Софісти - нерівність людських законів. - Державно-правові погляди на право і державу в Стародавній Греції

Заслугою софістів, а надто їхнього молодшого покоління, було те, що вони розглядали не тільки окремих, а всіх людей потенційно вільними і міркували про те, який суспільний і правовий порядок міг би це забезпечити. їхній представник Протагор (бл. 490 -- бл. 420 до н. є.) писав, що не боги, а сама людина є "мірою всіх речей", а закони -- це не божественна установа, а мудрий винахід людини.

Інший відомий софіст -- Георгій (бл. 480 -- 380 до н. є.) підкреслював, що одним із найбільших досягнень людсь-кої культури є писані закони, що їх він називає охоронцями справедливості, яку він ставить за цінністю вище за них.

Іще один представник цієї школи -- Гіппій (бл. 460 -- 400 до н. є.) першим з-поміж софістів протиставив природ-не і позитивне право. Природне право є, за твердженням Гіппія, справедливість, тоді як позитивний закон, що зму-шує дотримуватись умовних і штучних вимог, суперечить справедливості. Закон Гіппій характеризував як "...те, що громадяни пишуть, визначаючи, що має робитися і від чого слід утримуватися". Головними аргументами Гіппія проти писаних законів було те, що вони умовні, мінливі, мають біжучий, тимчасовий характер, залежать від думки законо-давців, що постійно змінюється. Під природним правом Гіппій розумів ті неписані закони, які "...однаково викону-ються в кожній країні".

Природно-правові уявлення розвивав і софіст Антифонт (бл. 400 до н. є. -- ?). Обгрунтовуючи ідею про рівність усіх людей від природи, він посилався на те, що в усіх людей -- еллінів і варварів, знатних і простих -- ті самі природні пот-реби. Нерівність усіх людей випливає з людських законів, а не з природи. "За природою ми всі в усіх відношеннях рів-ні", -- підкреслював Антифонт. Розрізняючи "закони полі-су" і "закони природи" (природне право), Антифонт від-давав явну перевагу останнім. Хоча справедливість, за його оцінкою, полягає в тому, щоб не порушувати законів де-ржави, громадянином якої людина є, мислитель водночас зазначав: "...чимало приписів, що визнаються справедливи-ми за законом, ворожі природі (людині)". Навіть корисні положення законів є путами для людської природи; велін-ня природи, навпаки, несуть людині свободу. Він навіть під-креслював, що таємне порушення законів держави може залишитися без наслідків, тоді як порушника законів при-роди неминуче спостигне покарання. "Бо приписи законів довільні (штучні), веління ж природи необхідні. До того ж, приписи законів є результат згоди (договору людей), вони не виникають самі по собі (є породженням природи); велін-ня природи виникають самі по собі (природжені основи), а не є продуктом згоди (людей) між собою".

Софіст Лікофрон характеризував державне спілкуван-ня як результат договору людей між собою про взаємний союз. "I закон у такому разі виявляється тільки простим до-говором, або просто гарантією особистих прав, зробити ж громадян добрими і справедливими він не в силі". Можна зробити висновок, що під "особистими правами" людини він розумів те невідчужуване природне право, для гаранту-вання якого, згідно з його договірною теорією, і було укла-дено людьми договір про створення державної спільності.

Загалом у софістів ми подибаємо тезу про те, що за при-родою всі люди рівні; нерівність випливає не з природи, а з людських законів. Цим софісти першими в історії визнали природно-правову рівність людей, що було радикальною ідеєю і Для Найбільш демократичної Стародавньої Греції.

Похожие статьи




Софісти - нерівність людських законів. - Державно-правові погляди на право і державу в Стародавній Греції

Предыдущая | Следующая