Методологічна природа феномену "національна ідея"


Методологічна природа феномену "національна ідея"

Серед величезного розмаїття явищ, понять, проблем, що є невіддільною частиною буття сучасної людини, сьогодні важливо виокремити ті, які стосуються всіх людей, націй, народів, країн. Одним із таких унікальних і надзвичайно складних феноменів є національна ідея. У рамках методологічної проблематики соціальної філософії необхідно підкреслити важливу роль філософського обгрунтування поняття "національна ідея". Установки цієї проблематики допоможуть більш цілеспрямовано і повноцінно виявити предмет, що досліджується.

Українська національна ідея є сьогодні однією з провідних тем, навколо якої розгортаються не тільки публічні обговорення найбільш значущих суспільних проблем, але й дискусії, дебати політиків, представників громадських організацій, науковців, журналістів, що містять в основі своїй судження занепокоєння глибокими соціокультурними розколами, які й досі існують у нашій країні, прагнучи "з'ясувати ступінь самоорганізації українського народу, його здатність самостійно творити державу на рівні вимог сучасної доби" [І. с. 4].

Сьогодні, на етапі розвитку українського суспільства важливим є не стільки пошук вихідних позицій, що сприятимуть науковій розробці української національної ідеї, яка б увібрала основні концепції державотворення на теренах геополітичного простору, скільки створення такої стратегічної парадигми у вигляді суспільної інтегративної ідеології як світоглядної бази для людських взаємин, етики, яка б панувала в українському суспільстві та насамперед поширювалась на статус особистості, її духовність, громадську позицію, впливала на формування її свідомості та самосвідомості.

Актуальність обраної теми визначається проблемами сьогодення та історичною долею України як поліетнічної держави, майбутнє якої залежить не тільки від гармонійного співіснування всіх складових українського суспільства, але й подібності національних цінностей, узгодженого погляду на історичне минуле та зовнішньополітичні орієнтації, а також від мовногоконфесійного та духовного стану українського суспільства. А оскільки наша країна зіштовхнулася з проблемою пошуку нової національної ідеї, яка могла б об'єднати мультиетнічне суспільство на основі нових демократичних принципів, питання значущості феномена "національна ідея" є очевидною.

У науковій літературі немає загально прийнятного визначення національної ідеї, але разом з тим, існують різні підходи до його розуміння, у контексті яких висуваються як методологічні принципи так і критерії, шляхи формування та умови реалізації зазначеного феномену.

Питання національної ідеї є предметом дослідження багатьох зарубіжних дослідників: М. Вебера, Е. Геллнера, І. Канта, І. Фіхте.

Творче опрацювання національної ідеї зустрічаємо у творах відомих представників мистецтва: Есхіла, Данте, Шиллера, О. Пушкіна,! Франка, Т. Шевченка, Л. Українки та інших.

Цінним є великий пласт наукової літератури українських вчених (М. Грушевського, Я. Дашкевича, В. Липинського, В. Степанського, П. Чубинського), які досліджували процеси державотворення періоду козацтва через провідну національної ідеї.

He можна не згадати таких видатних мислителів у галузі етнополітики та етнопсихології як М. Бердяєв, В. Вернадський, В. Винниченко, М. Драгоманов, І. Ільїн, М. Міхновський, О. Чижевський.

Серед праць відомих теоретиків української національної ідеї в літературі, філософії та культурі, які репрезентують наукові дослідження в цьому напрямку, визначними є роботи С. Грабовського, В. Кременя, І. Лосева, Є. Маланюка.

Метою статті є з'ясування змісту поняття "національна ідея", систематизування та узагальнення відомості щодо її ролі як чинника консолідації суспільства.

Зазначене вище обумовлює постановку завдань даної статті:

    - розкрити сутність основного змісту концепту "національна ідея"; - з'ясувати динаміку змін інтерпретацій поняття "національна ідея"; - довести необхідність формування національної ідеї як невід'ємної складової життя нації.

Як відомо, національна ідея виникає тоді, коли нація як її суб'єкт у своєму духовному та культурному розвитку досягає високого рівня усвідомленої унікальності серед інших народів світу та націй. Сучасні дослідники розглядають національну ідею з філософського, історичного, політологічного, культурологічного та інших підходів. Саме цим й обумовлюється діапазон різнотлумачень, інколи навіть суперечливих, зазначеного феномену.

На нашу думку, для того, щоб з'ясувати поняття "національна ідея" необхідно, в першу чергу, визначити сутнісні характеристики даного феномену, використовуючи лінгвосемантичний підхід до проблеми.

Теоретичному осмисленню поняття "національна ідея" приділяють увагу багато хто з науковців та філософів, вкладаючи смислове, іноді різноспрямоване, навіть протирічне змістовне наповнення. Так, наприклад, за визначенням О. Забужко, національна ідея полягає у синтетичному погляді на національну (етнічну) спільноту як на єдиний розгорнутий у соціальному часі та соціалізованому просторі континуум, і водночас як на суб'єкт історичного процесу" [2.С. 289].

П. Толочко наполягає на державно-політичному змісті цієї категорії, що має бути зрозумілим не тільки близьким представникам нації, але й національним меншинам, для яких Україна стала Батьківщиною [3].

М. Михальченко, розглядає національну ідею як важливу регулятивну силу загальнодержавного та регіонального масштабу, основу "ідеології розбудови держави" [4].

Але разом з тим, всі вищезазначені визначення доповнюють одне одного в трактуванні суті поняття "національна ідея", яка залишається філософською, етнонаціональною та державно-політичною категорією.

Зазначимо також, що навколо поняття "національна ідея" існує багато суперечок, пов'язаних перш за все з відсутністю чіткого фундаментального визначення цього феномену. Як зауважив В. Лісовий, "це фундаментальне поняття соціальної й політичної філософії перетворилося на "кошик", куди кожний дослідник складає те, що відповідає його політичним уподобанням та власним уявленням" [5, с. 43].

В. Лісовийу своїй статті наполягає на тому, що поняття "національна ідея" може застосовуватися принаймні в трьох основних значеннях:

    - цим висловом позначають важливу для суспільства ідею будь-якого змісту, щодо якої існує згода більшості громадян, або ж таку, що здатна одержати підтримку більшості громадян; в обох випадках цю ідею розглядають як таку, що сприяє громадянському єднанню; - ідею нації; - особливості національної свідомості; з останнім пов'язано застосування цього вислову для позначення національного ідеалу ("мрії"), призначення нації (зокрема її "місії") тощо [5, с. 43].

Національну ідею також можна виразити й у художній формі, оскільки її інформація найбільш зрозуміла завдяки характерним для мистецтва особливостям вираження та сприйняття інформації. He випадковим є той факт, що всі релігії, а також ідеології, що виражають церковні організації переважно використовують художню форму викладу інформації. Щодо недоліків використання художньої форми викладу інформації, то це її неточність. Ідеї, що виражаються у формі художніх образів, у різних людей викликають різноманітні і навіть протилежні за смислом значення. Але слід зауважити, що художній образ це не одна, а комплекс ідей, зрозуміти, осягнути значення яких однозначно дуже важко, практично неможливо. Тому, якщо національну ідею виразити у формі художнього образу, то можна стверджу вати, що національна ідея невизначена кількість ідей, які можна назвати національною ідеологією народу, світоглядом, правовими, релігійними, науковими переконаннями.

Наведемо визначення національної ідеї, яке, незважаючи на абстрактність, розширює межі розуміння цього феномену: "Національна ідея це творець, захисник, відновлювач і будівничий державності народу, його рух свободи, вищий рівень самоусвідомлення, ознака інтелектуальної зрілості, його здатність впливати на формування позитивного для себе політичного міжнародного клімату" [6, с. 705].

На проблему відсутності єдиного чітко визначеного поняття "національна ідея" вказує у своїх працях і Л. Нагарна, пояснюючи, що "труднощі у визначенні національної ідеї, її місця і ролі в житті суспільства тим, що саме поняття "національна ідея" є поліморфним. Ним об'єднуються різні і навіть протилежно спрямовані феномени" [7, с. 21].

Втім, навіть ті визначення поняття "національної ідеї", що існують у науковій думці сьогодні, відрізняються не тільки різноплановістю та різнозмістовністю, але й полярним смисловим наповненням. Підтвердженням цієї думки є розпливчаті та багатомірні визначення, що включають у себе різні.

Інколи протилежні аспекти поняття "національна ідея" в енциклопедичних виданнях.

У "Малій енциклопедії етнодержавознавства" зустрічаємо таке визначення: "Збуджуючий фермент оновлення суспільства, стихійний процес за збереження своєї етнічної особи, яку українське населення вело протягом стількох століть свого історичного існування... Концентрований вираз національно-патріотичного фактора. З цієї точки зору, вона є соціально-політичним, морально-етичним та психологічним феноменом народного буття, менталітетом народу, що згуртовує його в єдине ціле" [8, с. 98].

Також у "Малій енциклопедії етнодержавознавства" національна ідея визначається як "духовна першооснова, джерело особистісного розвитку людини; соціально-психологічний механізм інтеграції соціальних груп, етносів, релігійних конфесій, партій, рухів; джерело суспільного поступу того чи іншого етносу, його державотворчої енергії; механізм урівноваження та гармонізації життєдіяльності народів, що населяють певний ландшафтно-кліматичний простір і мають спільну історико-політичну долю, орієнтацію на майбутнє" [9, с. 753].

Процеси державотворення, як і саме життя в Україні, потребують осмислення та розробки української національної ідеї, реалізація і втілення якої стали б глобальним завданням як етнічних українців так і всіх громадян України.

У філософському словнику знаходимо наступне визначення поняття "національна ідея": "форма осягнення в думці явищ об'єктивної реальності, яка включає у себе усвідомлення мети і проекції подальшого пізнання та практичного перетворення світу... Особливістю ідеї є здатність виявити найсуттєвіші, все підпорядковуючі риси і закони об'єктивних процесів і створювати цілісний, взірцевий образ предмета в пізнанні або творчості. З цього погляду ідея споріднена з ідеалом, оскільки спрямована на досягнення вищої істинності й довершеності у відображенні й перетворенні існуючого. Вона органічно поєднує в собі теоретичні та практичні аспекти відношення людини до світу... Будучи випереджаючим відображенням дійсності, ідеї виконують конструктивну функцію синтезу, систематизації, цілеспрямування знань і уявлень у всіх свідомо організованих сферах творчості і суспільного життя" [9, с. 339]. Крім енциклопедичних визначень, цікавими є, на наш погляд, визначення багатьох вчених.

Так, зокрема, П. Демчук стверджує, що "національна ідея у найширшому розумінні це ідея закономірності становлення і розвитку націй від їх найпростіших форм до державного самовизначення і державної самореалізації" [10, с. 70].

На думку С. Возняка "українська національна ідея це теоретичний вираз самоусвідомлення українським народом своєї самобутності та індивідуальності, власної самоцінності, права на самовизначення та самостійний розвиток, на національну незалежність" [11, с. 63].

М. Попович стверджує, що національна ідея це суспільний проект загальнонаціонального масштабу, невід'ємною частиною якого є певне уявлення про об'єктивне становище нації, її цінності й проблеми, а також про загальнонаціональні цілі та шляхи їх подолання [12, с. 6].

Для Ф. Канака національна ідея виступає: "одним з найпотужніших інтегративних чинників і спонук масової творчості, зокрема, як гарант державного суверенітету; підгрунтям державотворення; в ній є елементи поняття і власне ідеї, соціально-психологічний і етнокультурний зміст [14]". На його думку "національна ідея це спільна мета і дострокова стратегія розвитку суспільства, ядро, навколо якого інтегрується поліетнічна або моноетнічна спільнота [ІЗ. с. 43].

М. Михальченко визначає національну ідею як основу ідеології розбудови держави, ідею, яка відображає головний національний інтерес і задає розвиткові країни оптимальний напрям у сьогоденні та на майбутнє [4, с. 10]. Національна ідея це мета, мотивація й оцінка діяльності нації, елемент суспільної свідомості громадян, формула їх поведінки, відповідальність за суспільство та державу, схема розподілу власності, влади та інформації, правила взаємодії громадян, громадського суспільства та владної і політичної еліти [14, с. 417]. Для Р. Піча національна ідея є "елементом феноменології національної свідомості як внутрішньої ідентифікації з національною особливістю" [15, с. 17].

Підсумовуючи аналіз вище зазначеного, можна стверджу вати, що ключові слова тлумачень співвідносять національну ідею з різними сферами людської діяльності та категоріями, такими як: поняття, думка, зміст, механізм, проект.

Стає зрозумілим, що поняття "національної ідеї", яке б відображало єдину сутність та смисл даного феномену немає, оскільки дослідники, насамперед, оперують не стільки сутністю даного феномена, скільки його явищем, описуючи, що має робити національна ідея, з чого складатись, на які питання містити відповіді в межах конкретної нації. А отже, для того, щоб виявити зміст поняття "національна ідея", на нашу думку доречно використати закони формальної логіки та принципи діалектичного пізнання, а саме необхідно визначити родове поняття щодо поняття "національна ідея". "Ідея" є тим поняттям, з'ясувавши зміст якого, ми приблизимось до сутності вище зазначеного феномена "національна ідея".

Для античних мислителів, поняття "ідея" виражало відношення людини до світу, розумілось як всезагальний Логос і сприймалося як буття взагалі, тобто термін "ідея" виступає як світоглядна побудова, внутрішньо несуперечлива система поглядів і уявлень про світ.

Виходячи з того, що ідеї початок усякої свідомої діяльності, відображення потреб, інтересів різних суспільних груп, поряд з цим існує світ підсвідомих ідей, певної системи архетипів нашого колективного несвідомого. І якщо це так, то кожна нація має свою систему ідей, у яких досягається певний баланс свідомості та підсвідомості. Серед них особливе місце займають політичні ідеї. Насамперед це владні ідеї, що передбачають панування чогось над чимось, мобілізують на боротьбу й досягнення політичних цілей, завоювання та утримання політичної влади даного етносу.

Будь-яка національна ідея є політичною, бо вона набуває найвищого розквіту в процесі її одержавлення. Водночас вона є соціальною ідеєю, бо несе в собі національне розуміння соціальної справедливості, що історично склалося у даного етносу, містить його ідеали добра і зла, розуміння щастя, багатства, рівності, ставлення до праці, ощадливості, цінностей міжлюдського спілкування. І врешті решт національна ідея це дух нації, комплекс її світоглядних настанов, специфіка релігійної свідомості, естетичні цінності, психологічний характер, менталітет. Зрозуміло, що вона історична, тобто поступово змінюється, має бути достатньо лаконічною, щоб стати сприйнятливою для буденної свідомості мас, бути дещо символічною.

Якщо слідувати вченню Платона про ідею як мислений образ предмета, то національну ідею можна визначити як ідеальний образ буття нації, спосіб її самовдосконалення. Національна ідея це філософія національного життя, його теорія і практика, особлива форма світобачення. У числі інших найістотніших моментів вона включає в себе, насамперед, мету існування етнічної спільності, а також з'ясування її історичного призначення, системи ціннісних орієнтирів, усталених прагнень і уподобань (як усвідомлених, так і рефлекторних), визначення свого місця серед інших народів, ставлення до них. У національній ідеї концентруються відповіді на найскладніші питання: для чого живе нація? як вона реалізує себе в оточенні інших спільнот? Саме національна ідея формує особливий погляд на світ, його тлумачення крізь призму національних цінностей і ідеалів.

Важливу роль ідеї ("абсолютного духу") висвітлив Гегель. У своїй філософській системі він стверджує, що саме абсолютний дух є творцем усіх суспільних реалій, у яких він матеріалізується.

У контексті цих роздумів стає зрозумілим, що національна ідея це перш за все система цінностей нації, що має більш об' ємний та універсальний зміст ніж національні інтереси та національні ідеали.

Термінологічна розмитість вказаних понять дозволяє вкладати в них різне смислове наповнення. І якщо підсумувати вище зазначені визначення, можна стверджувати, що національна ідея фокусує на собі найголовніше у свідомості народу, нації, зв'язує її воєдино, допомагає формувати правила поведінки, закони і насамперед є своєрідним національним ідеалом; є тією системою, яка повинна мати високе призначення та розкривати національний дух та загальнолюдське значення етносу, його культури. Інакше кажучи, ця народна субстанційна ідея повинна мати великий вплив не тільки на долю етносу, але й на його культуру, духовність, сенс буття народу; узагальнюючи національну свідомість, виражати уявлення про політичні пріоритети нації, про її існування та розвиток.

Отже, змінюючи уявлення нації про свої цілі, історичні перспективи розвитку, політичне спрямування, розуміння свободи та самобутності народу, його етнічні цінності та механізми розв'язання міжетнічних проблем, змінюється й уявлення про національну ідею. Але разом з тим, не можна зрозуміти її (національну ідею) без врахування тих умов життя, що складалися протягом історії народу, оскільки національна ідея не тільки відбиває глибинний рівень національної свідомості, а й виступає всіма формами рефлексії нації над питаннями сутності національної спільноти та сенсом її існування. Відображаючи сукупність цінних орієнтацій нації, здатність відчувати і діяти відповідно до національних інтересів, національна ідея виступає своєрідним духовним станом народу, його менталітетом, що формується залежно від традицій, культури, всього середовищ буття людини.

Онтологічний рівень національної ідеї обумовлює буття народу, життєдіяльність, а також відображає етнічну спрямованість: зберегти чисельність народу, знайти територію, забезпечити добробут, спокійне життя для свого народу.

Національна ідея є сутністю і одночасно умовою повноцінного буття етносу. У будь-якому етносі створюється особиста система відношення до природи, людей своєї та чужої нації, до їх ідей. На основі цих відношень розвивається своя, визначена система духовних цінностей суспільства, її культура. Вона, у свою чергу, на законодавчому рівні або на рівні моралі створює поведінкові моделі та регулює взаємовідношення представників даної нації з іншими спільнотами. При цьому національна ідея буде домінуючою при всіх конкретних національно-історичних проявах буття, і в першу чергу, реального життя етносу та його культури. Прикладом може бути художня творчість, сила впливу на свідомість реципієнта якої залежить від ідеї, що покладена у зміст твору.

Національна ідея відображує дійсність у свідомості людини, виражає її відношення до реальності і слугує основним принципом світогляду.

Гносеологічний рівень національної ідеї позначається об'єднанням людей на переломних, критичних етапах історії, пробудженням героїзму, готовністю до подвигу, жертовності в ім'я важливої великої (у народному розумінні) мети, розумінні народом сенсу свого життя, свого призначення.

Український патріотизм є, насамперед, категорія суспільної та індивідуальної свідомості, моралі і людських почуттів, соціальної психології, а тому його не можна розглядати у відриві від інших світоглядних і ціннісних орієнтирів, зокрема від почуття гордості за український народ і Україну, любові до неї, героїзму і вірності.

Патріотизм це і поважне ставлення до історії своєї країни, свого народу, його традицій, це і продукт історичного розвитку, життєдіяльності багатьох поколінь нашого народу. Адже патріотизм дружин княгині Ольги, Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Данила Галицького так само, як і патріотизм запорожців, козацьких полків Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Петра Дорошенка, це ті невмирущі зразки української нескореності і жертовності, на яких виростали й виховувались нові покоління героїв. Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Микола Міхновський, Дмитро Донцов, і тисячі інших українців надали українському патріотизму виразного національного характеру.

Новим змістом наповнили його державотворці в добу Українських визвольних змагань XX ст.: Володимир Винниченко, Михайло Грушевський, Дмитро Дорошенко, В'ячеслав Липинський.

Національна ідея у творах вище зазначених митців виступає ідеєю інтеграції культурних національних та загальнолюдських цінностей через самореалізацію інтелектуального, соціального, політичного, культурного, духовного потенціалу особистості, етносу, нації, народу. У такому тлумаченні національна ідея узгоджується з новітніми філософськими та психологічними теоріями, надбанням світової суспільної думки, передбачає основний соціально-психологічний механізм її об'єктивізації.

У контексті розгляду питання про зростання ролі національних факторів і зокрема національної ідеї у суспільному розвитку принципове значення має взаємозв'язок між соціальним і етнічним як елементами національного, оскільки це дві взаємопов'язані між собою сторони єдиного процесу і лише в діалектичній єдності вони становлять національне. Саме цим пояснюється той факт, що національне тісно пов'язане із соціальною, економічною, політичною та духовною сферами життя суспільства. Без урахування цих обставин усі спроби розв'язувати кардинальні проблеми розвитку суспільства не можуть бути успішними, оскільки національна ідея є також невід'ємною частиною духовного життя нації, визначеною системою духовних цінностей спільноти, її культури, умовою повноцінного етносу, що має свої цінності, особисту систему відношення до людей своєї та чужої нації, до їх ідей; частиною загальнолюдських ідеалів, принципів, норм, орієнтиром суспільства на міжнаціональні домовленості, культурну взаємодію, взаємоповагу, визначення прав і свобод людини незалежно від її расової приналежності, релігії, соціального статусу.

Національна ідея знаходить своє матеріальне вираження у національних інтересах, що змінюють свої параметри напрямку в залежності від конкретної історичної ситуації та є складним соціокультурним процесом, феноменом, що визріває в глибинних пластах народної культури, народного духу, тобто того, що є важливим та істотним, продукує ідеальний образ суспільства і держави, що має значну консолідуючу силу. Вона формує емоційно привабливі суб'єктивні картини майбутнього, ціннісні уявлення про основні принципи і переваги бажаної політичної організації суспільства, окреслює шлях до її розбудови.

Виходячи із викладеного вище, можна запропонувати такі висновки:

    1. Незважаючи на численні спроби вчених дати чітке концептуальне визначення змісту поняття "національна ідея", воно й досі лишається методологічно суперечливим, оскільки має семантичну розмитість. Особливе значення в контексті з'ясування сутності цього поняття має уточнення співвідношення понять "національний" з "ідея", оскільки у науковій літературі спостерігається їх недостатньо чітке визначення, ототожнення і, навіть, підміна, що створює значні труднощі в пізнанні феномену, що досліджується. Тому уточнення цих понять, на нашу думку, значною мірою допоможе подолати термінологічну плутанину у визначенні національної ідеї. 2. Під час використання лінгвосемантичного аналізу з'ясовано, що ключові слова тлумачень співвідносять національну ідею з різними сферами людської діяльності та категоріями, такими як: поняття, думка, зміст, механізм, проект. Онтологічний рівень національної ідеї обумовлює буття народу, життєдіяльність, а також відображає етнічну спрямованість: зберегти чисельність народу, знайти територію, забезпечити добробут, спокійне життя для свого народу. Гносеологічний рівень національної ідеї позначається об'єднанням людей на переломних, критичних етапах історії, пробудженням героїзму, готовністю до подвигу, жертовності в ім'я важливої великої (у народному розумінні) мети, розумінні народом сенсу свого життя, свого призначення. 3. Від того, що ми вкладаємо в поняття "українська національна ідея" залежить не тільки подальше майбутнє та розвитокукраїнської держави, але й формування, функціонування національної самосвідомості, що може глибоко ввійти у масову свідомість, оволодіти нею, стати світоглядним стрижнем національної ідеології, самоутвердження нації, забезпечення їй єдності, свободи, незалежності та прогресу. 4. Відсутність ідеологічного підгрунтя, здатного об'єднати націю навколо проблем пошуку спільних національних цінностей, ідеалів, знаходження спільних напрямків та шляхів подальшого розвитку різних регіонів, взаєморозуміння, негативно впливає на становлення українського суспільства, розбудову держави.

Список використаних джерел

Національний український філософія ідея

    1. Ткаченко В. М. Україна: проблеми самоорганізації (начерки новітньої доби) / В. М. Ткаченко, О. П. Реєнт, В. М. Головатюк. К.: Інститут історії України HAH України, 1995. 2. Забужко О. Філософія національної ідеї. Етноціональний розвиток України / О. Забужжю. - K., 1993. 3. Толочко П. Имеет ли Украина национальную идею? / П. Толочко // Киевские новасти. 1995, 18 октября 4. Міхальченко М. Національна ідея як регулятивна сила в загальнонаціональному та регіональному масштабах / М. Михальченко // Регіональні версії української національної ідеї: спільне та відмінне: Збірник статей. K., 2005. С. 9-33 5. Лісовий В. Що таке національна (українська) ідея? / В. Лісовий // Сучасність. Література, Наука, Мистецтво, Життя суспільства. 2000. №4. С. 43 64. 6. Павличко Д. Українська національна ідея: Статті, виступи, інтерв'ю. Документи / Д. Павличко K.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2004. 771 с. 7. Нагарна JI. Поняття національна ідентичність і національна ідея в українському термінологічному просторі / Д. Нагорна // Політичний менеджмент. 2003. №2. С. 14-30. 8. Мала енциклопедія етнодержавознавства // HAH України. Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. Редкол.: Ю. І. Римаренко та ін. K.: Довіра: Генеза, 1996. -942 с. 9. Українська радянська енциклопедія. Том 4. Видання 2. K.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1979. 560 с. 10. Демчук П. Творчий дух національної ідеї / П. Демчук // Віче. Теоретичний і громадсько-політичний журнал. 2001. №9. С. 68-73 11. Возняк С. М. Національна ідея як концентрований вияв ціннісних орієнтацій українського народу / С. М. Возняк // Духовні цінності українського народу: Монографія. Івано-Франківськ, 1999. - С. 63-80. 12. Попович М. В. Національна ідея і соціальні трансформації в Україні / М. В. Попович. K.: Український центр духовної культури, 2005. 328 с.

Похожие статьи




Методологічна природа феномену "національна ідея"

Предыдущая | Следующая