був прийнятий ряд законів України, спрямованих на регламентацію наукової та науково-технічної діяльності, зокрема: "Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності" (1991), "Про наукову і науково-технічну діяльність" (1991), "Про науково-технічну інформацію" (1993), "Про наукову і науково-технічну експертизу" (1995). Вихідні умови для формування вітчизняної системи захисту інтелектуальної власності були визначені Законом "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" та рядом інших, пов'язаних з ним, наприклад, "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" та інші.

Між тим, тривалий час інноваційному законодавству України була властива певна фрагментарність та непослідовність. Лише в 1999 р. Верховною Радою України було прийнято Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України. Базовий закон у цій сфері "Про інноваційну діяльність" вступив в дію після його підписання Президентом лише у 2002 році.

Закон визначає мету та принципи державної інноваційної політики. Головною метою державної інноваційної політики визнається створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго - та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції.

Закон визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку інноваційної моделі розвитку економіки України інноваційним шляхом. Згідно з Законом, державну підтримку одержують суб'єкти господарювання всіх форм власності, які реалізують в Україні інноваційні проекти, і підприємства всіх форм власності, які мають статус інноваційних.

Основними принципами державної інноваційної політики Законом встановлено:

    - орієнтацію на інноваційний шлях розвитку економіки України; - визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку; - формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності; - створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу; - забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності; - ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримку підприємництва у науково-виробничій сфері; - здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок; - фінансову підтримку, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності; - сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури; - інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності; - підготовку кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Законом передбачено, що державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

    - визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів; - формування і реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм; - створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності; - захисту прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності; - фінансової підтримки виконання інноваційних проектів; - стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів; - встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності; - підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

Кабінетом Міністрів України подано до Верховної Ради України проект Закону України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні на період до 2005 року". Законопроект визначає 46 пріоритетних напрямів інноваційної діяльності у шести сферах: ресурсозберігаюче устаткування та технологічні процеси для базових галузей економіки, авіаційна, ракетно-космічна техніка та технології спеціального призначення, електронні інформаційні технології та системи зв'язку, функціональні та конструкційні матеріали, медичні діагностичні системи, профілактичні та лікувальні засоби, техніка і технології для агропромислового комплексу.

Глибока системна криза, яку тривалий час переживала економіка України, нестабільність управлінських структур, часта зміна кадрів, недостатнє фінансування передбачених законодавством заходів негативно позначилися на змісті, послідовності та результативності реалізації заходів інноваційної політики. Де-факто інноваційна діяльність не стала, та й не могла на стадії радикальних економічних реформ стати реальним пріоритетом економічної політики. Пріоритетні орієнтири вищих органів влади постійно знаходилися у сфері вирішення гострих поточних економічних проблем. Аналізуючи розподіл функцій управління між вищими органами державної влади, функції міністерств та відомств у питаннях науково-технічної інноваційної політики, спеціалісти Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України зазначають, що апарат переважної більшості міністерств та відомств не налаштований на послідовне проведення в життя інноваційної політики. Таке завдання випало навіть з Положень про деякі з провідних міністерств (наприклад, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України). Втім, і базовий для інноваційної політики закон "Про інноваційну діяльність", даючи певний поштовх у сфері організації інноваційної діяльності, все ж обходить її головні аспекти, залишаючи поза увагою головне питання - базових інновацій. Окрім того, вказаний закон не може діяти по суті до прийняття Закону "Про пріоритетні напрями інноваційного розвитку економіки України" та створення передбаченої системи державних інститутів підтримки інноваційної діяльності.

Похожие статьи




Проблеми інноваційного розвитку в Україні - Інноваційний менеджмент

Предыдущая | Следующая