Дискурсивна соціальність "посттрадиційного" громадянського суспільства у концепції Ю. Габермаса - Дискурсивна соціальність

Мета Статті полягає у тому, щоб, з одного боку, означити теоретичні і практичні моделі громадянського суспільства у процесі його еволюції, а з іншого - визначити роль дискурсивної активності та її теоретичної рефлексії в аспекті аналізу "посттрадиційного" громадянського суспільства. З цією метою предметом розгляду обрано концепцію Ю. Габермаса, як складову частину сучасної комунікативної філософії.

З другої половини ХІХ ст. у західній цивілізації відбувався паралельний розвиток кількох супідрядних процесів, що прямо й опосередковано пов'язані з розширенням сфери індивідуальної свободи людини передусім у царині здобуття соціальних прав. Економічне зростання країн зумовлювалося поширенням вільного ринку, промисловою й науковою революціями, інтенсифікацією освіти, радикальними змінами в культурній естетиці, створенням програмних політичних партій, тиском етнічних та національно-визвольних рухів на деспотичні, авторитарні режими та імперські структури влади. Все це відбувалося на тлі боротьби за повноту громадянських прав, що проходила в різних державах нерівномірно, конфліктно, часом революційними засобами. Європейські народи прагнули здобути рівні соціальні й національні можливості задля здійснення індивідуальної свободи людини й усунення феодальних, станових та корпоративних перепон для особистого життя. Європа усвідомлювала себе на шляху до закріплення рівних прав для всього населення, пов'язуючи успіх з принципом національного суверенітету й вимогами конституційної, збалансованої і представницької влади. Інакше кажучи, міра індивідуальної свободи практично й теоретично пов'язувалася з таким соціально-культурним контекстом, у якому корелювалися принаймні три вимоги: рівність, братерство й справедливість. Відповідно, актуальними ставали політичні інтереси демократії, солідарної спільноти, державного добробуту. Коли взяти до уваги, що боротьба за громадянські права є по суті домаганням громадянського соціального стану, то в цьому сенсі народи Європи, кожен по-своєму, рухалися до утвердження громадянського суспільства. Однак, оскільки соціальні вимоги в країнах з надмірним феодальним багажем набували відкритого політичного характеру, на передній план соціальної динаміки висувалися проблеми держави і влади. Їх історичним репрезентантом стали соціалістичні, соціал-демократичні й комуністичні теорії та соціально-політичні рухи й партії. Під їхнім гучним з'явленням попередні теоретичні проблеми громадянського суспільства відсувалися на другий план, якщо не усувалися взагалі, як то трапилося в теорії марксизму. Очевидно, сукупністю окреслених моментів можна пояснити різкий спад зацікавлення перспективами громадянського суспільства, про які йшлося досі упродовж добрих двохсот років. Розгортання національних і класових суперечностей, а також встановлення конституційних і демократичних режимів на тривалий час відсунуло в тінь проблеми взаємовідносин між громадянським суспільством і державою. Окрім того, на другу половину ХІХ ст. у Європі в основному вже склалися уявлення про головні цінності життя людини, що практично окреслювали соціальну інтенцію розгортання громадянського суспільства. До них належали стійкі переконання в першочерговій вартості свободи людини та пов'язані з нею вимоги рівності всіх перед законом, права на приватну власність і невтручання в особисте життя, незалежності від примусу влади чи авторитету, визнання неповторності індивіда й потреби самоздійснення, гарантії громадянських прав як природної передумови для індивідуальної свободи. У такому сенсі європейська цивілізація тісно взаємопов'язувалася з перспективами громадянського суспільства.

Загалом на початку ХХ ст. проблематика громадянського суспільства перестала турбувати дослідників і виникала в роботах окремих авторів не як самостійний об'єкт дослідження, а в контексті інших проблем. Серед них на передній план виступили питання про демократичні рухи, правову державу, державу добробуту, національне облаштування світу, справедливе суспільство, класову боротьбу, солідарну спільноту тощо. Проте загальний контекст досліджень у соціальній філософії так чи інакше ангажувався полемікою з марксизмом, яка особливо стала нав'язливою після встановлення комуністичної влади в Росії.

Детальніше доля дискусій про громадянське суспільство висвітлена у праці М. Патей-Братасюк і Т. Довгунь [1]. Грунтовний аналіз подано у книгах Джин Коген та А. Арато [2], Джона Кіна [3], Дж. Макліна [5], В. Кімліки, Чемберса, А. Колодій [6] та ін.

Похожие статьи




Дискурсивна соціальність "посттрадиційного" громадянського суспільства у концепції Ю. Габермаса - Дискурсивна соціальність

Предыдущая | Следующая