Піфагорійці і розуміння державного процесу. - Державно-правові погляди на право і державу в Стародавній Греції

Певний внесок у розвиток державно-правових вчень зробили Піфагор (580--500 до н. є.) і його послідовники. Виходячи з того, що люди не можуть жити без управління, піфагорійці висловлювалися проти демократичного устрою полісів, кращою формою правління вважали аристократію, яка здійснює свою владу на підставі законів. Запоруку по-рядку в державі прибічники цієї теорії вбачали у свідомому виконанні всіма вимог законів, сутністю яких було встанов-лення або відновлення справедливості.

Визначальну роль у світогляді піфагорійців відігравало їхнє вчення про числа. Числа, на їхню думку, -- це початок і сутність світу. Прагнучи виявити цифрові (математичні) ха-рактеристики, притаманні моральним і політико-правовим явищам, піфагорійці першими почали теоретично розроб-ляти поняття "рівність", надзвичайно важливе для розумін-ня ролі права як рівної міри нормування нерівних відносин і поведінки нерівних індивідів. На думку піфагорійців, спра-ведливість виражено у цифрі "чотири", оскільки чотири -- це перший квадрат (результат множення цифри "два" на саму себе), а сутність справедливості полягає у відплачуван-ні рівним за рівне. Під рівністю вони розуміли мінливу мірку для кожного відповідного випадку, а не єдину мірку і за-гальний масштаб для всіх випадків.

Міра й належне -- не середнє арифметичне і не найбільш поширене й типове, а найбільш цінне. Тобто, міра має цін-нісну природу, виходить із найціннішого в ієрархії ціннос-тей і відповідним чином орієнтує поведінку людей, регулює та оцінює їхні відносини. На думку Піфагора, після божес-тва і демона Слід Найбільше поважати батьків і закони, під-коряючись їм за переконанням, а не зовнішньо та удавано. Законослухняність він уважав високою чеснотою, а самі за-кони -- великою цінністю. Найбільшим злом піфагорій-ці називали анархію (безвладдя), зазначаючи, що людина, за своєю природою, не може обійтися без керівництва, на-чальства і належного виховання. "Правителі, -- підкреслю-вав Піфагор, -- повинні бути людьми не тільки знаючими, а й гуманними".

Мета виховання та управління полягає в упорядкуванні індивідуальних і спільних справ, у гармонізації людських відносин, оскільки порядок і симетрія прекрасні й корисні, а безлад і асиметрія -- жахливі та шкідливі. Піфагорійці були прихильниками аристократії як правління "кращих", освічених. "Нерозумно, -- вважали вони, -- звертати увагу на всяку думку будь-кого і, особливо, на думку натовпу. Бо небагатьом властиво прекрасно міркувати і думати. Адже очевидно, що це властиво тільки освіченим. А їх небагато. Отож, зрозуміло, що ця властивість не поширюється на більшість людей".

Із творчості піфагорійців і, зокрема, Гіпподама (друга по-ловина V ст. до н. є.) почалося розроблення концепцій іде-альної держави. Він пропонував регламентувати кількість населення (до 10 тис. осіб), поділеного на три стани: реміс-ників, ратаїв і воїнів. Усі громадяни (крім рабів) мали бра-ти участь в управлінні державними справами, формуванні представницьких органів влади, схваленні законів.

Окрім цього, у своєму проекті ідеальної держави мисли-тель зробив спробу визначити право власності на одну з го-ловних матеріальних цінностей -- землю і законодавчо вре-гулювати ці відносини. Для цього він пропонував територію держави розділити на три частини. Першу частину він на-зивав священною і доходи від неї пропонував спрямовувати на релігійні потреби; другу вважав за потрібне використову-вати для громадських потреб і, зокрема, для покриття військових витрат; третю частину території належало поділити на приватну власність.

Значну увагу з'ясуванню проблем сутності права і держа-ви приділяв Геракліт {544 чи 540--483 до н. е.). Усе в світі, зазначав він, знаходиться у вічному русі, зміні, боротьбі та оновленні: "Не можна двічі увійти в ту саму річку, оскіль-ки все тече, все змінюється". У цьому вічному потоці змін єдине складається з протилежностей, а протилежності пе-реходять одна в одну і складають єдність. Основою впоряд-кованих зв'язків протилежностей і впорядкованості світу як космосу (а "космос" для Геракліта і є "впорядкований світ", "світовий порядок") є вогонь -- загальний еквівалент взаємоперехідних протилежних явищ і міра світового порядку в цілому. "На вогонь обмінюється все, і вогонь -- на все, як на золото товари і на товари -- золото". Вогонь -- одночас-но принцип (першооснова) і міра космосу, а також усіх про-цесів і явищ, що відбуваються в ньому. "Цей космос, єди-ний для всього існуючого, не створював ніякий бог і ніяка людина, але завжди він був, є і буде вічно живим вогнем". Обумовленість долі космосу змінною мірою вогню -- це і є, за Гераклітом, загальна закономірність, той вічний логос, що лежить в основі всіх подій у світі. Все у світі відбуваєть-ся відповідно до цього логосу: через боротьбу і з огляду на необхідність. Справедливість і правда полягає в тому, щоби дотримуватися загального божественного логосу.

Першоджерелом людських законів він уважав божествен-ний закон (логос), а тому життя в полісі та його закони мали б відповідати йому. Існування держави без законів, на його думку, неможливе, вони впорядковують суспільне життя гро-мадян, тому люди повинні обстоювати закони як свої стіни. Але Геракліт уважав людей нерівними від природи, презир-ливо ставився до співгромадян, оскільки більшість із них бу-цімто не була здатною пізнати всеохоплюючий логос, через що демократичний порядок схвалення законів здавався йому зайвим. Люди, за його вченням, від природи нерівні, вільни-ми й добродійливими можуть бути лише окремі з них.

Саме останні начебто спроможні пізнати об'єктивно іс-нуючі закони космосу і закони суспільства, що з них випли-вають, і поводитися згідно з їхніми приписами. І навпаки, для більшості громадян благо -- поза свободою. Воно по-лягає в підкоренні штучним настановам людей -- полісним законам.

Одним із перших мислителів античності, який запере-чував божественне першоджерело законів, був Демокріт (бл. 460 -- бл. 370 до н. е.). На його думку, закони мають при-родний, причинно-обумовлений характер. Хоч вони й по-роджені людським розумом, але є похідними від приро-ди, природного порядку речей. Критерієм справедливості й права є відповідність законів вимогам природного права. Оскільки закони, встановлені людьми, на відміну від при-родних, мають штучний характер, вони можуть бути пере-глянуті, доповнені або змінені. Але якщо вони є чинними, підкорення їм для більшості громадян має обов'язковий ха-рактер, як і підкорення природним законам, оскільки це -- запорука добробуту держави. З цього приводу Демокріт за-уважував, що для людей, які підкоряються законові, закон є свідченням їхнього добродійства1.

Мудрі люди -- філософи здатні осягнути закони приро-ди і вищу справедливість, тому їх підкорення полісним за-конам як штучному утворенню не є обов'язковим. Вони не потребують ані опіки держави, ані самої держави, бо мо-жуть бути істинно вільними.

Отже, в Демокріта ми знаходимо перші спроби постави-ти проблему співвідношення полісних законів та індивіду-альної людської свободи, коли для більшості людей сліду-вання законам є незаперечною необхідністю, а для мудрих, здатних осягнути закони природи, це не є обов'язковим, вони можуть уважати себе вільними від штучних норм сус-пільства, оскільки критерій істини й справедливості -- в них самих, у їхньому розумі.

На відміну від розглянутих концепцій, де головним є пізнання природи, природного порядку речей та зовніш-нього аспекту проблеми сутності права і свободи, софісти, а потім і Сократ зверталися до цієї проблеми під кутом зору місця людини в цих взаємовідносинах.

Похожие статьи




Піфагорійці і розуміння державного процесу. - Державно-правові погляди на право і державу в Стародавній Греції

Предыдущая | Следующая