Лібералізм: походження й основні політичні ідеї (Дж. Локк, І. Бентам, Дж. С. Мілль). Історична еволюція ліберальної ідеології - Основні ідеологічні доктрини в сучасному світі

В політичній історії Заходу виникнення лібералізму пов'язане з розвитком капіталістичного суспільства і співпадає по часу з періодом буржуазних революцій ХVIII-ХIХ ст. Теоретики класичного лібералізму Дж. Локк (1632-1704рр.), Адам Сміт (1723-1790рр.), Ш. Л. Монтеск'є (1689-1755рр.) виражали інтереси мас, що вели боротьбу з феодальною реакцією. Їх ідеї лягли в основу концепції демократії.

Центральне місце ідей лібералізму займає ідея індивідуальної свободи. Лібералізм відстоював цінність людської особистості ті її права на самостійне переслідування власного інтересу. Індивідуалізм в розумінні епохи Просвіти - це здатність затвердити себе як носія розуму, здатність перетворювати реальність в згоді з потребами розуму, зробити її гідною природи людини.

Ліберальна доктрина природних прав людини на життя, свободу, власність вимагала від суспільства надання особі максимальної свободи для самореалізації. Природнім і єдиним обмеженням такої свободи була свобода іншого індивіда.

Ліберальна теорія "суспільної угоди" засновувала суверенність народу як джерела влади і формування держави як угоди між народом та владою. Охорона власної безпеки і прав власності була першопричиною для соціальної угоди, згідно якої об'єднання людей в співтовариство і підпорядкування владі і є захистом їх безпеки і власності. Влада - лише опікун суспільних прав. Якщо влада не зуміла захистити права громадян, значить, не виправдала їх довіри та не може більше претендувати на підпорядкування зі сторони громадян.

Ідея опору деспотичній владі займала важливе місце в ідеології і політичній боротьбі ХVII-ХVIII віків. Думки лібералів в основному розходились у питанні про способи опору владі, яка перевищує свої повноваження. В цілому ж лібералізм признавав право на революційний спротив деспотизму і виправдовував не тільки революції в Англії та Франції, але й американську війну за незалежність.

Крім принципу управління зі згоди громадян, лібералізм обгрунтовував й принцип управління на основі закону. Ціллю держави є забезпечення верховенства права, вимогам якого вона сама має підкорюватись. Класичний лібералізм рішуче виступав за рівність громадян перед законом, захищав правові основи демократії та парламентаризму. Рівність в свободі по загальному закону - такий ліберальний імператив права.

В економічній області ліберали захищали принцип вільного робочого обміну, власної підприємницької ініціативи, конкуренції, засуджували протекціонізм, політичне втручання в економіку. Основну функцію держави ліберали того часу вбачали в охороні приватної власності, встановленні загальних рамок вільної конкуренції, охороні порядку і контролі за законослухняними громадянами, а також у захисті зовнішньополітичного суверенітету країни. Держава - це всього лиш "нічний вартовий". Лозунг "Анархія плюс констебль" гарно відображала суть цієї точки зору.

Найбільш послідовну концепцію ліберальної демократії і конституціоналізму сформулював один із ведучих ідеологів американської буржуазної революції Т. Пейн. Пейн вважав державу необхідним злом: чим воно менше, тим краще для суспільства. Наділені невід'ємними правами, вільні і рівні від природи індивіди передують державі як у минулому, так і в сучасності та в майбутньому. Держава вважається законною і цивілізованою лише у тому випадку, якщо вона створена на основі активної згоди громадян, конституційно оформлена і зафіксована за допомогою парламентських представницьких механізмів. Таке представництво і така влада не мають яких-небудь особливих прав, вони мають лише обов'язки перед своїми громадянами.

У демократичному представницькому правлінні ліберали вбачали досить ефективний механізм захисту інтересів особистості та суспільства. Теоретики лібералізму, а саме, Дж. Локк і особливо послідовники Ш.-Л. Монтеск'є, обгрунтували принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, котрі повинні стримувати і зрівноважувати одна одну. Система стримувань і противаг розглядалась як перешкода до узурпації влади будь-ким, будь-то особа, партія, гілка влади або більшість. Демократична більшість, не обмежена нічим, також може стати деспотом, вважали ліберали. Тому в демократії повинен існувати центр опору демократії, тобто виборчому деспотизму більшості. Права меншості бути гарантованими. По суті справи, ліберали відстоювали право на політичну опозицію.

В духовній сфері лібералізм схилявся до терпіння та компромісу. Свобода думки та слова для ліберала вважалась найважливішим принципом життєдіяльності.

Лібералізм зіграв величезну роль у руйнуванні ідеологічних цінностей традиційного суспільства. Він затвердив новий демократичний символ віри:

- індивідуалізм, який вбачає основну задачу суспільства та держави в забезпеченні кожному індивіду можливостей для розвитку його здібностей;

- свобода, яка повинна забезпечуватись в рамках закону в максимально можливих межах для кожного індивіда;

- рівність, як затвердження того, що всі люди рівні від природи і мають рівні права і можливості;

- братерство, яке розуміємо як співпрацю людей у створенні успішного суспільства і відмова від використання своєї свободи на зло іншим.

Ідеологія класичного лібералізму почалась видозмінюватись у XIX віці. Лібералізм еволюціонував в сторону ліберального реформізму. Одним із перших серед ідеологів лібералізму, який побачив необхідність і перспективність цієї стратегії, був Дж. Ст. Мілль (1806-1877рр.), котрий вже у середині XIX віку вказував на необхідність гнучкої соціальної політики, направленої на вирівнювання тих нерівностей, котрими доля несправедливо наділила людство, але в рамках існуючого сьогодні порядку.

Під сумнів був поставлений і принцип невтручання держави у сферу ринкової економіки. Державне регулювання економіки і реформи стали розглядатись як необхідні умови вдосконалення суспільства і вирішення його протиріч.

Тенденція розвитку бурхливого реформізму стала помітною з 70-х років XIX віку. Реформами в області вибіркового стягнення податку на прибуток, розвитком антитрестового і трудового законодавства відзначений цей період у США, Англії, Франції, Німеччині. Втручання держави в економіку посилилось в роки першої світової війни і особливо в часи світової кризи (1929-1933рр.)

Величезний внесок у формування доктрини ліберального реформізму вніс англійський економіст Дж. Кейнс (1883-1946рр.). Його програма, сформульована під впливом світової економічної кризи, включала в себе активне втручання держави в соціально-економічну сферу, а саме, всебічне підвищення витрат держави, розширення суспільних робіт, інфляційну та циклічну податкову політику, циклічне балансування бюджету, досягнення балансу "попиту" та "повної зайнятості" та інше. Своє політичне втілення ліберальний реформізм по Кейнсу отримав у новому курсі президента Ф. Д. Рузвельта, завдяки чому США вийшли із економічної кризи та успішно здійснили глибоку економічну перебудову суспільства.

"Зоряний час" ліберального реформізму в США приходиться на 60-і роки ХХ століття, на період правління адміністрації Дж. Кеннеді та Л. Джонсона. Ідеологами ліберального реформізму була висунута концепція "державного благоустрою", котра показувала нову роль держави в соціальній сфері західних країн. Соціальна політика в капіталістичних країн стала важливою сферою діяльності держави, асигнування на соціальні потреби виросли в гігантських розмірах. Оптимістична цілеспрямованість ідеологів і політиків була зв'язана з успіхами науково-технічної революції та економічним ростом. Здавалось, що наступила ера технічних відповідей на соціальні питання, і економічний ріст при раціональній політиці вирішить, остаточно, соціальні питання і покінчить із бідністю.

Соціальний лібералізм дійсно зумів вирішити багато питань, пов'язаних із освітою, медичним обслуговуванням, соціальним страхуванням, правами меншин, розширенням участі громадян в політичному процесі. Але безробіття та бідність залишились, хоч в розмірах, незрівняними з XIX століття.

Соціальний лібералізм породив і нові проблеми. Розростання державних суспільних політик призводило до росту бюрократичних структур і бюрократизації політики. Підвищення соціальних програм викликало думку, згідно з якою держава як орган, котрий усі права в тому числі й соціальні, повинен забезпечити громадянам у все більших розмірах. Виникло й багато інших проблем, які вимагали нових ідеологічних підходів у 80-х роках XX століття.

Незважаючи на суттєві відмінності, ліберальний реформізм не порвав ідеологічні зв'язки з класичним лібералізмом. Мостом між старим і новим лібералізмом стала опосередкованість до індивідуальної свободи, соціального прогресу, політичного плюралізму та демократії. Тільки тепер досягнення усього цього признавалось неможливим без державного втручання, так як тільки держава, являлась, з точки зору лібералів, надкласовим органом, здатним виступити незацікавленим посередником між соціальними інтересами та діяти заради загального блага та в ім'я свободи кожного.

Заслуга ліберальної ідеології у тому, що вона затвердила індивідуально-особистий початок буття. Ця ідеологія зуміла донести в якості універсальних, загально цивілізованих по своїй суті цінностей - демократію, свободу і цінність людського Я. Лібералізм змінив політичну практику і політичну мову, привив нову правову культуру, нову правосвідомість, слугував справі створення громадянського суспільства і правової держави.

Таким чином, ліберальна ідеологія являє собою досить цілу теоретичну конструкцію, яка має ряд ознак. В економіці - це обгрунтування економічної свободи і права власності; в соціальних відносинах - рівність можливостей; у політиці - захист представницької, плюралістичної демократії; в духовному житті - свобода думки та слова: у релігії - антиклерикализм; в моралі - індивідуалізм.

Сучасний лібералізм є засобом вираження інтересів середнього класу. Як ідеологія сучасний лібералізм, подібно класичному лібералізму, виступає за динамічне, орієнтоване на соціальний прогрес суспільство, в котрому особистий фактор, власні заслуги і результати знаходились б на першому місці. Ця ідеологія вимагає від особи максимальної реалізації своїх здібностей, бажання брати на себе відповідальність за власну долю, не розраховуючи на благодійність і гарантії держави-захисника Так, лібералізм ще на початкових етапах свого формування, успадкувавши ідейне багатство Д. Локка, А. Сміта, Т. Гоббса, які повгязували свободу особистості з повагою до основних прав людини, а також з системою приватної власності, поклав у основу своєї концепції ідеали вільної конкуренції, ринку, підприємництва.

Відповідно провідними політичними ідеалами лібералізму виступали правова рівність громадян, договірна природа держави, а потім і рівноправність суперництва в політиці. Хоча до середини XX ст. ліберали не вживали терміну "демократія" (оберігаючи таким чином головну для них цінність - приватну власність), то потім, віддаючи належне соціальним функціям держави, стали приділяти демократичним цінностям значно більше уваги. Найважливішою перевагою політичної системи проголошувалась справедливість, а уряду - орієнтація на моральні якості громадянина. В основу політичної програми неолібералів покладені ідеї консенсусу керівників і керованих, необхідності участі мас у політичному процесі, демократизації процедури прийняття політичних рішень.

На відміну від попередніх орієнтацій на механічні принципи визначення демократичності (враховуючи більшість) провідного значення набули плюралістичні форми організації політичного життя. Причому Р. Даль, Ч. Линдблюм та інші неоплюралісти вважають, що чим слабше правління більшості, тим воно більше відповідає принципам лібералізму. Хоча, представники праволіберальних течій (Ф. Хайєк, Д. Ешер) вважають, що при плюралізмі здатні формуватись механізми експропріації більшістю багатої меншості, що може поставити під загрозу головні принципи лібералізму.

На ліберальній ідейній основі отримали розвиток численні теорії політичної участі, партисипаторної демократії, а також елітарні концепції, що підкріпило популярність лібералізму серед прибічників різних моделей політичного облаштування суспільства на основі приватної власності, акцентувало на забезпеченні стабільності капіталістичних відносин.

Фундаментальна ідея консерватизму, сформульована ще Е. Берком у "Роздумах про французьку революцію" (1790), була у визнанні протиприродності свідомої перебудови суспільства. У руслі такого підходу цінності свободи, рівності та прогресу втрачали свою першопричину порівняно з ідеями традиціоналізму, наступності, ієрархічності, аристократизму. Політичними наслідками таких установок були погляди, що розуміли свободу як слухняність державі, стверджуючи непорушність інститутів влади капіталістичного суспільства, які захищали "природні" привілеї владу імущих. З часом на базі цих ідей навіть сформувалася особлива течія - лібералізм, яка засновувалась на цінностях крайнього індивідуалізму і запереченні політичного втручання у підприємницьку діяльність.

Похожие статьи