Ідеї гуманізму і реформації в курсах риторики професорів Києво-Могилянської академії - Філософія в Києво-Могилянській академії (XVI

Будучи визначним центром Просвітництва, Києво-Могилянська академія піднесла на високий щабель значення науки, освіти в громадському житті, поширювала їх серед народу. Ідеї гуманізму й Просвітництва пропагувались в курсах лекцій професорів Академії, в їх наукових творах тощо.

Ідея залежності суспільного прогресу від поширення освіти, ідея цінності людини, прагнення до піднесення її самосвідомості та утвердження гідності особи, концепція освіченого абсолютизму яскраво засвідчують наявність у культурі ідей, співзвучних ідеології раннього Просвітництва, що поширювалася того часу у країнах Західної Європи. Як антифеодальна ідеологія, що зверталась до широкого використання людського розуму для реалізації соціального прогресу, стверджувала необхідність подолання всіх форм несвободи шляхом морального вдосконалення роду людського, раннє Просвітництво зароджується як синтез двох попередніх суспільно-політичних рухів -- гуманізму і Реформації. Шлях встановлення нового суспільного ладу Просвітництво вбачало в проведенні реформ і в освіті.

Раннє українське Просвітництво виникає на основі гуманізму і Реформації, поступово виявляючи свої специфічні риси, до яких можна віднести помітне розмежування сфер впливу філософії і релігії, підвищений інтерес до природознавства, відхід від спекулятивного осмислення природи тощо. Однією з провідних ідей Просвітництва є ідея залежності суспільного прогресу від поширення освіти. Пізніше в ньому яскраво виявляється ідея цінності людини, прагнення підняти самосвідомість і самоутвердження особи. Щодо державного правління, то просвітники притримувались концепції освіченого абсолютизму.

Ренесансний гуманізм та реформаційна ідеологія розвиваються на українському грунті у складному синтезі та взаємопереплетенні. Такий синтез був можливим завдяки певній близькості за безумовної відмінності цих обох ідейних течій, започаткованих у західноєвропейській культурі.

Якщо гуманісти, відображаючи інтереси світської інтелектуальної еліти свого часу, прагнули зняти відчуження сутнісних сил людини, повертаючи її з неба на землю, то реформатори йдуть інших шляхом.

Реформація була рухом народних мас, віками вихованих на образах і поняттях Біблії. На відміну від ренесансних діячів ідеологи реформації прагнучи повернути людину на землю з неба, а підносять її з землі до неба. Звеличуючи начала духовності й моральності людини, вони намагаються зрівняти її з Богом.

Ідеї цих трьох європейських суспільних течій -- гуманізму, Реформації та раннього Просвітництва -- у складному синтезі наявні в філософських системах професорів Києво-Могилянської академії. Такий синтез, своєрідність якого зумовлювалась впливом духовно живої на той час традиції вітчизняної культури, що грунтувалась на здобутках княжої доби, надає своєрідне стилістичне забарвлення культурі України, що дає змогу розглядати її як добу Українського (козацького) бароко. Починаючи від 30-х років XVII ст. й аж до кінця XVIII ст. саме культура бароко визначає своєрідність духовного, в тому числі філософського, життя українського народу цієї доби. Українське, Так зване козацьке бароко органічно вписалося в контекст духовної культури України того часу, формуючи її єдність, визначаючи характер і своєрідність всього духовного життя українського народу цього періоду. У межах культури бароко відбувалось поєднання релігійних і світських компонентів культури, формувався новий погляд на людину. У світогляді самої людини відбувались суттєві зміни, пов'язані з науковими відкриттями, які зруйнували старе уявлення про Землю, Всесвіт, місце людина в ньому тощо.

Центральним об'єктом дослідження барокової філософії, естетики та мистецтва є досконала людина, або "героїчна особа", яка втілює в собі не лише уявний, а й реально досяжний у цьому, земному житті ідеал людини.

В основі такого підходу лежать докорінні зрушення у світогляді тогочасної людини під впливом видатних наукових відкриттів кінця ХVІ--ХVII ст. Руйнувалась усталена, гармонійна картина Всесвіту, центром якого вважалась Земля, а на Землі -- людина вінець і мета творчої природи. Людина трагічно відчула свою самотність і недосконалість у безмежному світі. Перед новою філософією постав нагальна потреба дати нове потрактування місця людини у Всесвіті, з'ясувати її зв'язок з усією природою і віднайти те особливе, чим все ж таки відрізняється людина від усього, що оточує її в навколишньому, мінливому і нескінченному світі. У центр філософії бароко владно висувається проблема "людина і Всесвіт".

Усвідомлення "невпорядкованості" світу та неоднозначної і суперечливої природи людини, зумовлений дим драматизм, ба навіть трагізм світосприйняття, де людина відчуває себе залежною від могутніх і непередбачуваних сил Всесвіту як динамічної нескінченності, погляд на світ як театр, де кожному відведено певну роль, метафоричність як домінантна особливість стилю мислення -- ось риси, притаманні бароковому мисленню. Ці риси знаходять свій вияв у філософії професорів Києво-Могилянської академії.

У контексті культури бароко відбувся синтез західноєвропейського раціоналізму з духовною спадщиною східновізантійського православного світобачення. У Києво-Могилянській академії вивчались твори Демокріта, Платона, неоплатоніків, Арістотеля, Епікура, представників патристичної літератури -- Августина, Климентія Олександрійського, Орігена, Василя Великого, Гр. Нисського та інших, а також твори представників схоластичної філософії -- А. Великого, А. Кентерберійського, Ф. Аквінського, П. Абеляра, Д. Скота та ін. Не залишились поза увагою професорів-філософів Академії філософські ідеї представників новітньої філософії. У філософських курсах відчутним був процес секуляризації, перехід від єзуїтського схоластицизму до нових концепцій, до пантеїзму і об'єктивного ідеалізму.

У курсі риторики Й. Кононович-Горбацький проголошував: "Нічого немає на землі великого, крім людини, і нічого великого в людині, крім розуму". Особливої ваги набирає проблема громадського обов'язку, ідея патріотизму -- любові до своєї Вітчизни, відповідальності перед рідним народом, яку широко пропагують києво-могилянські професори. В Україні цей напрям моральної філософії дістав назву "громадського гуманізму" й втілився у найрізноманітніших сферах духовної культури -- літературі, особливо у героїчній поезії, геральдиці, портретному малярстві тощо.

Похожие статьи




Ідеї гуманізму і реформації в курсах риторики професорів Києво-Могилянської академії - Філософія в Києво-Могилянській академії (XVI

Предыдущая | Следующая