Особливості стратегії розвитку підприємства - Економічне обгрунтування стратегії розвитку підприємства (на прикладі ВАТ "Рівнеазот")

Підприємства різних галузей в умовах глобалізації світової економіки, пов'язаної з взаємопроникненням технологій та капіталів, проводять диверсифікацію власної господарсько-фінансової діяльності. Ефективність її здійснення безпосередньо залежить від своєчасної орієнтації на види товарів, робіт, послуг, які мають попит та є або наближаються до рівня конкурентоспроможності. Питання стратегії розвитку передбачають розробку методики отримання, обробки та подання інформації, пов'язаної з освоєнням нових технологій, видів продукції, ринків та інших видів і напрямків діяльності, а також з виявленням закономірностей щодо визначення мотивації диверсифікації як стратегії розвитку компанії.

Як показав аналіз статистичних даних, зниження темпів приросту виробництва продукції у промисловості складає за січень 2012 р. -- 2,9%, за підсумками січня-лютого 2012 р. -- 0,6%.

За підсумками двох місяців 2012 р. у розрізі підгалузей промисловості спостерігається скорочення обсягів виробництва у:

    - виробництві коксу та продуктів нафтопереробки - на 19%; - металургії та обробці металів - на 4%; - хімічній та нафтохімічній промисловості - на 2,7%; - легкій промисловості - на 2,1%; - обробній промисловості -- на 1,8%.

У галузях економіки України за два місяці 2012 р., порівняно з аналогічним періодом 2011 р., відбулося зниження темпів у:

    - будівельній діяльності - виконано робіт на 0,2%; - транспорті -- вантажообіг на 3,6%; - гуртовій торгівлі - на 5,4%.

Промислове виробництво, будівельна діяльність, транспорт та оптова торгівля є найбільш суттєвими складовими формування економіки будь-якої країни. Саме тому від результатів їхньої діяльності залежать майбутні макроекономічні показники економічних досягнень держави.

У світовій економіці використовуються різні підходи до активізації діяльності суб'єктів господарювання, в тому числі широко використовується диверсифікація.

Економічна категорія "диверсифікація" у різних джерелах трактується по-різному.

Термін "диверсифікація" означає:

    1) різноманіття, різнобічний розвиток; 2) проникнення спеціалізованих фірм (промислових, транспортних, будівельних) до інших галузей виробництва, сфери послуг тощо; у процесі диверсифікації виникають багатогалузеві комплекси; 3) розширення асортименту виготовлення виробів, надання послуг. У Вільній енциклопедії диверсифікація трактується як: 1) володіння найрізноманітнішими фінансовими активами, кожен з яких має різний рівень ризику, з метою зниження загального ступеня ризику портфеля в цілому; 2) загальна ділова практика, спрямована на розширення номенклатури товарів і послуг та/або географічної території для того щоб зосередити ризик і зменшити залежність від циклічності бізнесу.

Також поняття "диверсифікація" визначається як:

    1) збільшення кількості виробництв і номенклатури товарів (послуг), які виробляються окремими підприємствами у нових для них сферах; 2) розширення асортименту, зміна виду продукції, яка виробляється підприємством, фірмою, освоєння нових видів виробництв з метою підвищення ефективності виробництва, отримання економічної вигоди, попередження банкрутства. Таку диверсифікацію називають диверсифікацією виробництва; розподіл вкладень в економіку або кредитування грошовими капіталами між різними об'єктами з метою зниження ризику втрат та у надії отримати більш високий дохід. Таку диверсифікацію називають диверсифікацією кредитів; 3) розширення форм діяльності, видів продукції, фінансових інструментів з метою мінімізації господарських ризиків, а також виживання підприємств у сучасних ринкових умовах; множинність; різноманітність; різнобічність; 4) новий напрям діяльності компанії, пов'язаний з наявними напрямками бізнесу (наприклад, у виробництві, маркетингу, матеріальному забезпеченні або технології), який збільшує дохід від оптимізації портфеля, реструктуризації, передачі та розподілу ресурсів.

Передумовою диверсифікаційної політики є нерівномірність розвитку галузей економіки держави, падіння норми прибутку, зниження рівня впроваджень науково-технічного прогресу, недоліки у системі оподаткування, невідповідність структури виробництва структурі приватного сектора.

Аналіз статистичних даних за два місяці поточного року показує наявність певних ознак у розвитку окремих галузей економіки як передумови диверсифікації.

У промисловості при загальному скороченні обсягів виробництва спостерігається зростання у:

    - виробництві електроенергії - на 9,0%; - машинобудуванні -- на 8,6%; - харчовій промисловості -- на 8,0%; - виробництві деревини та виробів з неї -- на 3,7%.

У сільськогосподарському виробництві за аналізований період, порівняно з аналогічним періодом попереднього року, наявне зростання обсягів виробництва в цілому на 3,6%, утому числі у сільськогосподарських підприємствах -- на 18,0%, при скороченні у господарствах населення на 4,0%. [11, ст. 15]

Отже, в економіці України можливе формування диверсифікаційної політики щодо таких мотиваційних чинників:

    - техніко-технологічних; - економічних; - фінансових; - соціальних, - стратегічних.

З метою більш повної характеристики впливу на формування диверсифікаційної політики України, розглянемо кожний із вищезазначених мотиваційних чинників.

Техніко-технологічний чинник передбачає:

    - збереження виробничого потенціалу суб'єкта господарювання; - підвищення рівня використання виробничої потужності; - визначення найбільш прогресивних варіантів використання ресурсів; - впровадження передових досягнень науково-технічного прогресу. Мета економічного чинника: - перенакопичення капіталу у наявних галузях виробництва; - пошук нових напрямків капіталовкладень; - розширення та захоплення нових ринків збуту; - підвищення економічної доцільності у використанні ресурсів. Фінансовий чинник передбачає: - розподіл ризиків між напрямками діяльності та обсягами виробництва; - фінансову стабілізацію.

До сфери соціальних мотиваційних чинників відноситься:

    - збереження робочих місць і висококваліфікованих працівників; - створення нових робочих місць; - інноваційна політика.

Метою стратегічних мотиваційних чинників є:

    - антимонопольне законодавство; - страхове забезпечення суб'єкта господарювання; - підпорядкування господарсько-фінансової діяльності кон'юнктурі ринку. Враховуючи тенденції розвитку економіки та формування мотиваційних чинників диверсифікаційної політики, для України, як держави, яка іде шляхом розвитку ринкової економіки, пошук стратегії диве] лівішим з точки зору визначення напрямку реструктуризації наявного потенціалу. Такими є зміни у загальногосподарських, організаційних, виробничих, технологічних структурах.

Основними напрямками реструктуризації економік визначити такі:

    - ліквідацію неефективних структур; - адаптування до новостворених ситуацій на ринку; - вибір принципів організації управління, які відрізи: них; - ліквідацію слабких місць.

Для розробки напрямків диверсифікаційної політики постає необхідність такого вибору, який би був найбільш вигідним та мав довгострокову перспективу розвитку декількох галузей. При цьому необхідно зосередити зусилля на вивченні впливу напрямку диверсифікації на витрати виробництва, як ключового чинника у визначенні ефективності напрямку.

Важливим також є розуміння того, що диверсифікації не є головним чинником, який визначає ефективність економіки держави. Умовою потенційного зростання ефективності економіки є чітко визначений напрямок диверсифікації. [7, ст. 89-90]

З точки зору діяльності суб'єктів господарювання в при диверсифікації необхідно враховувати норми чинного законодавства України.

Згідно із положень Цивільного кодексу України №435 яким регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їхніх учасників, фізичні та юридичні особи створюють підприємницькі товариства з метою організації господарської діяльності.

Отже, для забезпечення досягнення мети організації господарської діяльності майбутнім засновникам підприємницьких товариств необхідна інформація на етапі розробки стратегії такої діяльності. Адже; повноти отриманої інформації залежить ефективність господарської діяльності та використання вкладених засновниками підприємницьких структур ресурсів.

Таким чином, вже на стадії створення підприємницької структури засновники повинні мати інформацію щодо складових організації діяльності з виробництва (поставки) товарів, робіт, послуг.

Будь-яке виробництво (поставка) нового продукту потребує придбання (розробки):

    - технології; - устаткування; - вхідних матеріалів; - робітників та менеджерів відповідної кваліфікації; - основного компоненту технології - процесу, за допомогою якого вихідні матеріали перетворюються в бажаний на виході продукт.

Відповідно до вищевикладеного, з метою прийняття рішень щодо господарської діяльності, необхідно вирішити проблему отримання релевантної інформації щодо:

    - технології (процесу); - устаткування; - вхідних матеріалів; - можливостей персоналу.

У зв'язку з тим, що засновники, як правило, не мають власної облікової бази щодо отримання такої інформації, то вся інформація є зовнішньою і цілком зрозуміло, що вона повинна проходити перевірку на її достовірність та релевантність. Отже, наявна потреба методології отримання такої інформації та її обробки для подальшого використання засновниками саме на етапі розробки стратегії господарської діяльності.

Господарська діяльність та господарські відносини регулюються Господарським кодексом України №436-IV від 16.01.2003 року. Відповідно до нього, діяльність підприємницьких товариств -- це самостійна, ініціативна, систематична господарська діяльність з мстою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Здійснюючи господарську діяльність, підприємство вступає у сферу таких господарських відносин:

    - господарсько-виробничих; - організаційно-господарських; - внутрішньогосподарських.

У Господарському кодексі України роз'яснено, що:

    - господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, які виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності; - під організаційно-господарськими відносинами розуміються відносини, які складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю; - внутрішньогосподарськими є відносини, які складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Засновники підприємства передбачають здійснення господарської діяльності на основі таких принципів:

    - вільного вибору видів діяльності; - самостійного: формування програми діяльності, вибору постачальників і споживачів власної продукції, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до чинного законодавства; - вільного найму підприємцем працівників; - комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; - вільного розпорядження прибутком, який залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених чинним законодавством; - самостійного здійснення зовнішньоекономічної діяльності, використанням належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Таким чином, при розробці напрямків диверсифікаційної політики держави постає необхідність такого вибору, який би був найбільш вигідним та мав довгострокову перспективу розвитку декількох галузей економіки України з урахуванням реального законодавчого поля у сфері підприємництва. [8, ст. 49-52]

Похожие статьи




Особливості стратегії розвитку підприємства - Економічне обгрунтування стратегії розвитку підприємства (на прикладі ВАТ "Рівнеазот")

Предыдущая | Следующая