Нормативно-правові документи та огляд літературних джерел, Огляд літературних джерел за темою дослідження - Особливості бухгалтерського обліку і аналізу витрат сільськогосподарського підприємства

Огляд літературних джерел за темою дослідження

Враховуючи важливу роль аграрного сектору у вирішенні продовольчої безпеки держави, на сучасному етапі економічного розвитку потрібно розробити напрями поліпшення бухгалтерського обліку сільськогосподарської діяльності. Це сприятиме підвищенню його значення в управлінні економікою та дасть змогу досягти раціонального й ощадливого використання ресурсів, запобігти виникненню непродуктивних витрат і втрат, а також забезпечить збереження матеріальних цінностей підприємства.

Проблеми обліку та аналізу господарської діяльності сільськогосподарських підприємств у тій чи іншій мірі досліджували зарубіжні та вітчизняні вчені-економісти М. Бакетті, П. І. Гайдуцький, М. Я. Дем'яненко, С. І. Дем'яненко, В. А. Дерій, Р. Ентоні, Г. Г. Кірейцев, В. О. Ластовецький, В. Г. Линник, Ю. Я. Литвин, В. Б. Моссаковський, О. М. Онищенко, М. С. Пушкар, В. С. Рудницький, П. Т. Саблук, Л. К. Сук, І. Д. Фаріон, П. Я. Хомин, У. Янг, І. Г. Яремчук та ін. Водночас серед названих авторів є різні точки зору щодо сутності даної проблеми, ще мало наукових праць присвячено дослідженню конкретних особливостей організації обліку та аналізу діяльності фермерських господарств [10, с. 2].

Розглядаючи питання аналізу фінансових результатів діяльності сільськогосподарських підприємств автор Червінька С. Л. показує окремі недоліки існуючої форми звіту про фінансові результати, та визначає напрямки її удосконалення. Так, на думку автора, включення до статті "Собівартість реалізованої продукції" суми нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та понаднормативних витрат спотворює показник собівартості реалізації, тому назва рядка 040 "Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)" не відповідає його змісту.

Тому потрібно доповнити звіт про фінансові результати додатковим рядком "Понаднормативні витрати", що дозволить відокремити чисту собівартість реалізованої продукції та понаднормативні і нерозподілені постійні загально виробничі витрати, які не є елементом собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг);

Відображення фінансових результатів діяльності аграрних підприємств в звітності не має належного облікового забезпечення і потребує проведення додаткових групувань і вибірок, що ускладнює даний процес і призводить до непродуктивних витрат робочого часу обліковими працівниками. З метою розмежування інформації по фінансових результатах від сільськогосподарської і несільськогосподарської діяльності автор пропонує відкрити додаткові відповідні субрахунки [29, с. 5].

Автор Костецький Я. І. відзначає громіздкість традиційної системи бухгалтерського обліку з її величезною кількістю первинних документів. З метою їх зменшення він запропонував застосовувати нагромаджувальні документи, які дають можливість записувати однорідні операції щодо їх здійснення протягом місяця чи періоду виконання робіт. Так, замість таких разових документів, як "Реєстр відправки зерна та іншої продукції з поля" (ф. 77), "Реєстр приймання зерна та іншої продукції" (ф. 78), "Відомість руху зерна та іншої продукції" (ф. 80), "Акт приймання грубих і соковитих кормів" (ф. 92) та інших документів, які використовуються для оприбуткування продукції рослинництва, достатньо застосовувати "Нагромаджувальний реєстр на оприбуткування продукції рослинництва у фермерському господарстві".

Автор зазначає, що у фермерських господарствах, де відсутні облікові працівники і облік веде необізнаний з ним фермер, замість журналу реєстрації господарських операцій для відображення затрат на будівництво та виготовлення основних засобів або закладки багаторічних насаджень власними силами доцільно застосовувати простішу форму - меморіальний ордер.

У невеликих фермерських господарствах зарубіжних країн облік ведуть за простою схемою, використовуючи лише журнал реєстрації господарських операцій. У багатогалузевих фермерських господарствах, зайнятих виробництвом кількох видів продукції, облік слід вести на основі подвійного запису з мінімальною кількістю бухгалтерських рахунків. Вчені-аграрники Білорусі рекомендують використовувати з цією метою 13 рахунків, а Росії - 15.

Трансформація вітчизняного бухгалтерського обліку відповідно до нових форм господарювання на селі створює необхідні умови для організації його модифікованої системи у фермерських господарствах. Основою є застосування обмеженої кількості бухгалтерських рахунків. З цього приводу автором запропоновано використовувати спрощений план рахунків бухгалтерського обліку для фермерського господарства з обов'язковим веденням рахунків класу 8 "Витрати за елементами", що дасть можливість визначати фінансовий результат діяльності та складати бухгалтерську звітність.

Надаючи особливої уваги обліку витрат на виробництво та виходу продукції, автор пропонує спростити його порівняно з великими сільськогосподарськими підприємствами. Зазначено, що немає потреби у веденні обліку витрат у розрізі культур, видів тварин, тобто типових його об'єктів. Визначення точного фінансового результату діяльності фермерського господарства є можливим за умови, що облік витрат здійснюватиметься в цілому по господарству. Для обчислення собівартості продукції за її видами рекомендовано скористатись розрахунковими нормативами, які в кінці року потрібно скоригувати, виходячи з фактичних сум витрат і кількості оприбуткованої продукції.

В Методичних рекомендаціях з організації та ведення бухгалтерського обліку в селянських (фермерських) господарствах нічого не сказано про необхідність визначення собівартості продукції. Однак П(С)БО 16 "Витрати" передбачає обов'язкове її визначення для всіх підприємств, що здійснюють виробничу діяльність. Критично оцінюючи проблему обліку витрат, автором зроблено висновок про недоцільність включення у собівартість продукції загальновиробничих витрат і запропоновано списувати їх безпосередньо на рахунок фінансових результатів [10, с. 4].

Існуюча форма журналу реєстрації господарських операцій зумовлює різке збільшення трудомісткості обліку, а тому не знайшла практичного застосування у фермерських господарствах. Запропонована удосконалена форму цього регістру, містить меншу кількість реквізитів, що дасть можливість усунути дублювання одних і тих же показників.

Основним чинником, який впливає на організацію та трудомісткість обліку, є уніфікація облікових регістрів. Зважаючи на ці обставини, фермерам необхідно скоротити число разових операцій з надходження продукції (подорожні листки, талони) чи операцій за один день (регістри надходження зерна чи іншої продукції з поля), і вести накопичення даних за весь період її збирання. Ведення "Щоденника надходження сільськогосподарської продукції" (ф. № 81) з дещо зміненою методикою записів у ньому знизить трудомісткість обліку при оприбуткуванні продукції, не знижуючи його цінності та аналітичності.

Одним з важливих елементів управління фермерськими господарствами є посилення ролі контролю та аналізу за використанням виробничих витрат. Рекомендована "Відомість обліку доходів і витрат" дасть змогу забезпечити групування витрат відповідно до потреб аналізу, оперативніше управляти собівартістю продукції, а отже впливати на фінансові результати фермерського господарства.

Автор пропонує методику визначення критерію ефективності фермерського господарства та його залежності від основних чинників-аргументів: розміру земельної ділянки, фондооснащеності, якості землі, затрат праці та енергопотужності, що забезпечить правильну і достовірну оцінку результатів їх виробничо-фінансової діяльності [10, с. 6]

Охріменко І. В. пропонує нові підходи до управління витратами та ціновою політикою сільськогосподарського підприємства, названих ним витратно-ціновим аналізом. Витратно-ціновий аналіз базується і оперує системою провідних економічних понять: витрат, собівартості, цін, прибутку, рентабельності, а також їх поведінки під дією різноманітних чинників всередині підприємства та за його межами. Щодо кожного з них, пропонуються нові підходи, які дозволяють підвищити ефективність внутрішнього економічного управління на підприємстві.

Стосовно витрат, то таким новим підходом виступає їх класифікація, яка грунтується на поділі витрат за залежністю від обсягу виробленої продукції. Виділяють незмінні, умовно-постійні, продуктивні та сервісні витрати. Така термінологія дещо відрізняється від загальновизнаного поділу на постійні та змінні, але не суперечить йому. В її основі лежить наявність або відсутність функціонального зв'язку загальної суми витрат по кожній статті з параметрами виробничої програми. Перевагою такої класифікації є адекватне відображення реального механізму формування витрат при виробництві та реалізації певного виду продукції.

Класифікація собівартості залежно від часу розрахунку та джерел інформації в межах витратно-цінового аналізу також розширюється. Додається ще один її вид - відтворювальна (актуалізована). Потреба в її визначенні обумовлена динамізмом ринкових ситуацій, що нерідко призводить до суттєвих відмінностей між плановою чи фактичною собівартістю, та її розміром, який складеться в аналізованому періоді. Визначається вона виходячи з питомих витрат ресурсів на той чи інший параметр виробничої програми та прогнозованих цін на ці ресурси в аналізованому періоді.

Економічні показники ціни, прибутку та рентабельності при проведенні витратно-цінового аналізу визначають із позицій реальної ринкової ситуації, та їх рівня прийнятного для підприємства. Такий підхід дозволяє визначити місце підприємства на ринку та розробити стратегію господарювання із врахуванням реальних його можливостей.

Окрім перелічених, авторами витратно-цінового аналізу вводиться нове економічне поняття - функціонально-технологічна структуризація витрат, яка є методологічною основою цього аналізу. Функціональний її аспект передбачає детальне вивчення механізму формування витрат в межах кожної статті з виділенням в її складі постійних та змінних частин, відповідно до запропонованої класифікації поділу витрат. Технологічний аспект дозволяє врахувати всю технологічну різноманітність виробництва продукції на підприємстві, чим значно підвищує точність визначення суми виробничих витрат [10, с. 8].

Калькулювання собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) у сільському господарстві здійснюється для визначення ефективності запланованих і фактично здійснених агротехнічних, технологічних, організаційних і економічних заходів, спрямованих на розвиток і вдосконалення виробництва та для обгрунтування цінової політики підприємства.

Точність та обгрунтованість калькуляційних розрахунків є важливою передумовою об'єктивності цілого ряду важливих економічних показників.

Собівартість окремих видів сільськогосподарської продукції визначається виходячи з витрат, віднесених на відповідну культуру (групу культур) чи вид (групу) тварин.

Фактична собівартість продукції (робіт та послуг) в сільськогосподарських підприємствах розраховується в цілому за рік, крім продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв, фактична собівартість яких визначається щомісяця.

Об'єктами калькуляції у сільському господарстві є конкретні види продукції, робіт та послуг.

У рослинництві, крім сільськогосподарської продукції, об'єктами обліку витрат можуть бути роботи, виконані в поточному році під урожай майбутнього року.

Розрахунок собівартості продукції (робіт, послуг) на сільськогосподарських підприємствах повинен здійснюватись в такій послідовності:

А) розподіляються між окремими об'єктами планування та обліку витрати з утримання необоротних активів; Б) визначається собівартість робіт та послуг допоміжних виробництв; В) розподіляються загальні витрати: на зрошення та осушення земель, включаючи витрати на утримання меліоративних споруд, на вапнування та гіпсування грунтів та на утримання полезахисних смуг; Г) списується частина витрат бджільництва на сільськогосподарські культури, що запилюються; Д) списуються з витрат основного виробництва суми надзвичайних втрат;

Є) розподіляються бригадні, фермські, цехові та загальновиробничі витрати;є) визначається загальна сума виробничих витрат по об'єктах обліку;

Ж) визначається собівартість продукції рослинництва; З) визначається собівартість продукції підсобних промислових виробництв з переробки рослинницької продукції;

І) розподіляються витрати з утримання кормоцехів (за рішенням власника, що має бути затверджено наказом про облікову політику підприємства, розподіл витрат може виконуватися щомісяця);

Ї) визначається собівартість продукції тваринництва;

Й) визначається собівартість продукції інших промислових виробництв; К) визначається собівартість товарної продукції рослинництва, тваринництва та підсобних промислових виробництв [28, с. 531 - 535].

Місце виникнення витрат, вказує автор Маренич Т. Г., це структурний підрозділ підприємства (цех, відділення, бригада, ферма), за яким організується планування та облік витрат виробництва для контролю й управління ними. Таке групування необхідне для організації обліку за центрами відповідальності й визначення виробничої собівартості продукції (робіт, послуг). Центр відповідальності може бути визначено як окремий сегмент підприємства, за результати діяльності якого несе відповідальність його керівник. Кожному місцю виникнення витрат має відповідати своя сфера відповідальності. Облік за центрами відповідальності організується, аби одержати дані про витрати й доходи за кожним центром відповідальності, інформацію про відхилення від запланованих параметрів. Центрами відповідальності можуть виступати внутрішньогосподарські підрозділи, що функціонують на засадах госпрозрахунку. їхній склад визначається з урахуванням виробничої та організаційної побудови підприємства, порядку закріплення засобів виробництва тощо.

Носіями витрат називають види продукції, виконані роботи або надані послуги. Носій витрат ототожнюється з об'єктом обліку витрат та калькулювання. Об'єкт обліку витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Залежно від конкретних умов виробництва, структури управління, системи оплати праці, визначення та розподілу госпрозрахункового доходу, підприємство може вести облік витрат в цілому за конкретними виробничими підрозділами, без деталізації за окремими об'єктами (видами і групами худоби та птиці, видами виробництв). Фактичні витрати підрозділу розподіляють між окремими культурами, видами і групами худоби та птиці пропорційно до планових витрат, а за їх відсутності - до нормативних витрат згідно з технологічними картами чи укрупненими нормативами.

Собівартість одержаної продукції (робіт, послуг) визначається у загальноприйнятому порядку [12, с. 654 - 677].

Огляд літературних джерел за темою дослідження

Похожие статьи