Спілкування і його особливості - Проблема спілкування підлітків

Значення спілкування в житті сучасної людини чимале і продовжує зростати. Від нього все в більшій мірі залежить успішність професійної діяльності, активність в суспільному житті і, нарешті, особисте щастя кожного. Це пов'язано із соціальною тенденцією, яку називають зростанням ролі людського фактору в житті суспільства.

Потреба в спілкуванні є у кожної нормальної людини. І вона виникає вже у немовляти і задовольняється тоді в першу чергу і головним чином у спілкуванні з матір'ю. З віком ця потреба диференціюється. Щоб її задовільнити, необхідні не лише близькі люди, але й інші, наприклад, ровесники. Чим дорослішою стає людина, тим в більшій мірі їй притаманна потреба в емоційному контакті з іншими людьми.

Спілкування стає тим, до чого всі так прагнуть, коли відбувається обмін знаннями, інформацією, емоціями, досвідом, вміннями, відношеннями до когось або чогось, які партнери, співбесідники сприймають як важливі, значимі, цінні, тобто обмін духовними і емоційними цінностями.[13;ст.4-5]

Хоча спілкування протягом останніх десятиліть інтенсивно досліджувалось, воно не є новою проблемою для української та російської психології. Дослідження ведуть свою історію від В. М. Бехтерєва, В. Н. М'ясищева, Б. Г. Ананьєва до Г. М. Андреєвої, О. О.Бодальова, П. П.Петровської, Т. С. Яценко та інших психологів, котрі розробляють проблеми спілкування сьогодні.

Біля витоків дослідження проблеми спілкування не лише в нашій країні, а й у світовій психології стояв В. М. Бехтерєв. Він розробив емпіричний метод дослідження проблеми спілкування, а також теоретичні положення про вплив групи на особистість, про специфіку перебігу психічних процесів в умовах спілкування.

Ще на початку ХХ ст.. В. М. М'ясищев під керівництвом В. М.Бехтерєва та О. Ф. Лазурського брав участь в організації та проведенні перших експериментальних робіт з вивчення спілкування в умовах колективної діяльності. Виходячи зі своєї концепції "ставлень особистості", він акцентував увагу на головних змістових і формальних характеристиках спілкування, намагаючись розглядати його цілісно, як процес взаємодії конкретних особистостей, які певним чином ставляться один до одного і виявляють взаємні впливи. Так, учений спеціально розглядав причини, які підсилюють чи послаблюють результати словесного впливу однієї людини на іншу.

Б. Г. Ананьєв звертається до категорії спілкування у зв'язку з проблемами формування людини як особистості, як суб'єкта діяльності, виховання індивідуальності. Особливою і головною характеристикою спілкування як специфічного виду діяльності, на думку Б. Г. Ананьєва, є те, що через нього людина будує свої стосунки з іншими людьми.

Проблема спілкування посідає центральне місце в психологічній концепції Л. С. Виготського, хоч сам термін "спілкування" не дуже часто трапляється в його працях. Основні його положення що до спілкування та його ролі в розвитку психіки можна сформулювати так: спілкування, взаємодія в ранньому онтогенезі змінюють структуру психічних процесів. Таким чином, спілкування генетично передає психічні процеси в їхньому кінцевому вигляді, визначає їхню структуру, яка своєю чергою, детермінує їхні вияви як знову "відкритих" до спілкування, взаємодії, діалогу; носіями структурних новоутворень, які породжують процесами спілкування, є знаки.

Поняття "спілкування" вживається у психологічній літературі в різних значеннях:

Як обмін думками, почуттями, переживаннями (Л. С. Виготський, С. Л. Рубінштейн);

Як один із різновидів людської діяльності (Б. Г. Ананьєв, М. С. Коган, І. С. Кон, О. О. Леонтьєв);

Як специфічна, соціальна форма інформаційного зв'язку (О. Д. Урсун, Л. О. Резников) та інші.

Як вза'ємодія, стосунки між суб'єктами, які мають діалогічний характер (Г. М. Анжреєва, В. С. Соковнін, К. К. Платонов). При цьому поняття "спілкування" розмежовується з поняттям "комунікація". Останню тлумачать як передачу інформації в межах взаємодії різних систем, яка може мати однобічний характер.(17;с.400-402)

Спілкування - це процес передавання й сприймання повідомлень за допомогою вербальних і невербальних засобів, що охоплює обмін інформацією між учасниками спілкування, її сприйняття й пізнання, а також їхній вплив один на одного і взаємодією щодо досягнення змін у діяльності.

Техніка спілкування - встановлення психічних контактів, використання різноманітних прийомів психічного впливу на партнера по спілкуванню, вибір засобів спілкування в залежності від форми спілкування.

До структури спілкування належать:

Комунікативно-інформаційний компонент, що означає приймання (реципієнт) і передавання (комунікатор, кореспондент) повідомлень і майбутній зворотній зв'язок, в основі якого - психологічний контакт;

Пізнавальний (перцептивний) компонент, що грунтується на процесі сприйняття й розуміння людьми один одного;

Інтерактивний (конативний) компонент, пов'язаний з процесом впливу, поведінкою.

Зазвичай виокремлюють три рівні аналізу спілкування:

    1. Макрорівень: спілкування індивіда з іншими людьми розглядається як найважливіша сторона його способу життя. На цьому рівні процес спілкування вивчається в інтервалах часу у співвідношенні з довжиною людського життя, з акцентом на аналіз психічного розвитку індивіда. Спілкування тут виступає як складна мережа взаємозв'язків індивіда з іншими людьми і соціальними групами, яка розвивається. 2. Мезорівень: спілкування розглядається як сукупність цілеспрямованих логічно завершених контактів чи ситуацій взаємозв'язку, в яких опиняються люди в процесі поточної життєдіяльності на конкретних часових відрізках свого життя. Головний акцент у вивченні спілкування на цьому рівні робиться на змістовних компонентах ситуацій спілкування - "з приводу чого" і "з якою метою". Навколо цього стрижня теми, предмета спілкування розкривається динаміка спілкування, аналізуються використовувані засоби (невербальні і вербальні) і фази, або етапи спілкування, в результаті яких здійснюється обмін уявленнями, ідеями, переживаннями. 3. Мікрорівень: тут головний акцент робиться на аналізі елементарних одиниць спілкування. Елементарна одиниця спілкування містить не лише дію одного із партнерів, але і пов'язану з нею дію або протидію іншого (наприклад, "запитання - відповідь", "спонукання до дії - дія", "повідомлення інформації - відношення до неї" і т. п.).[16;с.395-396]

Виокремлюють такі види спілкування:

Міжособистісне;

Між особистістю і групою;

Групове і між групове;

Масове;

Довірливе і конфліктне;

Інтимне і криміногенне;

Ділове і особисте;

Пряме й опосередковане;

Терапевтичне й ненасильницьке.

Безумовно, спілкування можливе лише за допомогою знакових систем. Розрізняють вербальні засоби спілкування (усне і письмове мовлення) і невербальні (немовні) засоби спілкування.

Коли спілкуються за допомогою невербальних засобів, дуже важливими є жести рук, особливості ходи, голосу, а також вираз обличчя (міміка), очей (мікроміміка), поза, рух усього тіла загалом (пантоміміка), дистанція тощо. Причому вираз обличчя іноді краще, ніж слова, говорить про ставлення до співрозмовника. Відомі гримаси, які виражають відданість, доброзичливість, лестощі, презирство, страх, заздрість, ненависть тощо.[1;ст..20-25]

У міжособистісному спілкуванні звичайно застосовують письмове й усне мовлення.

Переваги письмового мовлення стають визначальними там, де необхідні точність і відповідальність за кожне слово. Щоб уміло користуватися письмовим мовленням, потрібно збагачувати свій словниковий запас, вимогливо ставитися до стилю.

Невербальні засоби спілкування потрібні, зокрема, для того, щоб регулювати плин процесу спілкування, створювати психологічний контакт між партнерами; виявляти емоції, відображати оцінку ситуації. Як правило, вони не можуть самостійно передавати пряме значення слів, за винятком деяких жестів. Невербальні засоби точно скоординовані між собою і словесними текстами. Неузгодженість окремих невербальних засобів істотно ускладнює міжособистісне спілкування. Невербальні засоби спілкування, на відміну від мови, людина, яка говорить, а також та, яка слухає, усвідомлює не повною мірою. Ніхто не може всі свої невербальні засоби цілковито контролювати.

За цілями повідомлення інформацію поділяють на інформаційну, регуляторну й емоційну. Якщо передають лише відомості про об'єкт, то інформація має інформаційне призначення. Якщо ж спілкування розраховане на спонукання партнера до дії, то інформація набуває регуляторного навантаження. Емоційну інформацію адресовано до почуттів і переживань реципієнтів.[17;с.405-407]

Інформаційна неупередженість повідомлень потребує чіткої логіки, лаконічності, лексичної виваженості з погляду змістової ідентичності, якнайбільшої однозначності в розумінні повідомлення партнерами. Спонукальний ефект регуляторної інформації більшою мірою пов'язаний з мотиваційною зацікавленістю учасників спілкування в тому чи іншому повідомленні. Емоційності інформація набуває в основному завдяки експресивному аранжуванню повідомлення. У цьому велику роль відіграють виразні рухи й інтонація учасників спілкування.

Міжособистісний характер спілкування виводять партнерів на проблему взаєморозуміння, що активізує пізнавальні функції суб'єктів спілкування, і вони постають у ролі практичних психологів. Питання про те, хто мій співрозмовник, що він за людина, чого від нього можна чекати і багато інших, пов'язані з особистістю партнера. Вони стають головними психологічними загадками для учасників спілкування.

Пізнавальний аспект спілкування охоплює не лише пізнання іншої людини, а й рефлексивно - самопізнання. Узагальнюючим ефектом цих процесів стають образи - уявлення про себе і про партнерів. Такі образи формуються через групову оцінку особистості й соціально-психологічну інтерпретацію особистості за її зовнішніми виявами.[15;ст. 215-220]

Функції спілкування різноманітні. Їх можна виявити під час порівняльного аналізу спілкування людини з різними партнерами, у різних умовах, залежно від засобів впливу на поведінку і психіку учасників спілкування, які використовують.

У системі взаємозв'язків людини з іншими людьми виокремлюють такі функції спілкування:

Інформаційно-комунікативна;

Регулятивно-комунікативна;

Афективно-комунікативна.

Труднощі спілкування можна розглянути з позицій різних галузей психології: загальної, вікової і педагогічної, соціальної, психології праці, юридичної і медичної, психології індивідуальних відмінностей.

Оскільки спілкування - це взаємодія принаймні двох людей, то труднощі в його перебігу (йдеться про суб'єктивні) може породжувати один з учасників чи відразу обидва.

Психологічними причинами цього можуть бути: нереальні цілі, неадекватна оцінка партнера, його здібностей та інтересів, неправильні уявлення про власні можливості й нерозуміння характеру оцінки й ставлення партнера, вживання не придатних до цієї ситуації способів звертання до партнера.

Особливості розглянутих труднощів значною мірою залежать від змісту чи спрямованості мотивації; її вплив виявляється в порушенні будь-якої з функцій спілкування (перцептивної, комунікативної тощо). Існує також особливий вид труднощів, які полягають у неможливості реалізації значущих для особистості мотивів з людьми зі свого оточення. Цю категорію труднощів не всі усвідомлюють, тому що це вимагає досить розвинутої рефлексії, але її переживають, і виявляється вона у скаргах на відсутність розуміння з боку партнерів.

Нерозуміння є наслідком інструментальних труднощів партнера, тому позначається на формуванні ставлення до нього. Факти засвідчують, що людей, спілкування яких ускладнене на інструментальному рівні, сприймають негативно.

Труднощі в спілкуванні можуть виникати також через належність його учасників до різних вікових груп. Відмінність життєвого досвіду представників різних вікових груп щодо спілкування виявляється в неоднаковому рівні розвитку та вияві пізнавальних процесів під час контактів з іншою людиною, неоднаковому запасі й характері переживань, неоднаковому розмаїтті поведінкових форм. Усе це по-різному співвідноситься з мотиваційною сферою, яка в кожній віковій групі має свою специфіку.

Труднощі спілкування залежать також від пізнавальної складності особистості. Зокрема, доведено, що підвищення рівня пізнавальної складності особистості, розширення обсягу знань про психологічні особливості навколишніх загалом пов'язано з ростом ступеня комунікативної компетентності особистості, що виявляється у ставленні лідера й широті дружніх контактів, умінні зблизитися з приємними людьми й уникнути конфлікту з антипатичними і т. ін.[10;ст. 16-17]

Похожие статьи




Спілкування і його особливості - Проблема спілкування підлітків

Предыдущая | Следующая