Фрейдизм як різновид натуралістично-біологічного, психологічного пояснення релігії, Особливості та головні концепції натуралістично-біологічного, психологічного пояснення релігії - Релігієзнавча концепція Зигмунда Фройда

Особливості та головні концепції натуралістично-біологічного, психологічного пояснення релігії

Натуралістична концепція релігії грунтується на визнанні джерела її походження, закладеного у психо-біологічних процесах людського організму. Згідно з цією концепцією, релігія породжується внутрішніми потребами людського організму, його фізіологічним процесами. У такій інтерпретації релігія стає атрибутом біологічної природи людини.

Типовими представниками цього напряму релігієзнавчих концепцій становлення релігії є американський філософ-прагматик В. Джеймс (1842-1910 рр.), французький етнолог Л. Леві-Брюль (1857-1939 рр.), австрійський психіатр і філософ, основоположник психоаналізу З. Фройд (1856-1939 рр.) і його послідовники - швейцарський психіатр К. - Г. Юнг (1895-1961 рр.) німецький філософ, соціальний психолог Е. Фром (1900-1980 рр.), які пояснюють існування релігії присутністю в людині могутнього "релігійного почуття" або модифікаціями різних емоціонально-психічних станів заздрості і страху, любові і сорому.[17. С. 25-26]

Так, Вільям Джеймс виводив корені релігії з емоційної сфери психіки індивіда. На його думку джерелом релігії є емоційне відчуття, наприклад, почуття радості, почуття любові, почуття страху. Відтак релігійний страх грунтується на основі ідеї божественної кари. Джеймс вважав що релігія настілки істинна (правдива), наскільки вона корисна для людської практики, а релігійний досвід за цінністю нічим не відрізняється від життєвого чи наукового досвіду. У своїй праці "Різноманіття релігійного досвіду" він писав, що по своїй суті релігія є тимчасовим явищем яке має тільки індивідуальне значення і не піддається об'єктивному формулюванню. Спроби перетворити смисл і зміст релігії в філософську форму, скоріш за все, ніколи не зупиняться, так як це прагнення дуже глибоко закладено в природу людського розуму; але ці спроби мають для релігії лише другорядне значення і не можуть дати санкцію достовірності тим почуттям, на яких вона основана. Відчуття - це найглибше джерело релігії, а філософська і богословська побудова є лише вторинною набудовою, подібної перекладу оригіналу на чужу мову - писав Джеймс. [20. С. 15-16]

Називаючи їх так, він розумів під цим, що в світі, де зовсім не існувало б релігійних відчуттів, не могло б ніяким чином виникнути філософське богослов'я. Джеймс, глибоко сумнівався в тому, що безпристрасне, інтелектуальне споглядання світу могло б створити - без допомого відчуття внутрішньої загубленості і спраги спасіння, з одної сторони і містичних переживань, з іншої, - ті системи релігійної філософії, які існують на даний час. Люди почали б з анімістичних пояснень явищ природи, а згодом спростували б їх за допомогою наукових методів, як це і сталось насправді. В науці вони збирали б тільки певну кількість психологічних спостережень, як це і роблять зараз. Але в них вже не було б прагнення прийти до вищих спекуляцій догматичного чи ідеалістичного богослов'я. Ці спекуляції, на його думку, варто назвати понадвіруваннями, тобто надбудовами, які були створені розумом на фундаменті, який був раніше закладений відчуттям.[17. С. 53]

У центрі уваги відомого відомого французького філософа, етнографа і психолога Люсьєна Леві-Брюля лежать проблеми природи людського мислення, культурної обумовленості його розвитку. Ідеї ??Леві-Брюля породили плідну полеміку і стали коштовним внеском у становлення наукового уявлення про природу свідомості і мислення. Він вважав, що в мисленні первісної людини виникають два типи мислення: реалістичне і ілюзорне (фантастичне). Перше полягало в розумінні речей такими, якими вони є самі по собі, без будь-яких сторонніх додатків. Цей тип мав потужну біологічну підставу, тому пристосувальний спосіб життя передбачає адекватне відображення зовнішнього середовища. Ще більш сильні підстави він отримав з виникненням соціального способу життя, бо перетворення природного середовища, виробництво власного життя ще в більшій мірі, ніж пристовницький спосіб життя, потребує адекватності відображення, без якого неможливе створення "другої природи". Цей реалістичний тип людини - її культури проходить через всю історію людства і визначає всі досягнення людського інтелекту.

Другий тип людського інтелекту, на думку Леві-Брюля, пов'язаний з несвідомим перенесенням на природні явища людських якостей, насамперед здатності мислення і свідомої дії. Виникнення антропоморфічного типу із зародженням шару пояснювального мислення було необхідним і неминучим кроком людського мислення. Явища природи, їх упорядкованість, закономірну послідовність первісна людина могла пояснити лише за зразком і подобою власної свідомої поведінки. Активність природи отримувала характер навмисних дій, які стали приписуватися духам. Природа і структура людської психіки такі, що власні свідомі дії вже на самих ранніх етапах розвитку людини стають предметом безпосередніх спостережень і усвідомлення. В діяльній природі людини та її психіки закладено передумови початкового пояснення природних явищ за зразком свідомих людських дій. Оскільки для первісної людини свідома дія виступала як щось природне і звичайне, природні явища легше було пояснити свідомістю, волею, намірами.[2]

Особливого розвитку натуралістично-біологічне, психологічне пояснення релігії отримало в теорії психоаналізу, засновником якої вважається З. Фройд. Його учні і послідовники розвинули далі як саму теорії психоаналізу, так і концепцію релігії у ній свого вчителя. Так, один з учнів З. Фройда - Карл Густав Юнг який, щоправда, згодом суттєво відійшов від поглядів свого вчителя, вважав, що психіка людини включає три рівні: свідомість, особисте несвідоме, колективне несвідоме. Визначальну роль у структурі особистості людини відіграє колективне несвідоме, що утворюється із слідів пам'яті, залишених всім минулим людства. Колективне несвідоме носить загальний характер. Воно є в кожному з нас, і визначається загальнолюдською спадщиною. Саме колективне несвідоме об'єднує людей у народи і людство в цілому. За визначенням Юнга, колективне несвідоме - це пам'ять всього минулого цілого людства з початку його існування, розум наших древніх предків, спосіб, яким вони думали і відчували. Колективне несвідоме виявляється в окремих людей у вигляді архетипів. Це певні загальні форми уявних уявлень, що включають в себе значний елемент емоційності і навіть перцептивні образи.[11]

На основі своїх досліджень про несвідоме К.-Г. Юнг вивів поняття релігії, як відношення людини до вищих і найсильніших за впливом цінностей, будуть вони позитивними чи негативними. Ставлення до них може бути як довільним, так і мимовільним, тобто ви можете свідомо прийняти ту цінність, якою ви вже одержимі несвідомо. Наділений у психологічній системі найбільшою силою чинник - це і є Бог, оскільки він перевершує всі інші психологічні фактори. Варто йому перестати бути таким, і він робиться просто ім'ям. Юнг вважав, що те, що у нас прийнято називати "релігією", в такій же мірі є підробкою. Він часто ставив перед собою питання: чи виконує такого роду "релігія" (він волів називати її віровченням) важливу функцію в людському суспільстві? Безперечна мета заміщення - поставити на місце безпосереднього досвіду якийсь набір придатних символів, підкріплених догматом і ритуалом. Католицька церква підтримує їх усім своїм незаперечним авторитетом, протестантська церква наполягає на вірі і євангельському благовісті. Поки ці два принципи працюють, люди надійно закриті від безпосереднього релігійного досвіду. [10]

Серед послідовників З. Фройда, знаних як неофрейдисти, особливо відомим став німецько-американський філософ, соціолог і психолог Еріх Фром. Значну частину своїх праць він присвятив популяризації ідей вчителя. Нове в його ідеях в порівнянні з поглядами Фройда полягало в більшій увазі до соціальних питань, що видно з його праці "Психоаналіз і релігія". Центральне місце в ній займає відмінність "авторитарної" та "гуманістичної" сторони в релігії. Захищаючи гуманістичні принципи, борючись проти фетишизму, Фром намагається найти союзників повсюди, в тому числі і в релігії. Згідно з його вченням, будь-яка людина є релігійною, а релігія неминуче властива всім історичним епохам. [1]

Е. Фром вважає, що фактично не було такої культури, і, мабуть, ніколи не буде, в якій не існувало б релігії в широкому сенсі цього слова. Тому що потреба в розумінні та в служінні корениться глибоко в умовах людського існування. Самосвідомість, розум і уява порушили гармонію тваринного існування. Людина - це частина природи, вона підпорядкована фізичним законам і не здатна змінити їх, і все ж таки вона виходить за межі природи. Вона усвідомлює свою безпорадність і обмеженість власного існування навіть, в комфортних умовах, які вона для себе створила. Розум - благословення людини і її нещастя, він примушує її весь час вирішувати нездійсненне завдання. Людина - єдина тварина, для якої її власне існування є проблемою. Ця дисгармонія людського існування породжує нагальну потребу у відновленні єдності і рівноваги між нею і природою. Відданість меті, ідеї або силі, що перевершує людину - такій, як Бог - є вираженням цієї потреби. На думку Фрома, немає такої людини, в якої не було б релігійної потреби - потреби в системі орієнтації та об'єкті для служіння. Питання лише в тому, якого роду ця релігія: або вона сприяє людському розвитку, або, навпаки, її паралізує. Потужною колективною формою сучасного ідолопоклонства виступає поклоніння силі, успіху і влади ринку. Крім цих колективних форм, є і ще дещо, в кожній людині своє: культ предків, тотемізм, фетишизм, культ чистоти і т. д. Як і багато інших послідовників З. Фройда - неофрейдистів, Е. Фром називає це неврозами. [1]

Виділяючи гуманістичні моменти в релігії, її позитивний зміст, Фром намагається віднайти форму компромісу, яка дозволила б об'єднати якомога більшу кількість людей під знаменами загальнолюдських релігійних цінностей.

Однак в цьому виокремленні загальних принципів релігії від певної форми їх вираження є у наявності протиріччя: адже кожна релігія вважає, що відрізняється від інших своєю особливою і єдиною істинною суттю.[22. С. 10-11]

Отже, згідно з натуралістичною концепцією пояснення релігії В. Джеймсом, Л. Леві-Брюлем, К.-Г. Юнгом, та Е. Фромом, релігія породжується внутрішніми потребами людського організму, його фізіологічними процесами. У такій інтерпретації релігія постає атрибутом біологічної природи людини, її внутрішніми психічними проявами, які особливо ретельно вивчав Зигмунд Фройд. Детальніше його вчення і буде розглянуте в наступних частинах курсової роботи.

Похожие статьи




Фрейдизм як різновид натуралістично-біологічного, психологічного пояснення релігії, Особливості та головні концепції натуралістично-біологічного, психологічного пояснення релігії - Релігієзнавча концепція Зигмунда Фройда

Предыдущая | Следующая