Розвиток революційно-демократичних ідей ХІХ - початку ХХ ст. Кирило-Мефодіївське товариство - Політичні режими в різні періоди історії України

На початку XIX ст. українські землі були поділені в основному між двома континентальними імперіями - Австрійською імперією Габсбургів та Російською імперією Романових.

Це період поширення в Україні західноєвропейської філософії і, зокрема, німецької. Теорії Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля, ідеї романтиків стають популярними в Москві, Петербурзі, а також в Україні. Саме українці одні з перших принесли ідеї німецького ідеалізму та романтизму в російську імперію.

Серед мислітелів цього часу слід відзначити Данило Кавунника-Велланського, популяризатора шеллігіанства, кантіанства і оригінального вченого. Значний внесок у розвиток політичної соціології зробив харківський просвітитель Андрій Дудорович, виходець з духовної сім'ї з Прикарпаття, який нар. у 1782 році. Проблемами держави і права займався Михайло Максимович (1804-1873 рр.) - перший ректор Київського університету. Філософ Орест Новицький (1806-1884 рр.), який народився в сім'ї священика на Київщині багато уваги приділяв обгрунтуванню держави, прав і свобод особи та ін., обстоюючи договірну теорію походження держави. Послідовником і прихильником вчень Гегеля, Шеллінга, Канта та ін. виступав і Йосиф Григорович Міхневич (1800-1885 рр.) з Півдня України. Він приділяв значну увагу проблемам генезиса держави, прав людини, її місця в соціальному житті суспільства.

В середині ХІХ ст. (наприкінці 1845 - на початку 1846 рр.) виникло Кирило-Мнфодїївське Товариство з ініціативи чиновника канцелярії Київського генерал-губернатора М. Гулака, ад'юнкта Київського університету М. Костомарова та студента університету В. Білозерського. Пізніше до них приєдналися Т. Шевченко, П. Куліш, О. Маркевич, Г. Андрузький та ін. Через 15 місяців братство було розгромлене поліцією після зради одного з нових членів, а члени братства були засуджені до різних термінів ув'язнення.

Микола Костомаров (1817-1885) - автор головного програмного документа Кирило-Мефодіївського братства під назвою "Закон Божий" (Книги буття українського народу)".

Провідною ідеєю цього твору є ідея українського месіанізму, за якою Україна мала виконувати волю Божу - рятувати слов'янство. М. Костомаров робить короткий екскурс в історію:

    1. Першими були євреї, які отримали від Бога закон, за яким усі були рівні і не мали царя. Але євреї обрали собі царя, і Бог відвернувся від них. 2. Греки не мали царів, були вільні й рівні, але не мали і справжньої свободи, бо не знали єдиного Бога. Після спокутування Христом первородного гріха благодать перейшла від євреїв до греків, романців, німців та слов'ян. 3. Слов'яни більше за всіх любили Бога, та попали в неволю до німців, татар і турків. З часом постали три незалежних слов'янських царства - Польща, Литва й Московщина, які витворили собі царів і панів. Лише Україна сотворила собі козацтво.

Звідси випливає історична місія українського народу - рятувати слов'янство. Почавши боротьбу за власне звільнення й не прагнучи до панування над іншими, він сприятиме звільненню всіх народів від будь-яких форм гноблення і становленню форм співжиття, що базуватимуться на християнських принципах.

У поглядах на державу М. Костомаров виходив з того, що всяка влада походить від Бога й не може бути абсолютною. Слов'янські поняття про суспільний устрій визнавали

    1. єдиним джерелом загальної народної правди волю народу (віче). 2. князь - це правитель, третейський суддя, встановлювач порядку, захисник від зовнішніх і внутрішніх загроз.

У Києві й Новгороді князь вважався атрибутом держави, але він oбирався і міг бути вигнаний, якщо не задовольняв вимог народу або зловживав владою.

На Сході особиста свобода звужувалась і в кінцевому підсумку була знищена, поступившись місцем самодержавству. Становленню в Росії монархії сприяло

    § прийняття християнства, яке передбачало освячення влади зверху § татаро-монгольське панування, яке створило сильний апарату та одну довірену особі для збору данини (московський князь).

За велич держави народ платив власним добробутом і втратою свободи, але республіканський устрій теж не дає гарантії захисту від свавілля влади "багатьох царків". В оптимальному республіканському устрою:

    § влада є виборною § змінною § підзвітною народним зборам § відносини між народами будуються на федеративних засадах

Федерація в поєднанні з республіканською формою правління була найдоцільнішою, традиційно слов'янською формою державного устрою, що має свої початки ще в Київській Русі. Очолювати окрему державу, так союз мали виборні особи: "...щоб у кожній Речі Посполитій був свій правитель, вибраний на года, і над цілим союзом був би правитель, вибраний на года".

В усіх суб'єктах федерації мали бути впроваджені

    § однакові основні закони § система мір § єдина грошова система § свобода торгівлі § ліквідація внутрішніх митниць

Єдина центральна влада займалась управлінням збройними силами та зовнішніми зносинами при збереженні повної автономії кожного суб'єкта федерації щодо внутрішніх установ і управління, судочинства та народної освіти.

Тарас Шевченко (1814-1861) справив великий вплив на політичні погляди членів Кирило-Мефодіївського братства насамперед силою свого поетичного слова, але у його творах немає цілісної політичної концепції, йдеться про погляди на окремі проблеми державності, соціально-політичних відносин і суспільного ладу в цілому.

Політичний світогляд Т. Шевченка у своєму розвиткові пройшов кілька етапів.

Перший етап позначається романтизмом та певною ідеалізацією козацького минулого.У другий період, який тривав з часу повернення в Україну після звільнення з кріпацтва й до розгрому Кирило-Мефодіївського братства, Т. Шевченко працює над проблемою відсутності єдності українського народу. Він засуджує самодержавство, класове розшарування, "землячків", які, поїхавши на чужину, повертаються в Україну підручними колонізаторів. Причини становища українського народу він вбачає в діях зовнішніх сил, у внутрішніх чварах, у невідповідності української правлячої еліти - гетьманів і козацької старшини - завданням національного й соціального визволення. Неоднозначним було ставлення поета до Б. Хмельницького, якому він не міг простити союзу з царем Олексієм Михайловичем.

Значне місце в політичних поезіях Т. Шевченка посідає проблема боротьби народів за національне визволення, він мріяв про утвердження соціальної рівності й політичної свободи. Політичний ідеал Т. Шевченка - це демократична республіка, де вирішальна роль мала належати трудівникам, що працюють на своїй землі.

Пантелеймон Куліш (1819-1897) опрацював своєрідну так звану хутірну філософію. Хутір в інтерпретації Пантелеймона Куліша - це своєрідний символ української національної свідомості, духовний космос народу, система його традицій, колиска і скарбниця духовних цінностей. Хутір ототожнюється з поняттям культура. Хутір - антипод цивілізації, що ототожнюється з поняттям місто. Пантелеймон Куліш відстоює відому ще з часів Жан-Жака Руссо ідею про те, що цивілізація (городська культура) негативно впливає на народні звичаї, мораль і культурні традиції, руйнує національні культурні традиції, успадкований спосіб життєтворення, загальнолюдську мораль, рідну мову. Пантелеймон Куліш наполягає на пріоритеті національної культури і у ставленні до інокультур, закликає до наведення порядку в своїй українській хаті, вважає за необхідне залучити молоде покоління до свого українського культурно-етнічного світу, що створювався і відстоювався віками. Український народ більшу частину своїх зусиль має докласти до вирішення питань відбудови державності, культурної спадщини, духовного слов'янського світу. Соціокультурні запозичення - важлива умова історичного прогресу народу. Тут позиція Пантелеймона Куліша співпадає з позицією Тараса Шевченка ("чужому научайтесь, і свого не цурайтесь").

Продовжували ідеї братства громадівці - Михайло Драгоманов і Сергій Подолинський

Михайло Драгоманов (1841 - 1895) визначний український історик, народився у дворянській сім'ї в м. Гадячі на Полтавщині, закінчив історико-філологічний факультет Київського університету і працював у ньому, потім був був звільнений з нього. У 1876 р. виїжджає до Женеви, де видає збірник "Громада". У 1889 р. болгарський уряд запросив М. Драгоманова на посаду професора кафедри всесвітньої історії Софійського університету, де він працював до кінця свого життя.

Політичні погляди М. Драгоманова формувалися під значним впливом поширених у тогочасній Європі ліберальних і особливо соціалістичних ідей.

Драгоманов не поділяв марксистську тезу про визначальну роль матеріального виробництва в суспільному розвитку. Він вважав, що економічна діяльність задовольняє лише одну з потреб людини ("живлення"), тоді як існують не менш важливі потреби - розмноження, пізнання, розваги.

Поняття "громада" є ключовим у поглядах М. Драгоманова. Головним критерієм оцінки діяльності держави є служіння суспільному благу.

Політична історія людства є кругообігом трьох основних форм держави - аристократії, монархії й демократії. Людство втратило первісну свободу й постійно прагне її повернути, але цьому заважає держава, навіть демократична, бо за такої форми депутати стають головуючими над народом і вирішують державні справи, не враховуючи його волю. Він пропонує замість введення демократії, що є однією з форм державного правління, впроваджувати самоврядування.

Громада є первинною ланкою організації суспільного життя. Вони будують федерацію знизу догори, аж до всесвітньої федерації як наступниці держави. Стосунки між громадами мають будуватися на федеративних засадах. Самостійні сильні обласні органи влади мають певну незалежність від центральної влади й діють на автономних і самоврядних засадах. Самоврядування мало здійснюватися різними зборами, яким були б підзвітні посадові особи. політичний думка русь україна

Головну причину поділу суспільства на багатих і бідних М. Драгоманов убачав у приватній власності. Покінчити зі злиденністю можна тільки шляхом організації колективної праці за умови колективної власності громади на землю та знаряддя праці.

Здійснення переходу до нового ладу ("громадівського соціалізму") можливе еволюційним шляхом демократизації, піднесення культури і свідомості народу. Лібералізм мав служити засобом у боротьбі за соціалістичний ідеал, в якому мали бути притаманні лібералізму:

    § поділ влади § парламентаризм § демократичні права і свободи.

Принцип федералізму був визначальним у поглядах М. Драгоманова й на національне питання. Він заперечував ідею національної державності, тому що політичною формою організації суспільного життя має бути федерація, що складається із самоврядних громад, а Україна мала бути федеративним утворенням, яке складається з 20 земель (Київської, Одеської, Харківської, Поліської та ін.) і, у свою чергу, входити до побудованої на федеративних засадах Росії.

Сергій Подолинський (1850-1891) стояв на більш радикальних позиціях у питанні побудови нового суспільства. На формування його політичних поглядів значний вплив справив гурток, очолюваний перекладачем першого тому "Капіталу" К. Маркса М. Зібером. С. Подолинський за кордоном знайомиться з К. Марксом і Ф. Енгельсом, однак марксистом вважає непридатним для умов Росії.

Ідея соціально-політичної рівності є центральною у політичних поглядах С. Подолинського. Формально зафіксовані в політико-правових документах буржуазних держав свободу і рівність він вважав неістинними, тому що реально народні маси позбавлені свободи.

Програма соціалістичного перетворення України передбачала надання всім трудящим рівних політичних та економічних прав, свободи слова і совісті, рівних можливостей для всебічного культурного розвитку.

Основним осередком соціалістичного суспільства має стати громада, яка є основою для ведення господарства та органом політичного самоврядування, поєднуватиме в собі законодавчу, виконавчу й судову владу.

Формою політичного устрою громадівського соціалізму буде народна федерація громад, заснована на повному політичному рівноправ'ї кожної громади й повному внутрішньому самоврядуванні.

Україна майбутнього має бути спочатку федеративною демократичною республікою добровільно об'єднаних громад, а потому стати членом всенародного вільного союзу - міжнародної федерації.

На відміну від М. Драгоманова, котрий виступав за еволюційний шлях переходу до соціалізму, С. Подолинський засобом цього переходу вважав революцію у формі збройного повстання: в Західній Європі - пролетаріату за підтримки селянства, а в Східній - селянства за підтримки найбіднішого міського населення.

Похожие статьи




Розвиток революційно-демократичних ідей ХІХ - початку ХХ ст. Кирило-Мефодіївське товариство - Політичні режими в різні періоди історії України

Предыдущая | Следующая