Становлення особистості як момент еволюції Сущого - Особистість Павла Верісага у контексті його філософської системи: досвід філософської біографії

Динаміка росту та дозрівання особистості як складової частини космічної цілісності проходить, за думкою Павла Верісага, аналогічно еволюції Сущого в цілому, але в різних напрямках. Наприклад, "еволюцію від матеріального до духовного" (тобто розвиток всесвіту, природи та людини) він розбиває на чотири етапи: "фізико-хімічний, біологічний, соціальний та абсолютно-функціональний" [1, 429]. Якщо перші три етапи досліджувались як філософами, так і науковцями XIX-XX ст., то четверта стадія, яку Павло Верісаг виділяє як останній етап еволюції матеріального, аналогічна мабуть лише фазі "наджиття" у Тейяра де Шардена, про що згадує неодноразово й сам філософ. Він вважає, що "на останньому етапі матеріально-духовне (людина) стає повністю духовним (у сенсі орієнтації свідомості) та здійснює функцію служіння Абсолютному Розуму" [1, 429].

Але, на відміну від концепцій російських космістів (Ціолковський, Федоров, Чижевський), які вважали, що людство як духовне ціле змінить свою природу, тобто або стане Богом (Федоров), або "променистим людством" (Ціолковський), Павло Верісаг вважає, що "й на четвертому етапі еволюції людина збереже фізичну форму", і стане при цьому "індивідом-особистістю" [1, 429-430].

Випускаючи "теургічну" філософію людства у М. Федорова, філософ високо цінував його "філософію загальної справи" як систему природо та ресурсозберігаючої діяльності людства у майбутньому та створення коеволюційної та синергетичної парадигми розвитку людства, яке ставатиме все більш духовним. Філософ вважав за необхідне дотримуватись принципу "благоговіння перед життям", розробленого Альбертом Швейцером, та ідеї В. І.Вернадського про перетворення раціональної думки людства в "планетне явище", тобто ноосферу, термін, який було введено у філософію ХХ ст. Леруа й де Шарденом. Концепцію ж Федорова про "воскрешення батьків синами" філософ не вважав за можливе реалізувати на цьому етапі через глобальність масштабів та надзвичайно важку технологію, яка потребує неймовірних наукових ресурсів.

Втім, самий підхід космістів до життя та смерті йому безперечно імпонував. Від розділяв моральні оцінки діяльності людей у боротьбі за довголіття та активне життя й цінував гуманізм космістів, які вважали, що "життя є добро; смерть є зло. Повернення тими, хто живе, життя усім померлим для життя безсмертного є добро без зла" [8, 558].

Але кінцеву мету космістів він вважав досяжною лише в області духовної еволюції, де керуючим суб'єктом є Абсолютний Розум, Бог а не людина або людство. Філософ припускав, що "з космологічного боку життя це процес утворення системи зв'язків між Абсолютним Розумом та матеріальним світом", до того ж "цілком можливо, що з боку абсолютно-ідеального життя є засіб поповнення маси Абсолютного Розуму за рахунок маси розуму мислячих спільнот" [1, 431].

В еволюції матеріального світу Павло Верісаг виділяв тенденцію: від більшої недосконалості до меншої недосконалості". В цьому сенсі мета як живої природи, так і людства "перетворення себе на інтелектуально-духовний комплекс, який організовано за принципом єдиної особистості" [1, 433].

В той же час мислитель був категорично проти модних нині східних та синкретичних філософських концепцій, які вважають за можливе за допомогою спеціальних технік зробити людину Богом. Він прямо стверджує, що "ні за яких умов не можна ставити людини на один рівень с Богом. Ідея Бога є для людини Абсолютною ідеєю та не можна позбавляти цю ідею її абсолютності" [1, 433] Богу, на думку філософа, властива "абсолютна ідеальність", а людині "об'єктивна досконалість", як "єдність тіла, душі й Духа" [1, 434].

Оригінальність мислителя, на наш погляд, полягає перш за все в різних за якістю процесах вдосконалення матерії й Духу. Якщо матерія навіть у своєму оптимальному розвитку залишається відносно недосконалою, то Дух у своїй еволюції сходить "від меншої досконалості до більшої досконалості", тобто процес духовного самовдосконалення є безкінечним і цим він у принципі відрізняється від процесу самовдосконалення людини та людства як "мислячої матерії" [1, 421-422]. Роль особистості в розвитку Макрокосму Феномен особистості як підсумку самовдосконалення людини від просто індивіда (родової істоти) до індивідуальності (видової істоти), людини (професіоналу) та особистості (творчої та вільної унікальної цілісності) головна мета філософського дослідження Павла Верісага. Але, на відміну від психологів, культурологів та філософських антропологів і педагогів, які найчастіше ототожнюють особистість з психологічною унікальністю індивіда та соціальною потрібністю професіоналу, філософ бачить в становленні індивіда особистістю глобальний, загально космічний план, проект Абсолютного Розуму, Бога.

У цьому проекті велику роль відіграває вільний вибір індивіда й момент особистої відповідальності за одного разу зроблений вибір. При цьому становлення індивіда особистістю проходить ряд виключаючи одне одного, якісно різних моментів. Звернемось до тексту рукопису: "Після народження, отримавши божественну душу, людина віддаляється від Бога (вплив побуту, виховання, ідеології матеріального світу). Почавши самовдосконалення, людина починає повертатися до Бога, шукаючи своє власне місце у структурі загального буття... На стику ідеального й матеріального світів людина виявляється сумою та результатом впливу протидіючих одна одній космічних сил. Якій з цих сил людина присвятить свою волю та життєві інтереси та сила й переважить, а людина повністю перейде до того світу, до якого вона прагнула: або ж до світу Абсолютного відродження, або до світу абсолютного вмирання" [1, 461].

Отож: людина вільна у праві власного вибору. Але у якому випадку вона з індивіда та істоти стане Особистістю, а в якому деградує до рівня обивателя та руйнівника природних та соціальних зв'язків?

Безперечно, що особистістю людина стає лише на шляху постійного духовно-морального удосконалення, хоча б цей шлях був не прямим, а звивистим, із зривами та падіннями...

Доля особистості, важка й майже завжди трагічна, не обминула своїми ударами й Павла Верісага. Але тим не менш в його творчості та житті ми знаходимо гідним приклад для наслідування та безцінний матеріал для самовдосконалення і роздумів. Особливо вражає оцінка філософом ролі особистості не тільки у всесвітній історії, але і в загально космічній еволюції. Ось як оцінює її сам мислитель: "Людина на рівні індивіда-особистості стає складовою частиною макрокосму, частиною системи Абсолютний Розум матеріальний світ людина. У цьому випадку отримує можливість втручатися у найбільш грандіозні космічні процеси. Більш того, ідеальне віддзеркалення морально-інтелектуальної діяльності індивіда-особистості поповнює масу Абсолютного, Всесвітнього Розуму, тобто духовний склад такої людини стає частиною ідеального світу, Бога" [1,463].

Можна сміливо сказати, що така особистість істинне дитя Вічності, помічник Абсолютного Розуму у справі творення Макрокосму й самого себе.

А як же тоді оцінити ролі особистостей, які зіграли у "космічній грі" не тільки на боці Космічного Розуму, Абсолютної моралі, але й поєднали це служіння з особистими вадами й падіннями, свавіллям, марнославством та зарозумілістю?

Прикладів таких особистостей багато у всесвітній та вітчизняній історії. Наполеон та Іван Грозний, Торквемада і патріарх Нікон, Гітлер та Сталін. Чи можливо їх "скинути з рахунку" видатних особистостей, чи вважати їх "обтяженими злом", або ж визнати суперечність їх руху до світової слави й духовного самовдосконалення?

На це питання у книзі немає прямої відповіді. І це, можливо, не випадково, бо для філософа глобальні проблеми становлення кожної людини потенційною частиною загального Духу, а індивідуального самовдосконалення необхідним елементом розвитку макрокосму були важливішими за боротьбу за соціальні пріоритети, історичні заслуги або місце під сонцем у політичному та соціальному житті людства. Це його право та особистий вибір стилю філософування й об'єкту дослідження.

Підбиваючи підсумки дослідження філософської творчості Павла Верісага стосовно зазначеної у статті проблеми, хотілося б особливо відзначити, що:

Особистість кожного філософа, у тому числі й Павла Верісага багато в чому є віддзеркаленням процесу становлення самосвідомості та духовної зрілості народу, до якого належить філософ та епохи, у яку складалася доля мислителя та його реальна біографія. У першому випадку філософ виявився тою "очікуваною фігурою", яку передбачували історик української філософії Д. Чижевський та московський герменевтик В. Налімов.

У другому випадку виклик вільного мислителя тоталітарній епосі обумовив трагедію долі та злами особистого життя та професіонального зв'язку.

Залишаючись за методою пізнання діалектиком та неокласиком, продовжувачем традицій німецької класичної діалектики, у своїй системі філософ залишив позаду абсолютний ідеалізм Гегеля, який оголосив свою систему "останньою". Павло Верісаг, навпаки, через створення свого телеологічного функціоналізму відкриває для кожної особистості власні можливості творчого буття у світі та активного пізнання універсуму кожною мислячою особистістю.

Новий підхід до універсуму та макрокосму з позицій філософського й наукового раціоналізму дозволив мислителю виділити не тільки внутрішню структуру особистості та Макрокосму, але й намітити зовнішні контури його структури, а також встановити кореляцію між ними за рахунок збігу потенцій їх розвитку та кінцевої мети еволюції Всесвіту.

У процесу становлення кожного індивіда він, безсумнівно, стикнеться з проблемою адекватності стратегії та тактики свого особистого життя із соціальним та космічним планами буття. Результатом вирішення конфлікту між особистістю та суспільством і є, за думкою Павла Верісага, є неповторна людська доля, в якій сучасна філософія повинна грати не менш визначну роль, ніж антична філософія у долі кожного стародавнього грека або римлянина.

Павло Верісаг вважав, що нова філософія допоможе людству впоратися із глобальними проблемами, а особистості визначити у своєму самовдосконаленні глобальні цілі та перспективи як стратегію особистої зрілості та рух до потенційно безкінечного духовного самовдосконалення.

Похожие статьи




Становлення особистості як момент еволюції Сущого - Особистість Павла Верісага у контексті його філософської системи: досвід філософської біографії

Предыдущая | Следующая