ПРАВОСЛАВНЕ РОЗУМІННЯ ПРИЧИНИ ЗЛА - Православне вчення про Промисел Божий

Світло благодаті євангельської вказав християнам щиру причину нещасть - гріх, що складається в порушенні заповідей Божих. Гріх по своїй природі є неправда й незначність, є витвір отця неправди - диявола й нещасних, що вподобляються йому людей. "Ваш батько - диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, - бо він не правдомовець і батько неправді" (Ін. 8, 44). Все інше, приємне й противне, відбуваються по провидінню й Промислу Божому для нашого вічного порятунку. "Бог керує світом. Засліпленні грішники не бачать цього. Вони склали далекий від розуму позицію: відсутність правильності в погляді своєму, тупості свого погляду; і погляду затьмареного, погляду перекрученого вони не усвідомлять; вони приписують керівництву Божому відсутність правильності й змісту; вони хулять діяльність Божу, і дію премудру не визнають і називають її божевільною" - пише Ігнатій Брянчанинов.

Зло моральне, що складається в злочині супроти морального Закону Божого, залежить не від Світоправителя, а від самих моральних істот, яким Він, дарувавши волю, тільки попускає творити гріх, а зовсім не сприяє гріху. Святитель Іоан Тобольский говорить: "Гріх існує по недосконалості, неправді й лукавству неслухняних Богові створених Ним розумно-вільних істот; тому гріх і відбувся спочатку й зараз відбувається проти волі, бажань Божих, не від Бога, але по Його, однак, допуску".

Бог не бажає морального зла, тобто гріха, що є противне Богові, ні як мета, ні як засіб досягнення мети. "Тому що Ти Бог, не люблячий беззаконня", - говорить псалмоспівець (Пс.5,5). Попустивши гріх через повагу до волі людини, Бог має таку премудрість і могутність, що може навіть зло перетворити в добро. В остаточному підсумку, і моральне зло також повинне послужити високій меті - прославлянню Бога, свідчачи або про Його милосердя в прощенні, або про Його справедливість у покаранні.

Зло фізичне, котре складається в недосконалості деяких предметів, що заподіюють шкоду й страждання істотам мислячим і відчуваючим, саме по собі, тобто без відношення до цих істот, не є зло, а служить ще до досконалості цілого й, може бути, необхідно й корисно для загального добра. Таким злом можуть бути: повінь, землетрус, неврожаї, несприятливі атмосферні явища, епідемії тощо. Бог не хоче фізичного зла: "Бог не створив смерті й не радується погибелі живущих; тому що Він створив усе для буття, і все у світі спасительне, і немає пагубної отрути, немає й царства пекла на землі" (Прем. 1,13-14).

У Задумі Божому фізичне страждання може мати сенс, служачи або засобом для вищої мети, або покаранням за гріх, або ж духовними ліками, необхідним для порятунку людини. Гріх спричинив для людства покарання, страждання й смерть. Щоб возвисити занепалих людей, Син Божий воплотився в людину й взяв на Себе гріхи світу, щоб Своїми стражданнями й смертю, прийнятими заради любові, викупити й зруйнувати гріх. Із Христом страждання перестає бути простим покаранням. Воно стає ліками для грішника. Ліки ці, безумовно, жорстокі й гіркі, і ніхто не може любити страждання, як таке. Страждання не є мета в собі. Однак у Христовій справі викуплення світу воно стає для грішників засобом спокути, відновлення, очищення й освячення.

Усе, що з нами трапляється, навіть зле, все відбувається по любові Творця до нас. "Покидається хтось або для слави іншого, не за гріх - свій власний або батьків, як сліпий від народження - для слави Сина людського. Знову дозволяється кому-небудь постраждати для зародження змагання в душі іншого, щоб, після того як слава того, хто постраждав, стала великою страждання й для інших зробилося безстрашним у наслідку надії на майбутню славу й бажання майбутніх благ, як (бачимо) на мучениках. Попускає кому або іноді впасти навіть і в ганебне діяння для виправлення гіршої пристрасті іншого; як, наприклад, буває хто або такий, котрий звеличується своїми чеснотами й відмінними вчинками; Бог попускає, щоб цей упав у блуд, для того щоб він, через падіння прийшовши до розуміння власної немочі, упокорився й, волаючи, висповідав Господу", - пише Іоанн Дамаскін.

"Причина попущення Божого спокушатися подвижникові від духів злості й гріха полягає в необхідності для людини досконалого пізнання в точності й обставин її падіння, без чого не може бути людьми, як потрібно пізнаний і прийнятий Спаситель. Необхідно пізнати своє занепале єство, його схильності, властиву їй діяльність, щоб згодом, прийнявши благодать Святого Духа, що посилається Спасителем, не використовувати її у зло собі, не приписати її дії собі, але бути гідним її місцем й знаряддям". На думку святого Григорія Синаїта: "Якщо людина буде поневолена усякими пристрастями й помислами, і духом переможена, не знаходячи ніякої допомоги ні від діл, ні від Бога, ні від іншого кого, то вона приходитиме майже в розпач, будучи спокушаєма з усюди, тоді вона не зможе прийти в покаяння духа, порахувати себе меншим всіх, і рабом всіх, невільною від самих бісів, як мучимо й переможену ними. Це - (передбачення), що попускається Промислом і карана смиренність, слідом за якою дарується Богом інше, високе, котре є Божественна сила, що діє Богом і робить Нею усе; (людина) бачить її в собі як знаряддя, і цим знаряддям робить Божі Чудеса".

Похожие статьи




ПРАВОСЛАВНЕ РОЗУМІННЯ ПРИЧИНИ ЗЛА - Православне вчення про Промисел Божий

Предыдущая | Следующая