Творчість як предмет психологічного дослідження, Висвітлення поняття "творчість" у психологічній літературі - Творчі здібності та умови їх формування

Висвітлення поняття "творчість" у психологічній літературі

Уже близько п'яти століть у європейській гуманітарній традиції не припиняються дебати про природу специфічної людської здібності до творчості - вміння створювати нові форми речей, відносин, поведінки, ситуацій в межах чого завгодно. "Поняттям творчість охоплюються всі форми створення і появи нового на фоні існуючого, стандартного"[ 6 ].

Дослідницькі горизонти теми творчості зв'язані з вирішенням філософської, художньо-естетичною, психолого-педагогічної і соціо-культурною проблем. Звернемся до психолого-педагогічної проблематики феномена творчості. Розділ психології, що вивчає процес створення людиною нового, оригінального в різноманітних сферах діяльності, а також формування, розвиток і структуру творчого потенціалу (креативності) називається психологією творчості.

Вочевидь поняття "творчість" тісно пов'язане з поняттями "творча діяльність" та "креативність". Творчою діяльністю ми вважаємо таку діяльність людини, в результаті якої створюється щось нове - чи предмет зовнішнього світу чи побудова мислення, що веде до нових знань про світ, або почуття, відображуюче нове ставлення до дійсності.

Пізніше у психології з'явився термін креативність (від лат. сreativo - творення). Це інтегральна властивість особистості, творчий потенціал, творчі можливості людини, які проявляються в іноваційних перетвореннях у всіх сферах життя - мисленні. Почуттях, спілкуванні, пізнанні, окремих видах діяльності і т. п. Структура креативностівключає в індивідуальних варіантах своєрідне й унікальне поєднання мотиваційних, емоційних, інтелектуальних, екзистенційних, комунікативних креативних явищ, а також компетентність.[креат. реб.]

Багатоаспектність вивчення психолого-педагогічних проблем креативності слугує доказом зацікавленості сучасної науки у феномені творчості і творчого мислення. Психологія намагається розглянути особливості творчого мислення і діяльності в межах прояву особистістних властивостей людини. Дослідники підкреслюють, що в житті кожної людини мислення не існує як чисто інтелектуальний процес, а невідривно пов'язане з іншими психічними процесами, виражаючи настанову пізнання і оцінку світу, творчого перетворення дійсності. За влучним виразом Л. С. Виготського, мислить не мислення, мислить людина.[ Леонтьев]

Поняття творчість у психологічних дослідженнях виявляє багату карту тлумачень. Наприклад З. Фройдом (психоаналітична теорія) механізми творчості розуміються як свого роду "замінюючі утворення", в яких первинні потяги і емоції шляхом сублімації знаходять часткове задоволення в замаскованій символічній формі.

Учень Фройда К. Г. Юнг пов'язував проблему творчої діяльності художника з "архетипічними" особливостями особистості і "колективним несвідомим". Якщо прийняти поділ типів людських особистостей по Юнгу на екстравертів і інтровертів, то першим притаманні переважно "осяяння" свідомості інтелектуальною інтуіцією, а іншим приписуються "осяяння", отримані у ході активного сприйняття зовнішніх впливів.

Дж. Гетдельс, Ф. Джексон та Л. С. Kюбі знаходять схожість між творчім процесом і вільною грою уяви, що має багато схожого до дитячих ігор. Е. Шехтель виявляє виток творчої свободи художника в ствні особливої "відкритості психіки у зовнішній контур". Ю. Раудсепп вважає, що прояв "чужинського" елементу у поле уваги створючого індивіду може гальмувати розвиток "блискучої" ідеї. Обгрунтовується практика "брейнстормінгу" ("мозкового штурму") з відсутністю критики в період генерації творчих ідей.

По А. Маслоу "первинна творчість" властива особам допитливим, живим і спонтанним, які приймають свою ніжність, жіночність і естетичну зорієнтованість. З цим солідаризується і А. Кестлер, котрий вважає, що для творчої активності необхідно мати живу інтуїтивну уяву для нових ідей, які не виводяться дедуктивно, але утворюються шляхом артистичної творчої уяви. Віддаючи вирішальну роль символічному мисленню А. Кестлер категорично заявляє, що "справжня творчість починається там, де закінчується мова".

Г. Рід у своїй книзі "Виховання мистецтвом" пояснює модерністські тенденції у живописі з біологізаторських позицій, установлюючи жорстокі зв'язки між психофізіологічною структурою особистості митця і її потягом до різноманітних течій у мистецтві.

Основні положення класичного психоаналізу поділяють і інші зарубіжні дослідники, хоча і оговорюють вплив соціальних передумов на художню творчість. Та вцілому творчість визначається сексуальними і агресивними імпульсами, загостренням на ранніх етапах розвитку лібідозних тенденцій. Наприклад, С. Клінкер вважає, що художньо обдарований суб'єкт мусить володіти активною агресивністю в боротьбі а свій талант. А. Вінкерт робить поправлення на можливість більш конструктивних взаємовідношень між митцем і реальною дійсністю, але художню самореалізацію розуміє лише як відхід зачарованої людської екзистенції від фатальної приреченості в загубленому світі. Гройсман

Найвагоміший внесок у розвиток психологічних теорій творчості було зроблено вченими XX століття. Особливо слід виділити групу закордонних дослідників, що розглядали різноманітні аспекти мислення в зв'язку з проблемою креативності. Серед них відомі психологи Е. Торранс, К. Тейлор, Дж. Гілфорд, К. Роджерс, А. Маслоу. Відзначимо, що до досліджень Е. Торранса творче мислення трактували як регресивний розумовий процес, більш низький в порівнянні до раціонального. Логічне і раціональне у психологічних інтерпретаціях, наприклад Е. Кріса і Л. Кубі, було ототожнено, а креативність зв'язувалась з передсвідомими процесами, де передсвідоме в свою чергу протиставлялось ригідному несвідомому. Схожі концепції здіймались до праць Ф. Гальтона, які можна вважати першими дослідженнями в царині психологічної теорії творчості. В кінці XIX століття Ф. Гальтон займався вивченням інтелектуальної обдарованості спираючись на вимірювання коофіціента інтелекту. На засадах концепції Ф. Гальтона сформувалося стійке уявлення про тотожність обдарування і інтелектуальності. Проте новий погляд на психологію творчості і творчої особистості розбігається з попередньою тезою, домінуючою у науці. Група дослідників на чолі з Дж. Гілфордом довела, що з точки зору прояву творчої активності на ранньому етапі здібностей, що діагностувались та обдарованості з позиції Гальтона довелося б відсіяти близько 70 % найбільш творчих дітей.

В п'тидесятих роках Д. Н. Морган проаналізував 25 визначень творчості і виділив загальну характеристику, що відзначалася всіма дослідниками, - створення чогось унікального. Найбільш повні та специфіцировані класифікації визначень творчості належать К. В. Тейлору і Е. П. Торрансу.

Розглядаючи творчість як процес вирішення задач, в результаті якого відбувається подолання порогу важкості і з'являється деякий новий результат, Тейлор виходячи з аналізу наукової літератури виділив декілька типів визначення феномену творчості: 1) творчість як створення нової цілісності; 2) творчість як вироблення чогось нового, як створення іноваційного продукту; 3) творчість як самовираження, як праця свідомості в "чистій зоні", у недослідженній галузі, не обмеженій минулим досвідом; 4) творчість як процес взаємодії психічних структур особистості, що визначаються в термінах психоаналітичної школи ("Я", "Воно", "Над-Я"); 5) творчість як мислення, орієнтоване на розв'язання, де творчим є саме процес мислення.

В класифікації Торранса уведені ще декілька суттєвих аспектів дослідження природи творчості - творчість як інтегральна характеристика індивідуальних рис особистості і творчість як культурна подія, духовно і соціально оцінюваний результат життя.

У класифікації Торранса введені ще декілька істотних аспектів розгляду природи творчості -- творчість як інтегральна характеристика індивідуальних рис особи і творчість як культурна подія, духовно і соціально оцінюваний результат життя. У інтерпретації Торранса наукові підходи до теорії творчості виражаються: 1) визначеннями новизни -- тієї ідеї, яка виявляється новою для самого творця і для сучасної йому культури; 2) оригінальністю -- новим поглядом на проблему або реальність, який протистоїть конформному, буденному, загальноприйнятому; 3) характеристикою творчості як розумового процесу, що відрізняється здібностями мислити аналогічно і взаємодіяти на усвідомлюваному і неусвідомлюваному рівні, включати етапи дозрівання ідеї, підготовку, інкубацію, осяяння і перегляд минулого бачення; 4) розумінням творчості як прояви розумових здібностей, що забезпечують творчі досягнення; 5) виділенням типологічних рис творчості у вигляді експресивної (спонтанного, як у дітей), продуктивної (наукові і художні продукти як результати контрольованої вільної гри), інвентивного (винахідницького в матеріалах, методах і техніці), іноваційного (стратегія поліпшення того, що є), такого, що породжує (висунення абсолютно нового принципу, який організує нові рухи і школи).

Наукова позиція Торранса може бути охарактеризована підходом до творчості як до процесу, в центрі якого відчуття складності розривів в інформації, відчуття бракуючих елементів, що і провокує висунення гіпотез, їх рішень, перевірок і оцінок, перегляду і повторної перевірки з метою знаходження результату. З погляду природи мислення креативність визначається Торрансом як інсайт, тобто як синтезуючий розумовий акт, в результаті якого виникають нові асоціації ідей, думок і фактів.

Схожий погляд на природу творчості висловлюють Р. Мей і А. Ротенберг. Р. Мей підкреслює, що творчий процес виступає як "надраціональний", об'єднуючий інтелектуальні, вольові і емоційні функції. А. Ротенберг говорить про креативність як форму мислення, що перевершує звичайне логічне і раціональне.

Психологічні характеристики творчого мислення мають відмінні типологічні ознаки, що відповідають поведінковій моделі осіб. Дослідження творчих осіб, проведені К. Тейлором, К. Коксом, Э. Роу дозволили виділити стійкі, поведінкові риси, що проявляються архетипічно. Людей з яскраво вираженою творчою стратегією мислення відрізняє толерантність до невизначеності, готовність до зіткнення з перешкодами і їх подоланню, мотивація самоудосконалення (інтелектуального, духовного, соціального), помірна готовність до ризику, прагнення до визнання і готовність трудитися заради визнання. Такі люди більш автономні у вибудовуванні своїх взаємодій з суспільством, вони, як правило, неконформні, їх відрізняє чітка етична позиція, вони можуть володіти деякою схильністю до гри, спонтанності поведінки, філософської іронії або гумору, вони менш схильні до симптомів тривожності і менш ригідні, упевненіші в собі і наполегливіші в досягненні мети, стійкіші до стресу. На думку дослідників, творча стратегія життя виявляється не тільки стратегією саморозвитку, але і стратегією виживання в жорстких реаліях сучасності. У контексті проблем сучасності і досвіду особи, що реалізовує свій індивідуальний план устрою життя, може бути розглянута і концепція актуалізації базових потенціалів людини К. Роджерса з її ідеалом "повністю функціонуючої особи", і концепція самоактуалізації А. Маслоу з її ієрархічним принципом реалізації людських потреб, де вершиною стає потреба в самоактуалізації --- розвитку і втіленні своїх ідей, здібностей, особової унікальності. Психологічні аспекти теорії творчості, розроблені зарубіжними дослідниками, співпадають із загальним напрямом досліджень у вітчизняній традиції.

Підкреслимо, що розвиток психологічної теорії творчості в XX столітті зв'язаний, в першу чергу, із створенням цілісних концепцій мислення, серед яких слід виділити у вітчизняної традиції логічну теорію мислення (А. Леонтьев, П. Гальперін, В. Давидов) і теорію формування розумових дій (П. Гальперін). Істотний внесок в дослідження феномена творчої обдарованості як проблеми мислення внесли Д. Богоявленськая, А. Матюшкин, Я. Пономарев, Б. Теплов, Е. Яковлєва. Проблема здібностей у зв'язку з особливостями мислення розглядалася А. А. Леонтьевим, С. Рубінштейном, В. Дранковим, В. Медушевським, Л. Виготським, Б. Тепловим, А. Готсдінером. Концепцію психологічних засад творчої діяльності запропонував Я. Пономарев. Згадаємо також дослідження зв'язків мови і мислення (А. Лурія), реальності і мислення (Д. Брунер, А. Брушлінській), мислення людини і систем "штучного інтелекту" (А. Анісимов, В. Барашенков, А. Мітрофанов). У вітчизняній сучасній психології (А. В.Брушлінській, А. А. Леонтьев, Р. С. Немов, Я. А. Пономарев) мислення характеризується як вищий пізнавальний процес породження нового знання, активна форма віддзеркалення і творчого перетворення дійсності: "Мислення породжує такий результат, якого ні в самій діяльності, ні у суб'єкта на даний момент часу не існує" (Немов). При вирішенні проблемної задачі змінюється не тільки ситуація, але і саме мислення, яке виходить за межі чуттєвого даного, розширюючи тим самим межі пізнання.

В. А. Роменець приділяв велику увагу дослідженню проблем творчості, оскільки вважав, що саме у творчості відбувається формування людини і саме через творчість стає можливим вияв її неповторної індивідуальності. Цикл досліджень В. А. Роменця - "Фантазія, пізнання, творчість" (1965), "Психологія творчості" (1971), "Виховання творчих здібностей у студентів" (1973) - презентують авторське бачення ключових проблем психології творчості, проблем формування та виявлення творчих здібностей людини. Говорячи про загальну психологію творчості, В. А. Роменець зазначав, що в сучасній вітчизняній психології, на жаль, помітна вітчутна інтелектуалізація проблем творчості.

Мислення має категоріальний характер, його формами є поняття, думки, висновки. При цьому образ також набуває значення категорії. Дана особливість пізнання пов'язана з релігійною і художньо-мистецькою практикою людини. З розвитком цивілізації і культури, накопиченням інформації про світ творче мислення включається в складний процес вдосконалення знання і інструментів пізнання. Він супроводжується появою нових понять і категорій, що наближають людину до пізнання об'єктивної реальності, свого внутрішнього світу, зрештою, абсолютній істині, що розуміється як головна мета і ідеал пізнання.

Тріада "віддзеркалення -- пізнання -- перетворення" характеризує загальні функції мислення, в якому виявляються творчі здібності людини. Особливий напрям в дослідженні природи вищої психічної діяльності, що безпосередньо проявляє себе в процесі створення або сприйняття художнього твору, представляють роботи, що вивчають феномен біфункціональної асиметрії головного мозку. У науковому дослідженні даного феномена знаходить вирішення питання про природу творчості, його психо-физіологічні основи.

Наприклад, щоб виявити функції півкуль, А. Р. Лурія і інші дослідники на матеріалі розладу мови у композиторів вивчали співвідношення мови і музики. Виявилось, що при ураженні мовних функцій, музичні творчі здібності можуть цілком зберегтися. Як відзначають дослідники, музика, особливо пізнання нових музичних форм і їх створення, відноситься до сфери генетичних функцій правої півкулі. Експериментальним шляхом було виявлено, що немовля вже в перші години після свого народження реагує на музику правою півкулею, а на мову матері -- лівою. Музика і слово каналізуються в сприйнятті людини, але здатність осмисленого відтворення звуку є процес інтегральний. Цей висновок має важливе значення для розкриття поставленої проблеми творчості як продуктивної форми діяльності аналітичного і образного мислення

Тут виникає дуже важливий аспект, що переводить тему творчості з рівня загальнофілософських і психологічних досліджень в площину педагогічних завдань. Він визначений ситуацією в сучасній системі освіти, яка націлена на розвиток формально-логічного мислення, на оволодіння способами побудови однозначного рішення проблеми по схемі "накопичення -- відтворення інформації", а іноді і на механічне запам'ятовування фактів, що закріплюється тестовою системою перевірки знань. Уміння і навики, що розвиваються в даному типі навчання, відрізняються малою вариативністю, негнучкістю, відсутністю потенціалу розвитку, позбавляючи учня можливості швидко орієнтуватися в ситуації і переносити придбані знання і способи роботи з ним на нові учбово-пізнавальні або життєві реалії. Проте процес навчання не може бути зведений до відтворення готових знань. Складність сучасного соціального життя, значне зростання об'ємів інформації, швидка застарілість останньої, вимагає інших якісних здібностей і навиків мислення, іншої парадигми знання -- креативної, і, отже, інших педагогічних методик.

У психолого-педагогічній науці прийнято розрізняти репродуктивний, виконавський і творчий рівні в процесі навчання. З погляду психологічної науки і заснованої на ній теорії навчання репродуктивна діяльність передує творчій, постаючі необхідним ступенем пізнання. Але зупинка на цьому ступені позбавляє суб'єкта учення широких пізнавальних можливостей, звужуючи як горизонт самого знання, так і набір інструментальних способів його придбання і освоєння. Подібна психолого-педагогічна парадигма не сприяє розвитку творчого мислення і творчого потенціалу особи, які повинні згодом бути реалізовані в соціально-професійній і культурно-творчій сферах життя.

Відмічено, що чим більше зусиль докладено в процесі виховання для того, щоб добитися домінування логико-знакового мислення, тим більше зусиль буде потрібно надалі для подолання його обмеженості. При цьому, якщо у людей з низькими творчими здібностями додаткова мозкова активація потрібна для розкріпачення образного мислення, то зусилля творчих людей направлені, навпаки, на деяке обмеження потенційних можливостей образного мислення. Головне завдання тут формулюється як впорядковування багатообразних ідей, перетворення задумів в завершені твори.

Творчість як подія думки вбудована в комунікативний ланцюжок автор -- твір -- адресат. Адресат в свою чергу стає автором, засвоюючи повідомлення і роблячи його значущим фактом свого життя. У цьому сенсі творче мислення не обмежене комунікативною ситуацією або рішенням деяких проблем. Творчість є вчинок, аксіологічно детермінований акт свідомості і вільної волі людини, в якому прочитується глибинна координата особи, її вищих ціннісних орієнтирів, мотивацій, цілей і цінностей. Тому теорія творчості повинна розглядатися не тільки в психологічному аспекті, але і в духовно-культурному, особовому, що особливо важливо для педагогіки. Слід підкреслити, що саме цілісне осягнення і проникнення в суть внутрішніх зв'язків між предметами і явищами, бачення їх в онтологічній перспективі лежить в основі будь-якої творчості -- технічної або духовної. Процес творчості полягає в зміні і розширенні раніше одержаної моделі, у тому числі і моделі знання, за рахунок включення в неї зв'язків, що не угледілися у минулому, і відносин. Розробка цієї проблеми покладена в підставу креативної психології і педагогіки, яка разом з акмеологією бере на себе функції теорії і методології творчості.

Зростаючий об'єм знань, загальнокультурної інформації здатний занурити людину в стан розгубленості перед колосальним калейдоскопом явищ, подій, предметів, творінь людського розуму. З погляду стратегії мислення цю функцію вибудовування цілісного образу і на основі його формування уявлень про реальність і її розуміння може виконувати образне мислення, не відміняюче логічне, але доповнююче його і таке, що провокує його до творчості, до пошуку вищої логіки. Це універсальна програма творчості, характерна для всіх типів інтелектуальної діяльності: якщо творче відкриття художника завершується створенням образу, то учений продовжує розгортати образ до перетворення його в поняття.

Головними принципами розвиваючого навчання, яке можна розглядати як універсальний підхід до розвитку загальних і творчих здібностей особи, виступають проблемність, діалогічнісгь і індивідуалізація. Проблемність зв'язана з розумінням центральної ланки засвоєння як процесу, в деякій мірі схожого з процесом відкриття нового знання (А. М. Матюшкін). Згідно А. М. Матюшкіну, психологічні передумови розвитку і становлення творчої особи включають наступні компоненти: 1) домінування пізнавальної мотивації; 2) дослідницька спрямованість миследіяльної активності; 3) можливість досягнення нестандартних рішень; 4) можливість прогнозування і передбачення результату пошуку (творчості, дослідження); 5) здібність до створення ідеальних еталонів, що можуть забезпечити високі естетичні, етичні і інтелектуальні оцінки. У психолого-педагогічній теорії А. М. Матюшкіна проблемний підхід забезпечує активізацію пошуково-дослідницького мислення, перекладаючи засвоєння матеріалу з репродуктивного на продуктивний рівень.

Діалогічність є психолого-педагогічним принципом створення емоційної комфортності вчителя і учня, групи людей, що вчаться з урахуванням емоційних реакцій (Е. Л. Яковлєва). Індивідуалізація трактується як принцип надання психологічних засобів, що забезпечують особистий саморозвиток учня. На думку дослідника, розвиток творчого потенціалу особи здійснюється через емоційний аспект, оскільки в процесі освоєння знань через емоції відбувається "особиста включеність дитини" (4; с. 5). Тим самим здобуваються засоби для вираження її людської унікальності, неповторності індивідуальних властивостей особистості. Зазначений психолого-педагогічний принцип був названий Е. Л. Яковлєвою принципом трансформації когнітивного змісту в емоційне. Виховання емоційної сфери, згідно авторської концепції, дозволить в майбутньому збудувати гармонійні відносини з світом і не втратити емоційно-творчого відношення до нього у процесі професійної діяльності, можливо і не пов'язаної з художньою або соціально-гуманітарною сферами діяльності

Концепція учбової діяльності Д. Б. Ельконіна, В. В. Давидова акцентує увагу учнів на тому, що повноцінне учіння повинне включати три компоненти: розуміння і ухвалення учнями поставленого завдання; виконання ними активних учбових дій (зміна, порівняння, моделювання), дій самоконтролю і оцінки. За умови, що учень розуміє учбове завдання і сенс знань, сам активно і усвідомлено виконує дії з необхідним учбовим матеріалом, контролюючи і оцінюючи себе, у нього складаються учбово-пізнавальні мотиви, які виявляються в інтересі до способів роботи, в розширенні спектру пізнавальних можливостей.

Систему розвиваючого навчання, запропоновану Д. Б. Ельконіним, В. В. Давидовим, можна визначити "як психолого-педагогічну методику формування пізнавального інтересу і моделювання розумових процесів, адекватних справжній творчості". Результатом при цьому виявляється вироблення навиків пошукового дослідницького підходу до рішення теоретичних або практичних проблем, що дозволяє розглядати пізнання як творчий процес придбання знань в процесі навчання. Проблемний метод Эльконіна -- Давидова цілком відповідає завданням креативної педагогіки. По-перше, він розкриває творчий потенціал особи, удосконалюючи її інтелектуальні здібності; по-друге, синтезує два рівні осягнення дійсності -- емпіричний і теоретичний, які нерозривно присутні в процесі осягнення текстів культури.

Успіх в навчанні залежить від узгодженості вимог вчителя із здібностями учня прийняти їх і перетворити на внутрішній осмислений факт своєї свідомості. Це аксіома педагогічної творчості. Безумовно, що при цьому багато що залежить від здатності вчителя привернути цікавість учня, його увагу, добитися усвідомленої учбової дисципліни, збудити в учні пошукову активність, тобто власне сформувати мотивацію навчання. На наш погляд, другим основоположним теоретичним принципом успішного розвитку творчих здібностей і розумової діяльності учнів услід за принципом розвиваючого навчання може бути названа програма формування мотивації учіння. Мотивація як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її початку, спрямованості і активності є однією з центральних проблем педагогічної психології. У мотиваційну сферу людини входять власне мотиви (диспозиції), які можна доповнити потребами (органічними, матеріальними, соціальними, духовними) і цілі. Згідно поглядам сучасних психологів (К. Роджерс, Р. Мей, А. Маслоу, А. Н. Лєонтьєв), мотивація складає найважливіший елемент психологічної структури особистості. Потреба до самореалізації лежить в основі творчої діяльності. Задіюючи дану психологічну координату особистості в учбовому процесі, педагог актуалізує власне людське першоджерело у своєму учні. Становлення людини як особистості в першу чергу пов'язано з її потребою до творчої самореалізації. Формування цільових настанов творчих, духовно-культурних потреб особи лежить в основі педагогічної методики сучасної української системи освіти і виховання.

Важливим принципом у вирішенні цього завдання -- завдання успішного розвитку продуктивного мислення -- може стати комунікативний метод, що реалізовується в процесі навчання. Він покликаний вирішити не тільки проблеми активізації інтелектуальної діяльності, але і пов'язати учбові цілі і завдання з виховним процесом. Учбовий процес тут розглядається як міжособовий процес спілкування вчителя і учня, того, хто передає і того, хто успадковує знання. У такому взаємозбагачувальному спілкуванні тільки і можливо становлення людини -- художника, професіонала, дослідника -- людини творчої думки, що успадковує духовно-інтелектуальну традицію рідної культури.

Реалізувати соціальні очікування сучасного суспільства може людина творчо-продуктивного типа. Теорія творчості виступає тут як базова теорія, що "має міждисциплінарну властивість, об'єднує розробки соціо-гуманітарних і педагогічних наук навколо проблеми людини як людини культури, актуальним буттям якої стає творчість -- продуктивна програма і спосіб життя".

Похожие статьи




Творчість як предмет психологічного дослідження, Висвітлення поняття "творчість" у психологічній літературі - Творчі здібності та умови їх формування

Предыдущая | Следующая