ТЕОРІЯ НАЦІОКРАТІЇ МИКОЛИ СЦІБОРСЬКОГО, Критика політичних режимів М. Сціборським - Ідеї націоналізму Сціборського й Старосольського

Критика політичних режимів М. Сціборським

У сучасній українській публіцистиці Микола Сціборський стоїть в одному ряді з такими відомими ідеологіами українського націоналізму як Дмитро Донцов, Юрій Липа, Юліан Вассиян та Лев Ребет.

Зазвичай теорію націократії пов'язують з теорією нації, але це не зовсім так. Сама праця "Націократія" не ставить собі за мету розглянути феноменологію нації, а є радше обгрунтуванням форми політичного режиму. М. Сціборський не вдавався у визначення поняття нація чи його глибокий аналіз. Він намагається сформувати теорію найбільш прийнятного (ідеального) режиму в якому нація могла б реалізуватися повною мірою.

Піддаючи почергово критичному розгляду демократію, соціалізм та комунізм він виводить переваги та недоліки кожного з них. Так демократія формується на противагу становій монархії. Феодалізм розглядав людину у якості предмету панування над нею державної влади. Людина не могла мати прав, які б розглядалися як не порушні та могли слугувати гарантією її життя і свободи. Вона могла отримати лише привілеї, які отримувалися з волі та за згодою володаря держави - монарха. Володар був носієм і джерелом влади у державі, лише від нього залежало хто й яку частину прав отримає.

Натомість проголошена французькою революцією "декларація прав людини" виходила з визнання за особистістю власних, абсолютних, ні від незалежних цінностей, що обумовлювалися фактом її народження (природні права). Наслідком цієї ідеї було визнання людини не об'єктом, а суб'єктом права. Загалом нова демократична теорія грунтується на таких цінностях за М. Сціборським:

"1. Признання самоцінности людини та її рівности з іншими людьми.

    2. Наділення її усією повнотою особистої свободи і громадянських прав, обмежуваних лише для загальних суспільних інтересів. 3. Визнання цілого народу, як єдиного носія суверенности, якому належить виключне право порядкувати своїм державним, суспільним і господарським життям та означувати своє відношення до інших народів. 4. Організації державного керування на підставі основних законів (так зв. конституція) та при помочі органів, обраних народом на основі загального, рівного, безпосереднього і таємного виборчого права" [28].

На думку М. Сціборського, демократія давала надію на розвиток та розквіт суспільства. Проте, цього не сталося, натомість проявилися усі недоліки демократії. До головних недоліків вчений відносить внутрішні суперечності між ідейними засадами демократії (свобода, рівність, братерство) і реальним розвитком суспільно-господарських відносин - капіталізмом.

Капіталізм, що передбачає свободу господарської діяльності (економічний лібералізм), не міг проявлятися в часи попереднього феодального устрою, з його натуральним характером господарства, привілеями, замкненими в собі цехами, закріпаченими селянами. Демократія, скасувавши формальну нерівноправність людини перед законом, знищивши станові та інші привілеї, побудувавши цілу економічну систему на вільній конкуруючій грі суспільних сил - розкрила перед капіталізмом безмежне поле діяльності.

Таким чином, на думку М. Сціборського, існування капіталізму не було б можливим без демократії. З іншого боку і сама демократія джерело розвитку знаходила в капіталістичній системі виробництва. Розвиток її був би утруднений без росту культурного рівня мас, загального поступу і технічної цивілізації, а проголошені нею засади правової, особистої і суспільної свободи та рівності вимагали створення такої господарської бази, на якій вони могли б реалізуватися і матеріально [28].

Проте потреби капіталістичного виробництва зосередили у містах велику масу людей - найманих робітників. Вони поступово втрачали риси сільських жителів: консерватизм, традиційність, малорухливість. Натомість набувають нових рис, які дозволяють їм ставати дедалі більш активними у боротьбі на ринку. Варто відмітити, що пролетаріат, був позбавлений будь якої приватної власності, існував лише з праці своїх рук, продаючи її на формально "вільному", а фактично цілком монополізованому капіталістами ринку праці. Нагадаємо, що за канонами класичного лібералізму приватна власність оголошувалися священною, а посягання на неї повинно було жорстоко каратися. В той же час держава не мала права втручатися у регулювання ринку. Тому такі чутливі сфери як проблема зайнятості, соціального забезпечення, регулювання трудових відносин, заробітна плата не були законодавчо забезпечені та регульовані.

Трудові маси - набуваючи все більшої політичної сили і суспільного значення, підносячись у своєму культурному рівні - не могли не усвідомити разючих контрастів між високими ідеями демократії і способами їх реального здійснення в умовах капіталістичного устрою. Адже пропагуючи в теорії гасла свободи людини і здійснивши їх формально, демократія не спромоглася цю свободу здобути в основній і важливій для існування суспільства соціально-економічній ділянці. "Формально вільний громадянин обернувся в раба нової - соціально-економічної системи!" [28].

Відтак віра у принципи демократії, яка була головною рушійною силою революційних змін залишилася лише в гаслах. В реальності демократія поваливши стару, феодальну структуру не спромоглася вирішити перед собою завдання, які сама ж й покарала.

Ще одним об'єктом критики М. Сціборського виступають демократичні інститути - зокрема парламентаризм. На його думку, ідея парламентаризму відіграла позитивне значення в часи станової монархії. Тоді вона виступала репрезентантом суспільства. Щоправда, зростаюча боротьба політичних, класових і господарських інтересів привела до створення чисельних партій, груп і фракцій. Використовуючи політичну свободу демократії і часто з'являючись відображенням егоїстичних інтересів різних, іноді виразно антисоціальних, груп, всі вони намагаються впливати через парламенти на державне керування, часом дуже мало оглядаючись на загальні національні інтереси [28].

Сучасний парламентаризм формує "спеціалістів" від політики, цілком відірваних від народного грунту. Партійні комітети стають "торгівельними бюрами", де можна купити-продати суспільний інтерес по в подобі. Це давно вже привело до скупчення в проводі партій різних аморальних суспільних покидьків, а самій політичній діяльності надало в народній опінії характеру несумлінного і своєкорисного гешефтмахерства [28]. Наслідком цього М. Сціборський вважає, що найкращі, здібні, творчі елементи суспільства з відразою відвертаються від політики. Все це унеможливлює для демократії творення авторитетної влади, спричинюючи постійні урядові кризи й виключає конструктивну, розраховану на довший час, державну політику.

Крім того вчений зазначає, що демократичні й ліберальні теорії в боротьбі з укладом станової монархії, поквапилися зруйнувати й її духово-культурні основи, то базувалися на авторитеті влади, черпали свою мораль із приписів релігії, а мету життя бачили у вірності християнству та монархові.

Розчарованість із устрою капіталістичної демократії найбільш виразно проявилася у вигляді нової ідеї й політичної концепції - соціалізмі. При цьому М. Сціборський вважав, що соціалізм заперечував усяку духовність та ідеалізм зводячи усе до "проблеми шлунку" [28].

Використовуючи усі слабкі місця та недоліки демократії, особливо зневіру суспільних мас в її спроможність стати арбітром зростаючих соціальних конфліктів - соціалізм протиставив їй свою власну концепцію, що скоро знайшла багатьох прихильників.

Ліберальній ідей демократії, він протиставив свою власну ідею у формі безкомпромісності та примусу. Напротивагу демократичній невиразності й пасивності до проблем організації співжиття суспільства - соціалізм висунув схему унормовання політичних, соціальних і господарських відносин.

Відмінності між двома течіями М. Сціборський визначає як ідейні та державні. Суть ідейних відмінностей полягає у тому, що соціалісти розглядали соціальне життя як арену протиборства різних сил. Головні з них буржуазія та пролетаріат. Інші групи, наприклад селяни, в процесі історичного розвитку мусять злитися однією з двох головних.

Соціалізм, в протилежність до демократичного режиму, проголошує політичну диктатуру пролетаріату, з одночасовим обезправненням усіх інших верств суспільства. І хоч диктатуру соціалістичні теорії вважають лише за тимчасовий етап у творенні соціалістичного, безкласового суспільства, то все ж її принцип, що нищить свободу є основою соціалістичної концепції.

Загалом соціальна теорія себе не виправдала адже не сталося пролетаризації усіх верств населення, як це було передбачено, а головне не відбулося зубожіння мас. Поруч із пролетаризацією певних прошарків, відбувається також зворотний процес переводу пролетарів до середнього класу (дрібні власники, рантьє, тощо), при чому це явище найбільш виразно проявляється в індустріалізованих країнах. Отже, із нагромадженим капіталом, де, після К. Маркса, самі середні класи мали б підпасти неминучій пролетаризації.

Так само критично М. Сціборський розглядає й комунізм зауважуючи, що він по суті є породженням марксизму як і соціалізм [28]. Вимога комунізму щодо ліквідації нетрудових, паразитуючих верcтв, сама по собі сприймалася позитивно. Однак у цій соціальній реконструкції, практичні методи комунізму цілком розійшлися з його теоретичними цілями. Сам розподіл на "трудові" і "нетрудові" верстви давно вже перестав бути актуальним у модерних суспільствах, а головне в умовах Радянського Союзу. Поглиблюючи його, сталінська диктатура керувалася навіть вже не соціальними міркуваннями, лише штучними, зовнішніми ознаками: надійна чи ненадійна дана людина або колектив для пануючої кліки.

Не виправдала себе на думку М. Сціборського економічна програма комуністів. В економіці панувала однобока концепція планового розподілу вже нагромаджених до революції багатств, без спроможності їх нового творення. Воєнний комунізм був поверненням до часів натурального господарства, з його примітивним обміном; він означав деградацію економічної системи на століття назад. Це швидко зрозумів і Лєнін, скасувавши воєнний комунізм і запровадивши "Нову Економічну Політику" (НЕП), що тимчасово не обмежувала власність і приватну ініціативу в господарському виробництві. НЕП був першою поразкою комунізму з його теоріями загальної "уравніловки".

Таким чином, можна зробити висновок, що М. Сціборський дивився на націю скрізь призму політичного режиму та систем. І в кожній з них він бачив основні недоліки які були не суміжні з розвитком нації. Демократія є несприятливою тому що вона є лояльною з розвитком нації. Соціалізм не веде до існування однієї нації а акцентує свою увагу зовсім на анших аспектах. Тому всі ці режими та типи правління несприятливі в розумінні автора.

Похожие статьи




ТЕОРІЯ НАЦІОКРАТІЇ МИКОЛИ СЦІБОРСЬКОГО, Критика політичних режимів М. Сціборським - Ідеї націоналізму Сціборського й Старосольського

Предыдущая | Следующая