Подальші перспективи - Українська політична думка другої половини ХІХ століття

Згодом Драгоманову став властивий більш виважений підхід до ролі об'єктивних і суб'єктивних факторів людського поступу, навіть мінімізація значення саме цих останніх. Десятиліттям пізніше він уже заявляв: "В історичному поступі більш усього має силу не добра воля осіб з усіма тими судами над ними, карами й страхами кари і каянням, а мимовольний зріст громадського життя, та впорядкована громадська праця й тиха, й гостра". Це не значило, проте, ігнорування або недооцінки ним вільної дії особистості, людських колективів, їх внеску у зміну ландшафту історії. Він постійно бажав віднайти дійсну міру можливого, максимальну межу впливу людських прагнень і дій на природу суспільства, на творення історії та мінімальний рівень опору "об'єктивних", деперсоналізованих тенденцій та впливів, який не може бути здоланий за будь - яких обставин і зусиль. Ясна річ, що таке прагнення виступало ідеальним джерелом мотивації до пошуків у царині суспільної теорії, але навряд чи могло бути задоволене в дійсності.

Власним оптимізмом Драгоманов справді вмів заряджати своїх прихильників. Навіть і цього надихаючого впливу було не замало для них тоді, в складних умовах становлення українського національного руху останньої третини XIX ст.

Похожие статьи




Подальші перспективи - Українська політична думка другої половини ХІХ століття

Предыдущая | Следующая