Політичні погляди ранньохристиянського світу. - Політичні теорії епох раннього християнства, Середньовіччя і нового часу

На Сході й на Заході розвивалася переважно завдяки старан-ням представників богослов'я. Адже з економічним, полі-тичним, моральним, інтелектуальним занепадом Греції та Риму земна держава поставала як втілення зла, безза-коння, несправедливості, терору, експлуатації, розбеще-ності. Така політична реальність створила сприятливі умови для бурхливого розвитку християнства.

Згідно з його ученням людина -- вершина творіння Бога, носій образу і подоби Божої, духовно-тілесна істо-та, що об'єднує матеріальне і духовне начала, вічна, без-смертна, раціональна, наділена даром творчості, вільна як перед Богом, так і перед дияволом. Вона відповідає за лад у світі та в самій собі. Але гріхопадіння Адама і Єви, гріхи їх нащадків порушили первісну богоподібність, не-винність, і людина стала носієм гріховності. Першим пе-реможцем гріховної сили став Ісус Христос, який приніс нове вчення, взяв на себе гріхи світу і врятував людство. Однак страждання у християнстві -- не самоціль, а сила в боротьбі зі злом у собі та навколо себе. Призначення людини -- не аскетичність, а самовдосконалення, законослухняність, виконання Божих заповідей і покірність цер-кві. Християнство виходило з ідеї свободи і рівності лю-дей, закликало до вияву доброї волі, взаємного прощен-ня, любові й справедливості незалежно від'звань, станів, титулів, багатства і віку.

Якщо протягом перших трьох століть римські імпера-тори нещадно нищили прихильників та послідовників християнства, то у 313 р., за царя Константина Великого, воно було проголошено пануючою релігією в імперії.

Хоча римські імператори вважали себе намісниками Бога на землі, не обмеженими ніякими законами, церк-ва все більше прагнула утвердити в суспільному житті зверхність духовної влади над світською. Єпископ Аврелій Августин (354--430) у праці "Про град Божий" виступав за верховенство церкви в політичному житті. Держава, на його думку, -- сукупність людей, об'єднаних суспіль-ними зв'язками, її зусилля повинні спрямовуватися не лише на задоволення земних потреб, а й на нищення во-рогів церкви, запобігання злочинові проти Бога. Надмі-рне насильство не бажане, але необхідне; рабство супере-чить природі людини, але встановлене Богом як пока-рання за гріхи; свобода волі приємна, але виражається лише у схильності індивіда до порочних дій; державна влада нічим не відрізняється від зграї розбійників, але політичну опозицію треба рішуче викорінювати.

Виправданням феодального устрою, що виявилося у формулі "церква -- сонце, держава -- місяць", позначе-ні суспільно-політичні теорії схоластів, які вважали, що людина взагалі (як родове узагальнення) не існує, реаль-ними є лише окремі особи. Англієць Ансельм Кентербе-рійський (IX ст.) -- батько схоластики -- використовую-чи постулати логіки, доводив необхідність втілення Бога в людині. Француз Іоанн Солсберійський (XII ст.) високо оцінював роль римського права у вихованні людини, ви-правдовував тираноборство. Італієць Йоахим Флорський (XII ст.) засуджував насильство, яке назавжди переможе дух свободи, любові й миру. Німець Альберт Великий (ХНІ ст.) понад усе ставив совість людини, завдяки якій вона втілює універсальні принципи моральної поведінки.

Найпомітніша постать цього періоду -- Фома Аквінський (1224--1274), домініканський теолог, автор праць "Сума проти язичників" та "Сума теології". Особистість він розглядає як найвище з творінь розумної природи. Якщо інтелект Бога -- сутність, то інтелект людини -- потенція сутності. Заперечуючи августиніанство (пріоритет інтуїції), залишаючись на позиціях релігійного дог-матизму, він звертався до розуму, здорового глузду лю-дини і водночас поділяв людей на вищий клас -- прави-телів, середній -- воїнів, суддів, чиновників, вчених, священиків і дворян, нижчий -- найманців, ремісників, "брудний люд". Природні закони, які водночас визнача-ють і моральні норми, на його думку, поступаються і під-порядковуються законам вічним, божественному розуму, але не суперечать йому. Людські закони (право народів і позитивне право) можуть розходитись з природними, а божественні, відображені у Святому Письмі, виправля-ють недосконалість людських законів. Мета державної влади -- забезпечити благо суспільної істоти -- людини. Ідеалом форми державного правління є влада одного (мо-нархія). Фома Аквінський обгрунтовує право народу на скинення тирана, який порушує принципи справедливо-сті. Церква має панувати над громадянським суспільст-вом, духовна влада -- над світською. Єретики підлягають смертній карі, а монахи-домініканці перетворюються на "псів Господа". Аквінський теоретично обгрунтував необ-хідність інквізиції і розробив вчення про індульгенції.

Традиції класичної схоластики продовжували згодом монах-францисканець Вільям Оккам (1285--1349), фран-цузький схоласт Жан Бурідан (1300--1358).

Провісником свободи совісті й права народу на зако-нодавчу владу став у XIV ст. італійський мислитель Марсилій Падуанський (1280--1343), який вважав, що Єван-геліє -- не закон, а вчення, і тому щодо віри не може бу-ти примусу, вона -- справа совісті людини. Він першим у середньовічній політичній думці чітко розрізняв зако-нодавчу і виконавчу влади, розвинув ідею суспільного до-говору, народного суверенітету. Водночас був прихильни-ком станової монархії, поділу суспільства на дві станові категорії: 1) правляча категорія (духовенство, адмініс-трація і військові), до компетенції якої належать керівні суспільні функції; 2) підлегла категорія (землероби, ре-місники і торгівці), які повинні турбуватися лише про особисті інтереси.

Державний організм, на погляд Марсилія, складаєть-ся з двох частин: фізичної, до якої належать люди, та не-матеріальної -- законів, що тяжіють над суспільством. Римський папа не може претендувати на світську владу.

Новими ознаками збагатив політичну ідеологію чесь-кий мислитель Ян Гус (1371--1415), який виступав про-ти привілеїв священнослужителів.

У XVI ст. з початком занепаду феодалізму нав'язаний схоластикою аскетизм став поступатися культові людини, її інтересів і потреб, а божественне -- природному, люд-ському. Гуманізм тоді ще не був масовим, здебільшого він мав прихильників серед мешканців міст, представників інтелігенції, які в паростках нового ладу вбачали силу, здатну звільнити людину від середньовічного аскетизму. Нова епоха, що увійшла в історію як Відродження (Рене-санс), символізувала передусім відродження і широке ви-користання досягнень античної цивілізації.

Похожие статьи




Політичні погляди ранньохристиянського світу. - Політичні теорії епох раннього християнства, Середньовіччя і нового часу

Предыдущая | Следующая