Сучасні прерогативи та діяльнісні аспекти екоурбанізму як послідовного культурно-естетичного орієнтира постмодернізму - Екоурбанізм в контексті перспектив постмодерної культури

Відомий американський економіст Денніс Мідоус, автор екологічного бестселера 1970-х під назвою "Межі зростання", в якому він з точністю передбачив алгоритм розвитку світової економіки на шляху екологічних деформацій, в одному зі своїх інтерв'ю розповів історію, що відбулася з ним кілька років тому. Редактор модного журналу попросила його розповісти читачам свого видання про екологічні проблеми сучасності та про те, що він має на увазі під необхідними змінами стилю життя:

"Я спросил ее, сколько у нее было пар туфель. Она ответила, что 18. Я заметил, что трех пар было бы вполне достаточно... Разумеется, после этого интервью так и не было опубликовано. Многие вредные привычки слишком глубоко укоренились в повседневную жизнь современного мира, и можетпотребоваться немало усилий, чтобыизбавиться от них".[13]

Даний випадок є гранично яскравою ілюстрацією колізії сучасної людини західної цивілізації на тлі стрімко опроблемненої екологічної ситуації. Реалії сучасності зобов'язують до змін, але наявне у сучасної людини прагнення "врятувати планету" межує з неусвідомленим, а часом і цілком свідомим небажанням конкретних змін у своєму власному житті. Надмірність сучасної споживацької культури нині досягла свого апогею, а типологізовані уявлення про комфорт і благополуччя, надійно закріплені і ретельно підтримувані з боку великого капіталу, створеного на вищезгаданій споживанні, паралізують будь-яку ініціативність у даному питанні.

Щоб вийти за рамки подібних уявлень, - подібних до вказаного Мідоусом прикладу про примарну необхідність 18 пар туфель, - потрібен поштовх. Поштовх цей зовсім не обов'язково повинен носити реальний характер. Я вважаю, що даний приклад повинен володіти високим ступенем наочності і має "яскраво рекламувати" спосіб життєдіяльності, який би супроводжувався, звичайно ж, із збереженням симулякра "успішності", парадигмальною переорієнтацією звичного урбаністичного оточення, світу природи і місця людини в ньому.

Різноманітні проекти у сфері екоурбанізму по-різному розкривають тему екологічної, економічної та соціальної стійкості. Поставлені задачі, незалежно від того, був втілений проект, чи залишився він на папері, з обов'язковою необхідністю породжує нові смисли та поняття, хаотичний симбіоз яких є таким характерним для постмодерної культури. Для прикладу можна привести лише деякі із них: ребрендинг, урбан-ферми, ревіталізація, сіті-скейп, натуралізація та багато-багато інших. За необхідних обставин різноманітного характеру, найбільш вірогідною з яких видається активне спонсорування державними або (навіть частіше) приватними фондами, такі поняття отримують статус симулякра, своєрідного орієнтира або вектора, в руслі якого буде відбуватися подальший культурний розвиток. [19, c.38]

І мова тут йдеться зовсім не про моралістичну настанову по збереженню екологічного фонду Землі, враженого індустріалізацією та антропоцентричним ставленням до навколишнього середовища. Безумовно, такий контрапункт стає основою, але виступає не як причина, а скоріше як засіб досягнення настроїв, необхідних для адекватного сприйняття поданих ідей. Якщо говорити простими словами, то постмодернізм дозволяє перемістити на мистецтво економічні категорії, в яких екоурбанізм - це товар, його автори - виробники та продавці, а соціум та постульований ним істеблішмент - покупці. [21, c. 12]

Екоурбанізм, я вважаю - це одна з перших спроб постмодернізму по відходу від імплікації ідей у соціальну дійсність шляхом індивідуалізованої експансії за допомогою масової культури і перехід до експлікації цих ідей на навколишню дійсність.

Про що це говорить? Перш за все - про деяку зрілість постмодернізму. Поступовий процес розвитку останнього проходить стадію коментування модерної спадщини та її, так би мовити, деконструкції, здійснюючи процес поступового переходу у власну ідейну площину. Такий процес можна спостерігати у всіх відгалуження мистецької площини, перш за все у музиці, кіно - і образотворчому мистецтві, скульптурі. Взаємна дифузія різних способів самовираження індивіда, їх послідовна комбінація та постійна мінімізація (в сенсі деякого "очищення"), - ось ці риси, з якими можна пов'язувати розвиток постмодернізму. [20, c. 7]

Зважаючи на описане вище, можна сказати, що утвердження екоурбаністичних тенденцій є, як не дивно для постмодернізму, явищем логічно закономірним. Натуралізація життєвого простору зі збереженням високого рівня цивілізаційного стандарту - ось програма-максимум, яку екоурбанізм намагається втілити у життя. У ній, як вже було сказано, руйнується традиційна антропоцентрична парадигма протиставлення людини і природи шляхом усунення імперативу цілковитого домінування першої над другою та утвердженням нового - концептуального імперативу адекватного співіснування. [19, c.55]

Цікавим для цієї роботи видається саме процес актуалізації нового імперативу у свідомості індивіда. Цей процес проходить постмодернічно у буквальному сенсі цього слова, що я і спробую довести у цьому розділі.

Першою змінною тут виступає причина виникнення і розвитку постмодернізму, а саме переосмислення спадщини індустріальної ери. Характер цього переосмислення є нетиповим для напрямку - він носить неприхований сотеріологічний характер. Екоурбанізм має саме навчити сучасну людину жити у згоді з природою, віднайти з нею зв'язок, втрачений з власної ініціативи, аби досягти концептуальної єдності.

Саме тому, як вже зазначалося у минулих розділах, нерідко екоурбанітичні проекти пов'язані зі старими промисловими районами - LowerDonLands, LosAngelesecovillage та інші є тому дійсними підтвердженнями. Їх реконструкція та переорієнтація на базі екоурбаністиних ідей носить не лише практичний характер (урбанізації не будуть підлягати додаткові території), а головним чином символічний - символи колишньої, індустріальної епохи стануть символами нової. По суті, автори проекту на символічному здійснюють матеріалістичну деконструкцію модерного поняття, і, за допомогою нових естетичних смислів, перетворюють його на діяльний об'єкт постмодерного культурного простору.

Друга змінна - засіб досягнення мети. Примітно, що екоурбанізм у своєму розвитку керується інструментарієм соціального впливу, який є характерним саме для індустріальної епохи. Антропоцентризм того часу постулював нагальну аксіоматичну необхідність підвищення вже згаданого поняття "життєвого стандарту" - поняття, що стало необхідним важелем продуктивних сил соціуму, відповідно зумовлюючи специфічний культурний фон.

Високий і динамічно зростаючий життєвий стандарт також і однією з основ екоурбанізму. Варто згадати хоча б розглянуті у минулому розділі дослідження у сфері екопоселень. Використання екологічно чистих матеріалів, природніх або відновлюваних джерел енергії, курс на мінімізацію агломераційного навантаження на територію поселення та інші екоурбанічтині інновації мають дві головні мети, - по-перше, створити місця людського проживання, які будуть максимально безпечними для навколишнього середовища, а по-друге - створені за допомогою таких інновацій місця повинні забезпечувати незмінно високу якість людського життя, задовольняючи всі ті потреби, які могли б бути задоволені "традиційним" житлом. [19, c. 58]

Саме ця умова є принципово важливою для суспільства, що знаходячись на етапі матеріалістичного насичення", висловлює прагнення до змін. Згадуючи думки Мідоуса, не один раз підтверджену конкретними прикладами, активісти екоурбаністичного руху роблять акцент саме на тому, що сучасна може допомогти врятувати планету без школи для власної зони комфорту, а лише змінивши спосіб її забезпечення. [20, c. 15]

Таким чином, можна сказати, що екоурбанізм керується одним із найбільш важливих методологічних принципів постмодернізму - модою. Діячі цього руху використовують передньою актуалізовані тенденції для того, щоб забезпечити власній ідеї практичне втілення, що й відбувається за рахунок тих, хто потратив під "мейнстрим".

Похідним від цього плану вже є багате естетичне наповнення екоурбанізму, виражене у знову ж таки актуалізованій ідеї про симбіоз архітектурних досягнень людського розуму та натуралістичних елементів, що має на меті створення максимально гармонійного простору, своєрідного образу, в якому вічно протиставлені поняття антропоцентризму та натуралізму не просто втратять антагоністичний аспект, а й стануть синонімами дійсного благополуччя і тотальної суспільної гармонії.

І, нарешті, третя змінна - наслідок. На сьогоднішній день ми можемо говорити про досить серйозну актуальність екоурбанізму передусім у розвинених країнах, індустріальні можливості перебувають на рівні, достатньому для постійних великих і довгострокових вкладів. До таких держав належить передусім Китай, Канада, США, Німеччина, Австралія і частково Іспанія.

Але головним для нашого дослідження є саме актуалізація екоурбанізму у постмодерному дискурсі. Можна сказати, що на сьогоднішній день даний напрямок знаходиться на етапі сходження, що, на мою думку, є дуже позитивною його стороною. Причина такого ставлення цілком зрозуміла - адже коли явище постмодерну досягає свого апогею, то, досягаючи своєї мети - актуалізації більшість маси - втрачає значення перспективного феномена. Після такого відбувається автоматична деконструкція поняття і пошук нової форми, що, по суті, ж смертю для ідеї. [19, c. 62] Тому можна сказати, що саме відсутність тотального інтересу до ще не звершеної, проте, поза всяким сумнівом, позитивно важливої ідеї є свідченням оптимістичного прогнозу щодо розвитку даного напрямку не тільки як об'єкта матеріалізму, а і як яскравого та багатого естетичного напрямку, що, я впевнена, породить цілу низку нових актуальних смислів сучасного мистецтва.

Похожие статьи