Служіння Неємії - Священство як інститут божий

Неємія був однією з найбільш колоритних фігур періоду після полону, він розпочав своє служіння євреям у 444 р. Зміцнивши свої позиції при перському дворі, він зробив чимало для відбудови Єрусалиму. Коли Неємія прибув у Єрусалим, Ездра вже був там 13 років. Коли Ездра був талановитим вчителем і релігійним лідером, то Неємія виявив себе здібним діячем у громадських і політичних справах. Завдяки успішному будівництву міської стіни, місто було захищене від ворогів і могло присвятити себе, під керівництвом Ездри, виконанню релігійних обов'язків. Таким чином, праця Неємії створила найбільш сприятливі умови для діяльності Ездри. Неємія розпочав управління у 444 р. і продовжував його 12 років, повернувшись у 432 р. до Персії. Коли він повернувся у Єрусалим і як довго продовжував бути керівником міста невідомо [10, с. 89].

Неємія був одним з тих євреїв, які не одразу повернулися до Юдеї, як один із високопоставлених урядовців при царі Артаксерксі. Він був сильно вражений і засмучений, коли отримав повідомлення, що стіни Єрусалиму все ще лежать у руїнах. Через три місяці цар зауважив смуток свого придворного. Повідомивши царя, що причиною його смутку є хаотичний стан справ у Юдеї, Неємія попросив дозволу повернутися у місто і відбудувати його. Перський цар не тільки дозволив Неємії повернутися, а й дав йому листи до урядовців за Євфратом (Езд. 1:7,9), наказавши їм постачати Неємію необхідними будівельними матеріалами для стін і воріт міста та приватних будинків.

Прибувши в Єрусалим, Неємія розпочав відбудову міста, розділивши ділянки стіни та ворота між сім'ями. Однак він зіткнувся із сильною опозицією з боку аммонітян і арабів, які звинуватили євреїв у повстанні і розробили план нападу на місто. Та вдале командування Неємії забезпечило місту безпеку і дозволило завершити відбудову стін і воріт через п'ятдесят два дні (Езд. 3:33-35, 4:1-2, 6:15). Чималу роль відіграла і мудра соціальна політика Неємії (Езд. 5). Успішне завершення реконструкції міської стіни, всупереч зовнішній і частково внутрішній опозиції, забезпечило єврейській державі повагу і престиж серед інших провінцій на захід від Євфрату (Езд.6:2-7).

Коли Єрусалим був захищений від нападу ворогів, Неемія зміг звернути свою увагу на інші проблеми (Езд.7). На чолі охорони був поставлений Ананія, до відповідальних за закривання воріт були додані співаки і левити. Цивільні, які жили у Єрусалимі, були зобов'язані вартувати разом з охороною міську стіну неподалік своїх домівок. Неємія також повністю підтримував населення у релігійному посвяченні, тому його адміністративна реформа забезпечила платформу для розвитку релігійної реформи на чолі з Ездрою. У Свято Сурем (Езд. 8), коли в Єрусалимі зібралося все населення, Ездра читав Закон Мойсея, а левити його пояснювали. З наступного дня старійшини і священики зібралися з Ездрою для ретельнішого вивчення Закону. Щоденно відбувалося його публічне читання, що приводило слухачів до визнання гріхів та вдячності Богу, а також обітниці дотримуватися усіх заповідей, даних Мойсею. Ізраїльтяни також зобов'язувалися не укладати змішаних шлюбів, дотримуватися суботи, платити 1/3 шекеля щороку на Храм, давати десятину (Езд.10), перші плоди, перші снопи та інші жертви, приписані Законом. Все це мало забезпечити успішну діяльність Храму [10, с. 82].

Неємія активно намагався збільшити кількість населення Єрусалиму, щоб заселити усю колишню територію міста. З цією метою він провів реєстрацію населення всієї провінції. Значною подією для всієї провінції стало урочисте посвячення стін. Неємія також організував левитів і священиків для ефективного виконання ними своїх обов'язків (Езд.11-12).

Після від'їзду Неємії серед мешканців Єрусалиму знову превалювала релігійна розпущеність, відновилися змішані шлюби, припинилося регулярне забезпечення левитів і священиків, виплата десятин, перестала дотримуватися субота. Повернувшись з Персії, Неемія змушений був знову відновлювати суспільний і релігійний лад серед населення.

Незважаючи на відновлення Юдеї, серед єврейських лідерів існувала тривога. Країна у всіх відносинах залишалася на положенні перської колонії. У будь-який день на перський трон міг зійти правитель, позбавлений терпимості Кіра Великого. Загроза нового вигнання чи обмеження релігійної волі могла виникнути в будь-яку хвилину. Як запобігти в таких умовах загрозі етнічного зникнення єврейства? Тепер проблема полягала вже не в збереженні єврейства кожною окремою людиною. Мова йшла про збереження єврейства в цілому, як окремого єврейського народу. Чи можна впровадити в єврейську душу почуття єврейської приналежності глибше, ніж це зробили пророки? Чи можна зробити це почуття підсвідомим, щоб воно стало невід'ємною частиною особистості?

Керівники другого масового виходу вавилонських євреїв знайшли відповіді на ці питання. Учасники першого виходу вербувалися в основному серед зелотів і бідняків. Але на чолі їх стояли три чоловіки, що належали до знатної верхівки. Двоє з них були вихідцями з царського будинку, третій був первосвященик цадокит.

Нащадки дому Давида Шешбаццар і Зоровавель розраховували стати царями відновленої Іудеї. Первосвященик цадокит Ісус мріяв стати первосвящеником у відновленому Храмі. Його мрії призначено було збутися. Шешбаццар, що почав відбудовувати Храм, зруйнований вавилонянами, незабаром загадково зникає зі сторінок Біблії. Зоровавель, що завершив будівлю Храму, зникає настільки ж загадково. Розгадка їхнього зникнення, можливо, полягає у спробі євреїв проголосити їх царями іудейськими. Цілком можливо, хоча це є лише здогадом, що перси, що не бажали відновлення царської влади в Іудеї, безцеремонно стратили їх за обвинуваченням у державній зраді. З іншого боку, перси не противилися відновленню посади єврейського первосвященика. Не дивно тому, що Біблія повідомляє (Захарія 6:11), що на голову Ісуса була покладена корона зі срібла і золота, коли він був проголошений первосвящеником і правителем Єрусалима[13, с. 209].

Коронація Ісуса мала велике значення для євреїв, оскільки тим самим їм була дарована форма самоврядування, прийнятна для персів, що не викликала підозр у прагненні євреїв до політичної незалежності. Палестина керувалася суддями. Після епохи правління Суддів, а потім Царів у країні мало бути правління вищих первосвящеників протягом найближчих п'ятисот років (з короткою перервою). Проте, завдяки рівновазі сил у єврейському суспільстві, Країна Ізраїлю не перетворилася в теократичну державу. Єврейський первосвященик настільки ж мало міг посилатися на Боже благословення чи походження, як і єврейський цар. Влада Синедріону і Народних зборів забезпечувала світський (а не священиків) контроль над урядом.

Вавилонські євреї, що повернулися в Країну Ізраїлю, принесли із собою книги і любов до них. Вони сприяли розквіту інтелектуального життя в країні. Протягом багатьох сторіч євреї Палестини і діаспори змагалися у вченості. Лише три сторіччя пізніше, після руйнування Храму римлянами, Вавилонія на ціле тисячоріччя залишилася єдиною охоронницею єврейського населення

Вавилонські євреї принесли із собою у свою країну і поняття синагоги, що стала існувати поряд з відновленим Храмом. До зруйнування Храму в 70 р. н. е. вона не затьмарювала його значення. Але, незважаючи на культ Храму, значення синагоги в житті євреїв (як у Країні Ізраїлю, так і у Вавилонії) продовжувало розширюватися і поглиблюватися. Придбана у вигнанні любов до вченості поєднувала євреїв різних соціальних і економічних груп у тісні осередки громади. Загалом, повага до знання і науки змінила функцію синагоги. Вона отримала три самостійних напрями діяльності. Відповідно до цих функцій синагога одержала три імена: Бет ха тфіла (Будинок молитви), Бет ха мідраш (Будинок навчання) і Бет ха кнесет (Будинок зборів).

Таким чином, єврейське релігійне життя охоплювало тепер молитву, навчання і самоврядування. На цій основі поступово виникли нові концепції: загальне зібрання, самоврядування у вигнанні. З'явилися і стандартні молитовні книги і канонізовані тексти літургії. Усе це було вперше створено євреями, і лише пізніше було сприйнято іншими народами.

Освячення стін Єрусалиму відбулося за участі всієї провінції. Народ був поділений на дві процесії. Одна на чолі з Ездрою і Неємією пішла направо, а інша наліво, вздовж стін Єрусалима. Коли обидві процесії зустрілись біля храму, розпочалось урочисте зібрання з багатими жертвоприношеннями в знак подяки і радості народу.

Облаштувавши життя в Єрусалимі, Неємія повернувся до перського двору на свою попередню посаду. Але вісті про нові негаразди в місті Давида знову змусили його повернутись на рідну землю. Там він виявив, що первосвященик Еліяшив дозволив одному з ворогів народу -- Товії, аммонитянину, поселитися в самому дворі храму і вступив у родинні зв'язки з Санаваллатом. Релігійно-моральне життя народу занепало. Спокій суботнього дня не дотримувався, десятина левітам не сплачувалась. Як і раніше, укладались шлюби з язичниками. Неємія з притаманною йому рішучістю взявся виправляти становище і притягати до відповідальності винних. Довірені люди були призначені скарбниками. Левіти знову почали отримувати свою частку. Неємія вигнав Товію з відведеного йому житла і викинув звідти усі його речі. Було суворо заборонено порушувати суботній спокій. Євреї не лише самі працювали і торгували по суботам, але й дозволяли це робити тирянам, що проживали в Єрусалимі. За наказом Неємії ворота міста зачинялись і торговці могли потрапити в місто лише наприкінці святого дня. Неємія вказував на те, що саме цей гріх був однією з причин початку Вавилонського полону і зруйнування Єрусалиму [21, с. 96].

Значну проблему для відродження післяполоненої Юдеї становили змішані шлюби. Від чоловіків, які мали такі шлюби, Неємія вимагав клятви, що вони розірвуть будь-які зв'язки з язичниками. Він нагадував також про те, що навіть Соломон втратив свою мудрість через гріх з чужоземними жінками.

Онука первосвященика Еліяшива, який одружився на доньці Санаваллата, правителя Самарії, що спричинив стільки шкоди у відбудові Єрусалиму, Неємія негайно вислав з Юдеї.

Похожие статьи




Служіння Неємії - Священство як інститут божий

Предыдущая | Следующая