Удосконалення обліку грошових коштів на рахунках в банках, Основні напрямки удосконалення обліку - Облік грошових коштів на поточних рахунках в банку

Основні напрямки удосконалення обліку

На сучасному етапі особливо актуальною стала проблема розробки концепції бухгалтерського обліку в Україні, що дасть змогу вивести його на передові позиції в світі. В основі такої концепції мають бути можливості впровадження низки теоретичних і практичних положень, що відповідають потребам управління держави в цілому та кожного підприємства зокрема, що дасть змогу піднести бухгалтерський облік як науку на рівень інших наук.

При формуванні концептуальних засад нової парадигми бухгалтерського обліку в Україні треба насамперед взяти до уваги той факт, що суттєво змінюється його місце в ринковій економіці. Очевидно, що, по-перше, реформування - це безперервний процес, постійних рух, і по-друге, основною його метою є формування об'єктивної, відкритої для бізнесменів і виробничих колективів інформаційної системи. На жаль, саме об'єктивності та відкритості сьогоднішній економіці України не вистачає.

Виходячи з цього, передусім, потрібно переоцінити основні функції бухгалтерського обліку: інформаційну, контрольну й оцінювальну.

Необхідною є також переоцінка процесу реформування системи бухгалтерського обліку в Україні шляхом як розробки концепції, так і проведення низки організаційних заходів, що дасть змогу усунути наявні невідповідності, і врешті-решт удосконалити систему бухгалтерського обліку.

Таким чином, шлях удосконалення бухгалтерського обліку на основі його цілісності, системності та дієвості - це збереження його концептуальних основ в межах чинного правового поля. Передумовою подальшого розвитку бухгалтерського обліку є насамперед:

    - уточнення та дотримання в умовах активного розвитку різноманітних облікових систем концептуальних основ і методологічної бази бухгалтерського обліку; - уніфікація методики визначення даних бухгалтерського обліку та показників фінансової звітності, термінології бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародної практики стандартизації; - гармонізація на основі міжнародних стандартів фінансової звітності та з урахуванням вітчизняних потреб і можливостей методики обліку підприємницької та непідприємницької діяльності (підприємств, фінансових установ, органів державного сектора); - безперервна професійна освіта, реалізація програми сертифікації бухгалтерів та аудиторів із забезпеченням прийнятних для широкого загалу умов та належного рівня оцінювання.

Аналіз міжнародних стандартів обліку дозволяє виявити відмінності вітчизняної системи бухгалтерського обліку від узагальненої міжнародної системи. Порівняння складу фінансової звітності, яку повинна надавати організація, незалежно від виду діяльності та форми власності (табл. 3.1) свідчить: суттєвих відмінностей у складі фінансової звітності, яка надається відповідно до МСФЗ та за вітчизняними правилами немає.

Таблиця 3.1 Розкриття фінансової звітності згідно МСФЗ і українського законодавства

МСФЗ

Національне законодавство

Звіт про фінансовий стан на кінець періоду

Баланс (форма №1)

Звіт про сукупний дохід за період

Звіт про фінансові результати (форма №2)

Звіт про зміни у власному капіталі за період

Звіт про рух грошових коштів (форма №3)

Звіт про рух грошових коштів за період

Звіт про власний капітал (форма №4)

Примітки, що містять стислий виклад суттєвих облікових політик та інші пояснення

Примітки до річної фінансової звітності

Звіт про фінансовий стан на початок найбільш давнього порівняльного періоду

-

Щодо змісту основних принципів за МСФЗ та П(С)БО, вони є близькими, але групування їх має відмінності. Так, у Концептуальній основі МСФЗ наведено два основоположні припущення - безперервності та нарахування, і відповідності доходів і витрат. У вітчизняному законодавстві наведено вказані принципи, але не як основоположні, а як пересічні у числі десяти принципів ведення обліку і складання звітності. Окремі принципи висвітлені у МСФЗ у числі якісних критеріїв фінансової звітності, об'єднання яких забезпечує надійність звітності. Такі якісні характеристики, як доступність, доречність, достовірність, порівнянність наводяться і у Концептуальній основі, і у П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності".

Підсумовуючи вищенаведене, зазначимо, що перехід України на міжнародні стандарти фінансової звітності є важливим кроком у процесі побудови взаємної довіри з міжнародною спільнотою. Збільшення "корпоративної прозорості" буде означати, що інвестиції в національну економіку стануть менш ризикованими для інвесторів. Проте, реформування можна буде вважати закінченим лише тоді, коли кожен бухгалтер буде на професійному рівні володіти основами МСФЗ, а керівники організацій - насправді зацікавленими у наданні достовірної та об'єктивної інформації. Це означає, що більш активно повинна проводитись робота з підвищення кваліфікації бухгалтерів.

У числі інших завдань адаптації вітчизняних стандартів до міжнародних вимог, слід відмітити необхідність врахування національних традицій, специфіки економічного розвитку України, а не звичайне "сліпе" копіювання західного досвіду. Міжнародні стандарти фінансової звітності потрібно розглядати, перш за все як ефективний інструмент для виходу на міжнародні ринки капіталу, як новий комплексний підхід у процесі формування фінансової інформації. Підприємствам агропромислового сектору економіки доводиться вирішувати задачу: як залишитись "на плаву" в умовах динамічного розвитку ринку, та пристосуватись до прискорених темпів змін і циклам ділової активності, а також обробляти інтенсивні потоки інформації. [19]

Існують деякі суперечності щодо віднесення витрат по рахунках за видами діяльності. Перш за все потрібно приділити увагу звичайній діяльності підприємства. Згідно Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій у складі рахунку 94 "Інші витрати операційної діяльності" є такі субрахунки як 941 "Втрати на дослідження та розробки" та 944 "Сумнівні та безнадійні борги", які є досить сумнівними в результаті проведення не безпосередньо самої операційної діяльності, а за операціями. Не зовсім зрозумілим є формування резерву сумнівних боргів, що виникають у результаті реалізації підприємством готової продукції по рахунку 94 "Інші витрати операційної діяльності". Очевидно, що створення такого резерву може буде спричинене також за результатами реалізації фінансових інвестицій, собівартість яких при реалізації відображають на рахунку 97 "Інші витрати". Тому доцільним є включення рахунку "Сумнівні та безнадійні борги" окремим субрахунком до рахунку 95 "Фінансові витрати" (нового субрахунку 952 "Сумнівні та безнадійні борги від фінансової діяльності"), не виключаючи його з рахунку 94 "Інші витрати операційної діяльності". Тобто, в рахунок 95 "Фінансові витрати" включити новий субрахунок 952 "Сумнівні та безнадійні борги від фінансової діяльності", а зазначений Планом рахунків бухгалтерського обліку 952 "Інші фінансові витрати" перенести на субрахунок 953, що буде логічним, виходячи з методики обліку витрат діяльності підприємства.

Створення нематеріального активу власними силами є процесом капітального інвестування, і не пов'язано безпосередньо з основною чи операційною діяльністю. Даний процес пов'язаний з діяльністю, що забезпечує її виконання, тобто інвестиційною.

Оскільки субрахунок 941 "Витрати на дослідження і розробки" є не стільки операційними витратами, а витратами інвестиційної діяльності, то було б доцільним перенести даний субрахунок на рахунок 971, а сам рахунок 971 "Собівартість реалізованих фінансових інвестицій" перейменувати на "Інші інвестиційні витрати", оскільки для обліку інвестицій вже існує рахунок 96.

Також, за доцільним є віднести собівартість реалізованих основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів на субрахунок 943 "Собівартість реалізованих виробничих запасів" і перейменувати його на "Собівартість реалізованих основних засобів та виробничих запасів".

Окрім проблем обліку витрат за видами економічної діяльності існує також проблема, яка пов'язана із тим, що підприємства приховують частину своїх витрат, яку не відображають у системі обліку. Це пояснюється тим, що великий відсоток цих витрат належить до витрат на оплату праці. Тому недивно, що в науковому обігу з'явився термін "тіньова зарплата".

Основною проблемою обліку витрат підприємства в Україні є проблема повноти та своєчасності їх відображення у системі обліку. Ця проблема досить багатопланова, надзвичайно складна й стосується всього нашого суспільного ладу, особливо системи влади, способу життя, системи оподаткування. На даний момент рівень не відображення витрат (за даними програми діяльності Кабінету Міністрів України) в країні коливається від 10 до 50%. Найбільша частина витрат, що залишається поза обліком, належить до витрат на оплату праці. Джерелом коштів для покриття такої заробітної плати виступають "тіньові доходи", які виникають за рахунок вартості не облікованої реалізованої продукції. Основними причинами цього є значні відсотки відрахувань до соціальних фондів оплати праці, відсутність дієвої нормативно-правової бази, низький рівень контролю. Для вирішення даної проблеми необхідне насамперед удосконалення та створення дієвої нормативно-правової бази та посилення контролю з боку контролюючих органів.

Однією з основних проблем для управління підприємством є також забезпечення максимальної оперативності та достатньої аналітичності вихідної інформації про витрати підприємства. Якщо інформація щодо витрат, яка повинна слугувати для прийняття управлінських рішень є несвоєчасною, недостовірною або відсутньою, це спричиняє виникнення проблем, як внутрішнім так і зовнішнім її користувачам. Створення єдиної інформаційної загальнодержавної бази норм і нормативів для обліку та контролю за витратами підприємства є сьогодні вкрай необхідною для вітчизняних підприємств.

Розробка і запровадження норм і нормативів сприяють наведенню елементарного порядку та дисципліни в підприємстві, тому наша законодавча і виконавча влада зобов'язані приділяти цьому питанню більше уваги з метою скорочення сум непродуктивних витрат (втрат) підприємства.

Довгострокова витратна політика підприємства має враховувати, що людські ресурси підприємства - це основні витратнодоцільні чинники його господарсько-фінансової діяльності.

Під витратною політикою підприємства слід розуміти політику, спрямовану на мінімізацію своїх витрат за умови дотримання основних постулатів розвитку національної економіки, реалістичного прогнозу глобальних тенденцій та врахування низки базових суспільних вимог.

Метою витратної політики підприємства є його цілеспрямованість, що має забезпечити йому мінімально можливі (за відповідних умов) витрати. Об'єктами витратної політики підприємства виступають місця й точки витрат. Суб'єктами цієї політики є посадові, матеріально відповідальні, підзвітні й залучені особи, працівники підприємства, причетні до формування витрат.

Проблема матеріально-технічного й організаційного забезпечення полягає в тому, наскільки достатньо підприємство забезпечене сучасними матеріально-технічними засобами і який рівень організації та ефективності ведення первинного та зведеного обліку, внутрішньогосподарського контролю, формування звітної інформації. На вирішення цього питання має бути спрямована послідовна стратегія розвитку підприємства, яка б передбачала оновлення, закупівлю, облаштування, використання й фінансування матеріально-технічних засобів, проведення організаційних заходів, спрямованих на виведення підприємства на новітні простори інформаційної економіки.[19]

Похожие статьи




Удосконалення обліку грошових коштів на рахунках в банках, Основні напрямки удосконалення обліку - Облік грошових коштів на поточних рахунках в банку

Предыдущая | Следующая