Критичний раціоналізм - Критичний раціоналізм, неопозитивізм і аналітична філософія

В дискусії з Віденським гуртком сформувалась і філо-софія відомого в XX ст. мислителя Карла Поппера (1902-1994). Він, як і представники аналітичної філософії, від-штовхувався в своєму розвитку від логічного позитивізму віденців. Але його концепція принципово відрізняється як від логічного позитивізму, так і від аналітичної філософії. Вихідною її позицією є не емпіризм, а раціоналізм, тобто визнання провідної ролі в пізнанні теоретичних утворень - ідей, гіпотез, теорій, а не фактів, емпіричних даних.

К. Поппер піддав критиці позитивістську концепцію фактів як психологічну в своїй основі. Фактом науки, на його думку, є не особистий досвід окремого вченого (в цьо-му випадку існує можливість прийняти суб'єктивну види-мість за факт), а те, що визнане за факт науковим співтовариством конституюється в соціальній сфері. Тому недостатньо, щоб хтось із вчених зафіксував певне явище, фактом воно стає лише за умови його визнання науковою спільнотою. Наголошування К. Поппером на конструктивній ролі наукової спільноти саме як спільноти в науковому пізнанні мало значний вплив на формування історичної школи філософії науки (Кун, Фейєрабенд та ін.).

Принципово відмінним від позитивістського емпіриз-му є і його розуміння співвідношення фактів і теорій. Про-довжуючи раціоналістичну традицію, К. Поппер підкрес-лює недосконалість індукції, її нездатність гарантувати істинність всезагальних наукових суджень. На його дум-ку, розум людини не є "чистою дошкою". На будь-якому етапі наукового пізнання у вченого наявні певні гіпотези, упередження, ідеї. І він не може очистити розум від них, бо інакше неможливим стає сам процес пізнання. Навко-лишній світ безкінечно різноманітний, і те, що людина звертає увагу на одне, а не на інше (на їстівність плодів дерева, а не на колір, розмір листя), визначається певними упередженостями, попередніми знаннями. Людина завжди упереджена, має попереднє уявлення про все. Це стосується як буденного досвіду, так і наукового пізнання. Ці упере-дження визначають особливості спостереження. Чистих спостережень, позбавлених упереджень, а в науці ними ви-ступають теоретичні компоненти (ідеї, гіпотези і т. ін.), на думку Поппера, не існує. "Всі спостереження, особливо екс-периментальні, виконані в світлі тієї чи іншої теорії", - стверджував він.

Отже, за Поппером, досвід (сфера фактів) не конститу-ює (не творить), а лише контролює, відбраковує теорії. Лю-дина починає пізнання, маючи певні упередження (гіпоте-зи, ідеї), які при зіткненні з фактами заперечуються або вдосконалюються. При цьому вони ніколи не набувають статусу абсолютних істин, а залишаються гіпотезами, які завжди зберігають вірогідність заперечення. На думку По-ппера, скільки б фактів не свідчило на користь теорії, за наступного контролю вона може виявитись хибною. Тео-рія містить необмежену кількість висновків, а контролю-вати можна тільки обмежену їх кількість. Ця можливість заперечення (фальсифікації) є принциповою відмінністю наукового знання від не наукового. На його думку, вери-фікацію можна здійснити будь-якої теорії, зокрема філо-софської (можна підібрати факти, які свідчитимуть на її користь). Відмінність наукової теорії від інших типів знан-ня полягає в тому, що вона формулюється так, що зберіга-ється принципова можливість її фальсифікації. Отже, мо-жливість заперечення (доповнення, заміни) - фальсифі-кації - є принциповою ознакою наукового знання.

Він виступав за заміну кумулятивної моделі розвитку науки, яка грунтується на накопиченні істинного знання, на еволюційну, за якої гіпотези-істини, подібно до біоло-гічних видів в еволюційному розвитку, народжуються, вдосконалюються, відмирають через заміну досконаліши-ми. В цьому К. Поппер приєднується до так званої еволю-ційної епістемології (Ж. Піаже, Д. Кембелл, К. Лоренц та ін.) - сучасної течії в західній філософії, яка розгля-дає пізнання компонентом еволюції людини як виду, склад-ником культурно-історичної еволюції людства.

Крім досліджень у галузі методології науки, Попперу належать такі відомі праці, як "Відкрите суспільство і його вороги" (1945) та "Злиденність історизму" (1945), в яких він піддав гострій критиці тоталітаризм (фашистсь-кий і більшовицький), а також концепцію "історичної необхідності", на якій грунтувались ці доктрини. Свою крити-ку він вибудовував на аналізі того, що методологія, на якій засновані ці доктрини, не відповідає вимогам науки. І то-му вони можуть претендувати лише на статус ідеологій, недемократичних за своєю суттю.

Похожие статьи




Критичний раціоналізм - Критичний раціоналізм, неопозитивізм і аналітична філософія

Предыдущая | Следующая