Давньогрецькі атомісти - Досократівська філософія

Навколо історичного існування філософа Левкіпа (ок. 500-440 р. до нашої ери) велися суперечки. Висловлювався здогад, що це ім'я був псевдонімом молодого Демокрита. Однак дослідження Дільса і Зеллера, а також Маковельского підтверджують його історичне існування. З його робіт практично нічого не збереглося, якщо не вважати декількох думок, що дійшли за посередництвом інших античних авторів. Однак, згідно Г. Дільсу, йому можна приписати двох книг: "Великий діакосмос" і "Про розум".

Левкіп висунув основні принципи атомістичної філософії. Він визнавав незліченні, що постійно рухаються елементи - атоми, що мають нескінченну безліч форм, тому що бачив у речах постійне виникнення і зміна. Він учив, що суще не більш ніж не-суще і що обоє вони є рівною причиною виникнення речей. Думаючи суть атомів повної і щільний. Він учив, що вони є суще, що рухається в порожнечі; порожнечу називав не-сущим, затверджуючи, що вона є не меншим, чим суще. Таким чином, основний принцип атомістичної науки про буття: "Єдине, що існує, - атоми і порожнеча".

Атоми характеризуються формою, порядком і положенням. Вони є причиною речей, що виникають і гинуть завдяки їх з'єднанню і роз'єднанню.

Допущенням існування порожнечі, не-сущого, зважується проблема руху. Існування порожнечі уможливлює рухом атомів.

Демокрит (ок. 460-370 р. до нашої ери) був учнем Левкіпа й учився в Анаксагора.

Демокрит цілком розділяє навчання Левкіпа про атоми і порожнечу. До характеристик атомів Демокрит додає ще і величину і вагу. Вага, однак, він не вважав істотною властивістю атомів, але визнавав її простим наслідком того фата, що вони мають деякий розмір. Подібним чином і величина не дає якісної характеристики атомів.

Атоми самі по собі незмінні, були, є і будуть постійно ті ж самими, тому що "не можуть перетерплювати ті зміни, в існуванні яких переконані всі люди, що навчаються до цього сприйняттям". Концепція атомізму містить, таким чином, представлення про незнищені і незроблені матерії.

Атоми, по Демокриту, нескінченні, тільки якщо мова йде про їхню величину і число. Також нескінченні вони і щодо розходження форм. Мова тут йде про виражену в дусі того часу думки про нескінченність матерії.

Демокрит зовсім новим способом вирішує питання про відношення матерії і руху. Відповідно до його представлень, гарантією можливості руху є існування порожнечі. Рух наданий атомам у природному стані. Демокрит думав, що первинний рух ніколи не був повідомлений атомам, воно є, говорячи сучасною мовою, основним способом їхнього існування. Рух передається зіткненням, і рух у цьому розуміння є основним джерелом розвитку, оскільки в результаті зіткнення атоми з'єднуються, з цього виникає усе, що ми бачимо. У такий спосіб Демокрит переборює проблему дуалізму матерії і рухи. Тут варто сказати, що в Демокрита мова йде тільки про рух чисто механічному. Механістичний рух визнається єдино можливою формою руху.

Розуміння світу в Демокрита тісно зв'язано з основними принципами його навчання про буття і його розуміння відносин між явищами. Тут Демокрит був прихильником строгої необхідності. Розвиток уселеної, порядок світу, усі сутності визначені механістичним рухом атомів. Тому в його системі немає місця для об'єктивного існування "випадковості", і сама "випадковість" порозумівається незнанням причин визначеного явища.

У відповідності зі своїм навчанням Демокрит дає матеріалістичне пояснення виникнення богів: древні люди, бачачи неземні явища (грім, блискавку, блискавиці, затьмарення місяця), боялися і думали, що боги суть причини цих речей.

Зведення щодо поглядів Демокрита на пізнання, що дійшли до нашого часу, іноді суперечать один одному. Одне ясно, що Демокрит відкидає негативне відношення до почуттєвого пізнання, як це було в єліатів. Аристотель його погляди характеризував однозначно: "Демокрит... думав, що істинно суть те, що нам є" .

Про значення, що Демокрит додавав почуттєвому пізнанню свідчить і його концепція образів - ЄЙДОЛІВ. Єйдоли виникають десь між об'єктивною річчю і відповідним органом почуттів суб'єкта сприйняття. Предмет виділяє із себе в повітря щось, подоба предмета, що у свою чергу утискується у вологу частину ока. Власне образ предмета виникає десь у просторі між предметом і оком і, як відбиток попадає у відповідний орган почуттів. Тому Демокрит відводив почуттєвому пізнанню основну і незамінну роль, бачачи в ньому першу й основну передумову всякого подальшого пізнання.

Значення, що додає атомістична гносеологія почуттєвому пізнанню, не заважало, однак, Демокриту розкрити значення і функції раціонального пізнання. Він розуміє процес пізнання складає з двох ступіней. Почуттєве пізнання є деякою нижчою ступінню пізнання і знайомить нас з навколишнім світом явищ. Підійти ж до пізнання "щирої сутності" (тобто пізнанню атомів), відкриттю причинних зв'язків можна лише за допомогою раціонального пізнання. Почуттями можна сприймати лише те, що утвориться з'єднанням атомів, а це саме по собі минущо.

Демокрит прагне також "природним" образом пояснити виникнення суспільства. Відповідно до цього пояснення, люди на початкових стадіях свого розвитку жили неупорядкованим життям. Вони поєднувалися, коли на них нападали звірі, потім вони разом узимку ховалися в печерах і ховали там запаси, потім - пізнали вогонь, було винайдене мистецтво й усе, що може бути корисним людям у спільному житті. Таким чином, Демокрит вважає, що основним стимулом розвитку суспільства була необхідність задоволення потреб. Суспільство - сукупність індивідів. Але суспільство і закони, відповідно до нього, не є інструментом розвитку індивідуальності, але скоріше лише обмежуючими засобами, що запобігають виникнення ворожнечі. Він не засуджує нагромадження, але засуджує придбання їхніми дурними способами.

Етика Демокрита тісно зв'язана з його соціальними і політичними поглядами. Він намагається сформувати деякі "універсальні" моральні правила. Центральним у його етиці є "досягнення доброї думки". Шлях до цього - через життєву урівноваженість і помірність. Головним засобом досягнення чесноти він вважає переконання, виховання в дусі моральності.

Похожие статьи




Давньогрецькі атомісти - Досократівська філософія

Предыдущая | Следующая