Вступ - Священство як інститут божий

Однією із найцікавіших тем для досліджень можна вважати, на наш погляд, дослідження з історії зародження богослужбових традицій у часи Старого Завіту, становлення і розвитку практики утворення особливих місць для відправлення жертвоприношень-богослужінь та вимоги до старозавітного духівництва.

Термін "священик" (євр. "коген"), чи священнослужитель скинії, у Старому Завіті був звужений до поняття "жрець" (завданням жреця було приносити жертви), тому у вузькому розумінні священнодійство у Старому Завіті -- це принесення жертв Богові. Священика Старого Завіту можна ототожнити із терміном "жрець".

Новий Завіт термін "священик" чи "жрець" не вживає взагалі; це не випадково, бо у Новому Завіті він майже не згадується, - нікого з учнів Христових, апостолів, пастирів ранньохристиянської Церкви Слово Боже не називає священиком чи жрецем. А коли й натрапляємо на це слово у Новому Завіті це значить старозавітнє священство, або самого Ісуса Христа (Євр.8). Натомість у Новому Завіті вживається грецьке слово "пресбутерос" -- пресвітер -- старший зібрання. Павло та Варнава скрізь, де засновували громади християн, ставили пресвітерів (Дії ап. 14). Поставленню пресвітера передувало його рукоположення, як особливий зовнішній знак покликання на служіння. Це була не просто якась адміністративна функція чи обрядова форма, а вияв особливої благодаті Божої, Його святого дару для специфічної мети - проповіді Євангелії та адміністрації громади. Про це пише Павло в Першому посланні до Тимофія (1 Тим. 4:14): "Не занедбуй благодатного дару в тобі, що був даний тобі за пророцтвом із покладенням рук пресвітерів".

Апостол Павло в часі своєї першої подорожі, в Мілеті, зустрічався із Ефеськими пресвітерами (Діян. 20). В той час апостоли настановляли у кожному місті, де була християнська громада пресвітерів, - старших громади, а часто у великих громадах - колегії пресвітерів.

У Діяннях святих апостолів (Діян. 20:28) пресвітери названі грецьким словом "епіскопос" - єпископами - що значить "наглядач за громадою". Цікаво, що Новий Завіт не робить різниці між єпископами та священиками, - вони виконують одну і ту ж функцію, яку потім традиційні церкви розмежували й надали терміну "єпископ" вищого значення, ніж "пресвітер".

В даній курсовій роботі розглядається тема старозавітнього священства його розвиток і формування в епоху Другого Храму.

Aктуальність дослідження порушеної теми полягає у тому, що священство Старого Завіту має глибокий вплив і значення для сьогодення у розумінні служіння Богу, яке має початок із минулих часів, особливо в період відновлення Першого Храму в Єрусалимі, земного життя Ісуса Христа.

Об'єкт дослідження: релігійне життя юдейського народу.

Мета: проаналізувати розвиток і формування старозавітнього священства.

Структура роботи: складається із вступу, трьох розділів, висновків після кожного розділу, кінцевого висновку, списку використаної літератури та джерел. Загальний обсяг роботи - 34 сторінки.

Священство вавилонський старозавітний

Похожие статьи




Вступ - Священство як інститут божий

Предыдущая | Следующая