Структура та напрями юридичної психології - Психологія масових явищ

Методологічною основою всіх прикладних наук, у тому числі і юридичній психології, є філософія. "Ця обставина, - підкреслює В. П. Тугарінов, - випливає з положення філософії серед інших наук, а саме: філософія є підсумком, узагальненням усього попереднього розвитку науки й практики. Ця обставина робить філософію теоретичною основою, ідейним фундаментом всіх соціальних наук". Філософія допомагає вирішувати ряд найважливіших проблем, серед яких насамперед варто назвати питання про природу, рівні психічного стану й про концепції людини й особистості.

Юридична психологія розвивається на стику двох наук - психології і юриспруденції, які, у свою чергу, безпосередньо пов'язані з людиною як особистістю й членом суспільства. Методологічна особливість юридичної психології полягає в тому, що центр ваги в пізнанні переноситься на особистість як суб'єкт діяльності. Таким чином, якщо право в першу чергу виділяє в людині правопорушника, те юридична психологія досліджує людину в правопорушнику, свідку, що потерпів і т. д.

Психічний стан так само, як і стійкі особливості характеру й особистості потерпілого, правопорушника, свідка, розвивається й протікає не інакше, як підкоряючись загально-психологічним і психофізіологічним законам. Специфіка предмета юридичної психології полягає у своєрідності бачення цих станів, у дослідженні їхнього правового значення в процесі встановлення істини, у пошуках науково обгрунтованих методів зниження можливості порушенні правових норм шляхом психологічної корекції цих станів, так само як і властивостей особистості правопорушників.

Видатний радянський психолог Б. Г. Ананьев писав, що всезростаюче різноманіття аспектів людинопізнання - специфічне явище сучасності, пов'язане із прогресом наукового пізнання і його додатком до різних областей суспільної практики, що проблема людини стає загальної для всієї науки в цілому, що для наукового вивчення людини характерні всезростаючі диференціація, спеціалізація окремих дисциплін, тенденція до об'єднання різних наук, аспектів і методів дослідження в комплексних системах, до побудови синтетичних характеристик людського розвитку.

Якщо в самому загальному виді охарактеризувати стан сучасного наукового знання й методологічні потреби, що формуються на цій основі, те, видимо, треба насамперед констатувати, що наукове знання стало більше глибоким і складним, багаторівневим і багатомірним. Саме цим властивостям і разом з тим потребам розвитку сучасного наукового знання й відповідають основні напрямки системного підходу. Юридична психологія може успішно розвиватися й вирішувати комплекс вартих перед нею завдань тільки завдяки системному підходу.

Для юридичної психології продуктивне застосування одного із принципів системного аналізу - ієрархії систем, суть котрої полягає в тім, що будь-яка система розглядається як частина іншої, більше широкої системи, а її елементи - як самостійні системи. Цей принцип дозволяє, з одного боку, акцентувати увагу на багаторівневій організації досліджуваної дійсності, а з іншого боку, представляє можливість зосередити дослідження на певнім якісно своєрідному явищі.

Одним з методологічних принципів юридичної психології є особистісний підхід. Юридична психологія завжди має об'єктом дослідження особистість, оскільки саме до неї адресована система правових норм. Це дозволяє побудувати структуру особистості й виділити такі її елементи, які є значимими в криміногенних ситуаціях, у різних сторонах правоохоронної діяльності, при розробці стратегії ресоціалізації правопорушників і т. д.

Одне з важливих завдань юридичної психології - виділення внутрішніх особистісних передумов, які у взаємодії з певними зовнішніми факторами можуть створити для даної особистості криміногенну ситуацію, тобто виділення криміногенних особистісних якостей і передумов.

У цьому зв'язку особливу цінність здобуває розвиток провідної у вітчизняній науці загально-психологічної теорії - теорії діяльності. Будь-яка діяльність включає мету, умови, у яких вона дана, способи й засоби її досягнення, мотив, заради якого людина прагне до досягнення певної мети і який сам виступає як віддалена мета, і, нарешті, результат діяльності.

К. К. Платонов дає наступне визначення діяльності: "Людська діяльність або, що є синонімом, свідома діяльність - це така форма взаємозв'язку із середовищем, у якій людина здійснює свідомо поставлену мету. Структура будь-якої діяльності може бути покладена в таку загальну схему: ціль - мотив - здатності - результат".

Юридична психологія. Юридична психологія - галузь психологічної науки, що вивчає психологію державно-правових явищ як цілісність, в якій органічно поєднується психологічне і юридичне і виділяються юридична й психологічна підсистеми, що перебувають у русі, розвитку й нерозривному зв'язку.

Юридична психологія вивчає також закономірності особистості та її діяльності у сфері правових відносин.

Перші лабораторні дослідження в галузі юридичної психології під впливом експериментальної психології були проведені наприкінці XIX - на початку XX ст. Основні зусилля були спрямовані на вивчення психології слідчих показань і допиту (А. Біне, Г. Тросе, К. Марбе, В. Штерн та ін.), "діагностики причетності" до злочину (К. Юнг та ін.), судової та слідчої роботи, психологічних основ професійного відбору й навчання юристів (Г. Мюнстерберг).

Система юридичної психології складається із загальної та окремої частин.

У загальній частині вивчається її предмет, метод, зв'язки з іншими науками; проводиться психологічний аналіз ситуацій правового регулювання соціальної поведінки людини, досліджується правосвідомість людини на суспільному й особистісному рівнях; розглядається психологія юридичної діяльності, зокрема психологічний профіль юриста, професіограми юридичних професій, проблеми профвідбору та профорієнтації осіб відповідно до вимог юридичної діяльності.

Окрема частина юридичної психології аналізує психологічні закономірності різних стадій провадження правосуддя; вивчає особистість злочинця, формування злочинної мотивації, соціально-психологічні особливості злочинних груп. До структури цієї частини входять: кримінальна психологія; слідча психологія, психологія потерпілого; виправно-трудова психологія.

Виникнення і розвиток нової галузі психологічної чи будь-якої іншої науки викликається об'єктивними причинами: з одного боку, "саморозвитком" базової науки (психології), яка експансивно опановує все нові сфери дійсності і від неї відпочковуються нові "пагони" наукового знання з тенденцією до розвитку в окремі науки (юридична психологія), з другого - соціальним замовленням, потребою практики. Це лише передумови для становлення нової наукової галузі знання. Для отримання статусу науки нова галузь наукового знання мусить мати свої специфічні об'єкт, предмет, методи, методологію дослідження, понятійний і категоріальний апарат, структуру, принципи і завдання.

Однак деякі вчені продовжують стверджувати, що юридична психологія є "...дисципліною, яка вивчає людину у всій повноті" [6, с.14], чи, що ця наука є "...однією з галузей загальної психології", "...самостійною науковою областю і навчальною дисципліною" [7, с.5]. Думаю, що такі висловлювання можуть свідчити або про незнання основ наукознавства, або про дуже довільне поводження із визначенням і дефініціями.

В історії психології мали місце різноманітні підходи до визначення її предмета. Ним вважали і душу, і свідомість, і поведінку, й особистість, і навіть обробку інформації мозком. При цьому часто психіка відривалася від зовнішнього світу, активної життєдіяльності суб'єкта, анатомо-фізіологічних структур, або оголошувалася недоступною для пізнання. Ці підходи ще й нині виявляються в українській психологічній науці. Ще значна частина українських психологів перебувають під впливом теоретичних і методологічних підходів радянської психології, в якій домінували діяльнісний та особистий підходи. Фундаторами діяльнісного підходу були Л. С. Виготський, С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв, О. Р. Лурія. С. Л. Рубінштейн у передмові до книги "Основи загальної психології", яка вийшла у Москві 1940 р., розкритикував власний підхід до психології, виражений у його книзі "Основи психології" (М., 1935). Він вказав, що ця книга пронизана споглядальним інтелектуалізмом, а сам перебував під впливом абстрактного функціоналізму і в новій роботі реалізував рішучу ломку застарілих норм психології [12, с.8]. Надалі в указаній роботі автор вказує на єдність свідомості (і психіки взагалі) і діяльності, а людина й її психіка проявляються, формуються, вивчаються у діяльності, що розуміється як практична і теоретична діяльність суб'єкта. О. М. Леонтьєв у визначенні предмета психології виходив з її емпіричної основи - явища відображення дійсності. Цим ніби зазначалось, що психологічна наука має базуватися на принципах матеріалістичної діалектики, на теорії відображення. У зв'язку з цим малося на увазі не будь-яке відображення, а саме психічне його породження і функціонування психічних утворень, які вже склалися. Таким чином, предметом психології, на бачення О. М. Леонтьєва, виступає породження, функціонування і будова психічного відображення реальності, які опосередковують життя індивідів чи відображення реальності у процесах діяльності індивідів [13, с.12].

О. Р. Лурія предметом психології називав психічну діяльність людини, її закони [14, с.3]. До предмета психології він відносив:

    А) психічні явища - відчуття, сприйняття, пам'ять, увагу, емоції, уявлення, поняття, почуття і бажання; Б) психологічні риси особистості - темперамент, характер, інтереси, ідеали, здібності людини; В) психологічні особливості діяльності - мотиви, які спонукають людину до діяльності, психологічні особливості вмінь, навиків різноманітної діяльності (праці, гри, навчання, спорту).

Основні підручники з психології, написані прихильниками теорії діяльності, визначали предмет психології як закономірності виникнення розвитку і прояву психіки взагалі, і свідомості людини - конкретно-історичної особистості, зокрема [15, с.3], чи психологічні факти, закономірності і механізми психіки [16, с.7], чи психічну діяльність людини, її психічні процеси, стани, особливості [17, с.4]. Цей перелік можна продовжити.

Другий напрям у радянській психології (психологія особливості) був закладений ще російськими вченими В. М. Бєхтєревим, О. Ф. Лазурським, М. Я. Гротом, С. Л. Франком та розвинутий у радянський час їх учнями Б. Г. Ананьєвим, В. М. М'ясіщевим, Б. Ф. Лоліовим та ін.

Основою особистісного підходу в психології є твердження В. М. Бєхтєрева про те, що особистість - це об'єднуюче та скеровуюче начало, яке керує думками, діями і вчинками людей [18, с.15]. Розвиваючи це міркування, Б. Г. Ананьєв стверджував, що під час аналізу поведінки чи конкретних видів діяльності особистість займає центральне місце, а в кожному з психічних процесів представлені проекції всіх основних характеристик людини як індивіда, особистості й суб'єкта діяльності. Змінюючись у процесі індивідуального розвитку людини, структура особистості детермінує спрямованість, ступінь змін і рівень розвитку всіх феноменів психічного розвитку [19, с.289 і наст.].

Якщо спробувати спростити ці два підходи, то суть першого полягає в тому, що діяльність, якою займається людина, формує психіку й особистість, а суттю другого є те, що особистість, розвиваючись у філо - й онтогенезі, сама впливає на характер і зміст діяльності. За радянських часів перший підхід схвалювався і підтримувався, оскільки він десь продовжував ідею Ф. Енгельса "праця створила людину" та узгоджувався з центральною ідеєю "короткого курсу історії ВКП (б) " (редагований самим Й. Сталіним) про те, що між специфікою соціальних умов, характером діяльності й особливостями особистості пролягає прямий жорсткий зв'язок.

У силу об'єктивних процесів інтеграції-диференціації наукового знання, які почалися у другій половині ХХ ст., а нині починає домінувати інтегративний аспект процесу, монодисциплінарний підхід до пізнання майже неможливий. Суть монодисциплінарого підходу полягає у тому, що пізнання у рамках конкретної науки здійснюється у спрямованості на конкретний предмет лише її специфічними методами, для виконання лише її завдань. Такий утилітарний підхід має місце у галузевих юридичних науках (та й психологічних теж). З ускладненням процесу пізнання вимоги до методологічного, понятійного і методичного апарату науки зростають, що ще більшою мірою інтенсифікує потребу контактів між окремими науками. Вони визначають мультидисциплінарний підхід до пізнання, який полягає у тому, що об'єкт пізнання досліджується з різних позицій, тобто методами і засобами різних наук. Об'єкт пізнання у цьому разі розглядається з позицій різних систем знання, що дозволяє отримати деяке узагальнене уявлення про нього, комплексний результат, який може бути використаний будь-якою наукою, що досліджує його.

Ще одним видом пізнання дійсності є міждисциплінарне, або комплексне. Воно є результатом контакту і взаємодії між двома і більше науками, які мають "власні" предмети і методи дослідження, але змушені проводити власні міждисциплінарні дослідження сутності конкретного об'єкта, що дозволяє виявити невідомі його характеристики, прояви, якості. Отримане під час такого дослідження знання якісно і кількісно перевищує те, що може бути здобуто внаслідок монодисциплінарного підходу.

Комплексний підхід має різні форми реалізації:

    А) безпосередньо у процесі наукового дослідження; Б) на різних етапах дослідження, під час оцінення результатів, їх обробки.

Приведене дозволяє стверджувати, що предмет юридичної психології є комплексним, тобто комплексним є не лише процес, технологія, методика пізнання, але й сам предмет пізнання.

Для повноти аналізу необхідно розглянути наявні в юридичній психології підходи до визначення предмета цієї науки. На цю тему є досить спорів і ця стаття не має на меті їх припинення. Хоча автор відкидає тривіальну формулу "в спорі народжується істина". У спорі нічого не народжується... Спір дає змогу його учасникам "відточити" свої розмірковування та віднайти нові аргументи на користь своєї точки зору.

Водночас у предметі юридичної психології (знову ж опираючись на системний підхід) можна виділити психологічні складові ? процеси, стани, явища, вчинок, поведінку, діяльність, особистість, установку, спілкування й ін. та юридичні ? правоздатність, дієздатність, деліктоздатність, осудність, вину, умисел, мотив, ціль й ін.

Однак оскільки ці елементи предмета юридичної психології аналізуються у контексті саме юридичної психології, то вони вже не можуть мати тієї самостійної суті, якою були наділені (володіли) окремо у рамках психології чи юрисдикції. Вони незмінно характеризуватимуться діалектичним зв'язком з юридичної психології і в парадигмі цієї науки поза цим предметом не мислимі, хоч "назовні" можуть виявлятися як певні його підсистеми. Будучи умовно включеними як підсистеми в іншій системі, не пов'язані з предметом юридичної психології, вони тим не менше будуть у цих інших системах представлять всю систему предмета юридичної психології, можливо у "знятому виді" (на бачення Г. Гегеля).

Така спроба визначити предмет юридичної психології, його межі може викликати застереження і критику правознавців, які прагнуть (чи мають прагнути) до максимальної чіткості, інформаційної насиченості й логічної завершеності. Психологи ж більш схильні до описових визначень, однак і вони стосовно до предметів конкретних галузевих психологічних наук прагнуть до максимальної дефінітивності. Воно і зрозуміло, у будь-якій науці потрібні одиниці аналізу, з допомогою яких завжди можна перевірити чи своєю сферою пізнання ти зайнятий. Такими одиницями, як вже вказувалось, виступають предмет, завдання, категорії, принципи конкретної науки. З другого боку, діалектика розвитку наукового пізнання у будь-якій із його сфер така, що неминуче приходиться виходити на стик, межу чи навіть вторгатися у сферу, яка вважається чужою. Для повнішого уявлення про проблеми, які висвітлюються, необхідно звертатися до суміжних та нерозривно пов'язаних з ними. Тому, можна стверджувати, об'єкт і предмет юридичної психології неминуче розширюються. Перший за рахунок розширення сфери пізнання взагалі, другий у зв'язку з пізнанням психологічної складової все ширшого кола державно-правових явищ та привнесення в юриспруденцію психологічних знань, які отримані психологією останнім часом.

Похожие статьи




Структура та напрями юридичної психології - Психологія масових явищ

Предыдущая | Следующая