Основні напрями профілактики попередження та виникнення масових форм поза колективної поведінки - Психологія масових форм позаколективної поведінки

Усі вищезазначені чинники, що впливають на виникнення та розвиток натовпу (соціально-психологічні механізми взаємодії індивідів, соціально-психологічний склад, динаміка розвитку, специфіка прояву та передачі чуток та інші), є єдиними психологічними закономірностями для всіх скупчень громадян. Саме вони зумовлюють переростання, трансформацію наявної спільності в агресивний натовп. Знаючи ці закономірності, можна не тільки стримувати, блокувати агресивність присутніх, а й своєчасно вживати заходів для її попередження.

При випадковому скупченні, коли люди збираються навколо якоїсь неординарної події (пожежа, автокатастрофа, бійка тощо), ступінь їх єдності мінімальна, контакти між учасниками невпорядковані. З позицій охорони громадського порядку тут є найважливішим факт самого скупчення людей, бо він означає потенційну можливість розвитку процесів, що невідворотно супроводжують великі групи. Чим більше учасників, тим вищий рівень збудження і напруженості; це також сприятливий грунт для розповсюдження чуток та виникнення різних версій інтерпретації того, що відбувається. Окрім того, значна кількість людей завжди принаджує осіб, які перебувають під впливом алкоголю чи наркотичних речовин, підлітків та молодь, емоційно неврівноважених і з граничними станами психіки осіб [3].

У подібних ситуаціях необхідно: 1) усунути джерело, об'єкт інтересу; 2) вжити заходів для попередження подальшого збільшення кількості людей (інформування про розвиток ситуації, прохання розійтися, блокування шляхів); 3) спостерігати за громадянами та їх поведінкою, попереджувати і припиняти спроби порушення громадського порядку.

Поведінка публіки (болільників, глядачів, учасників дискотеки) втручання не потребує. Незважаючи на підвищений рівень експресивності, емоційності, зовні визивні дії, присутні потенційно не мають наміру порушення громадського порядку, отже достатньо загального контролю за ситуацією та припинення хуліганських вчинків. Але в кожному випадку необхідне попереднє узгодження дій з адміністрацією місць масового відпочинку на випадок виникнення групових ексцесів. Позитивний ефект дає звертання до глядачів керівника чи соліста музичної групи, ведучого програми та інших авторитетних людей, або ж навіть призупинення масового видовища, концерту при надмірній активності окремих осіб. Завжди слід пам'ятати, що світлові та шумові ефекти в залі, специфічний ритм і мелодичний малюнок музики створюють своєрідний фон "наркотизації", коли навіюваність значно підвищується, а раціональний контроль за поведінкою гальмується. Окрім того, не виключено, що частина присутніх перебуває в стані сп'яніння чи під впливом наркотичних речовин.

Тому інколи достатньо незначного імпульсу, щоб публіка переросла в агресивний натовп. Таким імпульсом може стати і поведінка працівників міліції у формі необгрунтованих претензій до зовнішності, заборони скандувати лозунги, аплодувати піднятими руками тощо.

Особливий різновид публіки - футбольні "фанати". Це не болільники в традиційному значенні слова, а групи молодих людей та підлітків, що збираються не стільки заради самого видовища, як для настрахання "противника" й зведення з ним рахунків. Їх ставлення до правоохоронних органів, незалежно від розвитку подій, агресивне, що потребує забезпечення контролю за поведінкою не тільки на стадіоні, а й за маршрутом проходження, своєчасного вилучення лідерів, осіб, що вчинюють хуліганські дії та перебувають у стані сп'яніння.

Паніка виникає внаслідок сильного емоційного збудження при події чи ситуації, небезпечній для життя, причому ступінь імовірності такої небезпеки не має суттєвого значення. Вона може навіть бути вигаданою, головне - як вона сприймається та оцінюється людьми. Відомий випадок виникнення паніки на півдні США під впливом радіопередачі "Висадка марсіан" (інсценівка роману Г. Уелса "Війна світів"). Встановлено, що з 6 мільйонів слухачів приблизно третина сприйняла її як інформаційну, тобто як повідомлення про подію, що реально відбувається, з них половина - справді злякалися і здійснювали спроби врятування свого життя.

Аналізуючи поведінку людей, дослідники зробили певні висновки щодо підготовки населення, у тому числі й на випадок можливого атомного нападу. Були також встановлені три етапи розвитку паніки. На першому (попередньому) - спостерігається, залежно від індивідуально-психологічних особливостей, відмова від уявлення про небезпеку, її підкреслене ігнорування або ж швидке наростання почуття страху. На другому (критичному) - значно підвищується рухова активність, звужується обсяг свідомої оцінки навколишнього та здатність адекватно реагувати на зміни в ситуації; спостерігається граничний неспокій та інтенсивні емоційні прояви. Лише окремі особи не втрачають холоднокровності та витримки. На третьому (після критичному) - виражена пригніченість, приголомшення, невротичні реакції, депресивні стани тощо. Наслідки переживання паніки дуже тривалі, інколи психічний статус людини не поновлюється протягом усього життя і спричиняє різні захворювання.

Хоча реальність чи вигаданість небезпеки для життя не впливає на поведінку людей, становище завжди ускладнюється при дефіциті інформації. З урахуванням цього, основними заходами попередження паніки має бути: якнайшвидше одержання вірогідної інформації та роз'яснення, як правильно й найбільш доцільно поводитися в ситуації, що склалася та надання громадянам посильної допомоги.

При "протестному" (мітингуючому) скупченні об'єднуючим механізмом стає почуття "Ми", яке виникає внаслідок аналогічних чи подібних негативних емоцій учасників і потребує пошуку винуватця існуючої напруженості ("Вони"). Індивідуальна агресивність акумулюється та сумується, поступово трансформуючись у нову якість - групову агресивність, що посилюється дією раніш зазначених соціально-психологічних феноменів (зараження, навіювання, наслідування). З'являється почуття впевненості в єдності цілей (хоча насправді це може бути зовсім не так) та правомірності своїх вимог і дій. Це може мати прямі наслідки для працівників охорони громадського порядку: не маючи змоги правильно оцінити, хто є справжнім винуватцем, присутні звертають свою ворожість на них як на представників влади.

Кожен із зазначених різновидів масових скупчень громадян потенційно може перерости в агресивний натовп, коли починають діяти єдині психологічні закономірності. Аналіз практики свідчить про подібність приводів виникнення агресивного натовпу, динаміки розвитку подій, зовнішніх видів антисуспільних домагань. Різняться лише місце, час, кількість потерпілих, розміри втрат. Аналогічні й помилки, яких припускаються працівники правоохоронних органів при взаємодії з великою, емоційно збудженою групою людей. Визначимо основні з них.

На початковому етапі правоохоронці часто поводяться пасивно, ніяких заходів не вживають, чекають вказівок від керівництва. Контакт із присутніми встановлюється надто пізно або ж такі спроби узагалі не робляться. Тим часом, натовп невідворотно розвивається за своїми законами: внаслідок зараження включається "ланцюгова реакція" засвоєння та посилення стану емоційного збудження, причому окремі особи здатні доводити себе до граничної його межі, починають висувати явно нереальні вимоги, поводять себе образливо та зневажливо. Обстановка взаємного накручування пригнічує почуття відповідальності. Не проводиться робота по встановленню та своєчасному вилученню "індукторів" емоційного збудження.

Якщо таких заходів ужито своєчасно, ексцес може затихнути чи локалізуватись, не виходячи за межі непокори, інакше - скупчення людей стає все більш агресивним. Емоційним лідером може стати зовсім випадкова особа з відповідними особистісними рисами, що раптом опинилася в центрі уваги. На неї орієнтуються, до неї прислухаються, вона щось означає і може якось виявити себе - це спонукає її поводитися певним чином, навіть переступаючи через власні моральні принципи.

Не створюються належні умови для розосереджування людей, що зібралися. Не всі заражуються негативними емоціями однаково, не всі активно підтримують дії натовпу. Багато хто має намір "просто подивитись", вони розуміють можливі наслідки і побоюються їх (таких може бути до 80%), але самим фактом своєї присутності активізують ядро. Особливо це стосується дітей та підлітків, які залучаються до натовпу з цікавості, не розуміючи серйозності ситуації. Зменшення розмірів зібрання майже автоматично знижує активність присутніх та виставляє "напоказ" лідерів.

Не враховується значимість почуття анонімності, яке породжує впевненість у безвідповідальності та безкарності. Отже, необхідно створити умови, що нівелюють анонімність. Цього можна досягнути залученням працівників міліції, які обслуговують дану територію, чи інших посадових осіб (керівників промислових підприємств, представників місцевих органів влади та інших) - взагалі кожну людину, яка багатьох знає в обличчя та користується авторитетом (найменше - не збуджує додаткових негативних емоцій). Тут фотоапарат може бути ефективнішим, аніж зброя: багато хто знає, що в масових скупченнях людей працівники міліції застосовувати зброю не мають права, тому загроза її застосування чи немотивована демонстрація можуть додатково збуджувати і провокувати агресивність, а ймовірність бути впізнаним - реальна, вона діє витверезливе. Учасники масових заворушень бояться свідків, це й має визначати тактику дій.

Не вживаються заходи щодо переорієнтації уваги присутніх на сторонній об'єкт. Люди у натовпі легко вірять чуткам, у тому числі - загрозливим (наприклад, про прибуття додаткових сил, застосування спеціальних засобів, роботу по впізнанню та ін.). Звичайно, активних учасників це не злякає і не зупинить, але "спостерігачів" та "випадкових" примусить задуматись. Можливе також повідомлення про якусь неординарну подію поблизу або ж просто трансляція радіопередачі чи музики, роз'яснення за допомогою підсилювачів суті того, що відбувається. Взагалі, будь-які засоби психологічного впливу виправдані при небезпеці масових безпорядків.

Не організовується робота з налагодження контактів та переговорів із групою, що активно висловлює невдоволення. На початкових етапах лідера може ще не бути, люди зібралися, "щоб поговорити". Якщо цього не станеться, події будуть розвиватись далі. Надії, що ще трохи, і все владнається, - безпідставні. Серед присутніх з'явиться лідер (вожак), який поки не є організатором у кримінально-процесуальному значенні, лідер частіше емоційний, особа з яскравою індивідуальністю та комплексом психологічних якостей, що дозволяють "повести за собою", захопити, принадити, заразити загальним настроєм. Така людина може бути неприємна, але якщо вона стала носієм загальних прагнень, її не можна недооцінювати; вона здатна піти на особистий ризик, виявити хоробрість, і навіть не відчувати у запалі фізичного болю, тим паче - не думати про відповідальність.

Ефективно проводити переговори може далеко не кожний, бо офіційний високий статус для учасників масового скупчення громадян майже нічого не вартий. Потрібна високорозвинена комунікабельність, впевненість у собі та рішучість, але без ознак авторитаризму. З учасниками ексцесу не можна розмовляти, як із своїми підлеглими - це лише ускладнює ситуацію. Небажано, щоб налагоджувати контакт бралася посадова особа чи працівник міліції, до якого учасники мають претензії (питання про їх обгрунтованість у даному випадку значення не має); не слід оголошувати непродумані вимоги та погрози, бо кожна з них об'єктивно звужує подальшу сферу впливу та сприяє загостренню ситуації. Такі слова не заспокоюють людей, а, навпаки, розпалюють гнів.

Мова та форма звертання повинна бути лаконічною, яскравою, зрозумілою і ситуаційно виправданою. Загальне правило: говорити потрібно просто, з ефективним застосуванням інтонацій, авторитетно та з почуттям власної гідності, ввічливо і водночас категорично, не зверхньо, але й не запобігливо, інакше робиться висновок, що говорить несерйозна і безвідповідальна особа. "Переговорник" повинен мати виразну мову, швидку реакцію, винахідливість і почуття гумору. Практика знає випадки, коли настрій учасників змінювався радикально - завдяки влучним висловам та вдалому жарту - з гніву на доброзичливість. Не слід розпочинати будь-які дії при недостатніх силах. Натовпу можна протиставляти тільки ефективні заходи. Непротивлення збуджує натовп, а невмілі та нерішучі дії лише провокують активність; безпомічність жертв та вигляд крові не діють витверезливе, особливо якщо це стосується представників влади. Окрім того, безчинство натовпу діє на правоохоронців деморалізуючим чином. Тому при проведенні інструктажу слід наголошувати, що індивідуальні, навіть самовіддані і героїчні дії неприпустимі - вони становлять небезпеку не тільки для конкретної особи, але й для всіх інших, стимулюючи агресивні наміри збуджених людей. Потрібні витримка, самовладання і здатність не піддаватися на провокативні дії; емоційний вибух, будучи психологічно зрозумілим, у жодному разі невиправданий.

Таким чином, вивчення і аналіз особливостей поведінки людей в умовах значної їх концентрації та при виникненні умов, які можна охарактеризувати як екстраординарні, дозволяє сформулювати найбільш загальні правила щодо поведінки при охороні громадського порядку:

    1. Утримуйтесь від зауважень, особливо на адресу конкретних осіб, не давайтесь до спорів і суперечок. Потрібний ввічливий та доброзичливий діалог із присутніми, роз'яснення їм суті того, що відбувається, можливих варіантів розвитку ситуації. 2. Утримуйтесь від поспіху: загострення обстановки може спричинитись надто прямолінійними та жорсткими діями, не відповідними конкретним подіям, прагненням досягти результату якнайшвидше. 3. Зважено підходьте до затримання та вилучення підбурювачів: воно виправдане лише у тих випадках, коли ви впевнені в підтримці громадян. Якщо ні - доцільніше встановити особу правопорушника, а затримання провести в більш зручний момент. 4. Вживайте тих заходів, які зрозумілі оточуючим, не викликають негативних емоцій та відповідають ситуації і поведінці правопорушника: неадекватна жорстокість, брутальність загострює обстановку, коректна поведінка, як правило, приводить до підтримки та схвалення громадян. 5. Переходьте до активних дій лише тоді, коли всі інші заходи впливу на учасників масового ексцесу вичерпані.

Похожие статьи




Основні напрями профілактики попередження та виникнення масових форм поза колективної поведінки - Психологія масових форм позаколективної поведінки

Предыдущая | Следующая