Форми державного устрою - Політологія: основні поняття

Форма державного устрою характеризує територіальний поділ держави і співвідношення повноважень центральних і регіональних (місцевих) органів влади.

Головними формами державного територіального устрою є унітарна держава, федерація і конфедерація.

Унітарна (від лат. unitas - єдність) держава передбачає поширення на всю її територію єдиної системи права, органів державної влади і управління, єдиного громадянства (Болгарія, Угорщина, Великобританія). Місцеві органи управління не володіють якоюсь політичною самостійністю, не можуть бути самостійними у господарській і соціально-культурній сферах. Унітарні держави бувають централізованими (Швеція, Данія) і децентралізованими, що ближче до федеративної форми устрою (Іспанія, Франція, Україна). Децентралізована форма передбачає більшу автономність і широкі повноваження великих регіонів, які можуть мати навіть власні парламенти і уряди.

Федерація (від лат. federatio - союз, об'єднання) - це складна союзна держава, що складається з державних утворень (штатів, кантонів, республік, земель тощо), що володіють певною політичною самостійністю в межах розподілення повноважень між загально-федеральним центром і суб'єктами федерації. Класичне виникнення федеративних держав здійснювалося "знизу" "уверх" через інтеграцію раніше самостійних державних утворень в єдину державу. Правда, ініціатива "знизу" могла підкріплюватися силовим впливом: громадянська війна у США (1861-1865), політика О. Бісмарка з об'єднання Німеччини.

Федеральні конституції (у рідкісних випадках - договір) встановлюють ступінь самостійності суб'єктів федерації. Відносини між центром і суб'єктами будуються на основі фіксації кінцевих меж самостійності її суб'єктів у різних сферах і розподілення повноважень: частина з них є виключно компетенцією федерального центру, інша - суб'єктів федерації, третя - в сумісній компетенції. Суб'єкти федерації можуть мати власні конституції, правову і судову системи, свої органи влади і управління, своє громадянство. В більшості випадків члени федерації не мають права одностороннього виходу з союзу. Як правило, в таких державах існує додатковий розподіл самої законодавчої влади між двома палатами парламенту. Одна палата с органом представництва суб'єктів федерації, інша - органом загально-федерального представництва. У федеральних Зборах Російської федерації ці функції відповідно виконують Рада федерації, в яку входять по два представники від кожного суб'єкта (по одному від законодавчого і виконавчого органу державної влади), і Державна Дума: у федеративній Німеччині - Бундесрат і Бундестаг; в США - Сенат і Палата представників.

Федерації створюються за різними ознаками:

    - за територіальною (адміністративною) - США, Німеччина, Бразилія; - за національною (етнотериторіальною); за цим принципом будувалися такі, тепер уже в колишньому, федерації, як СРСР, Югославія, Чехословаччина. Історія показала, що національна федерація виявилася менш стійкою, ніж територіальна (адміністративна).

Нарешті, федерація може виражати змішаний тип, поєднуючи в собі обидва підгрунтя (сучасна Росія, Пакистан). Різнотипний характер Російської федерації в наявності трьох видів суб'єктів, що закріплено у ст. 5 Конституції Російської Федерації: національні республіки, адміністративно-територіальні одиниці (край, область) і національно-територіальні одиниці (автономний округ, автономна область). Суб'єктами федерації є Москва і Санкт-Петербург. Таким чином, з 89 суб'єктів Російської Федерації 32 є етнічними утвореннями, 57 - адміністративними одиницями (краї, області, два міста федерального значення). влада кратологія демократія держава

Складність федеративної побудови Росії проявляється також у тому, що один суб'єкт федерації (автономія) може входити до складу іншого суб'єкта (область, край). Подібний принцип "два в одному" породжує комплекс економічних адміністративних проблем в складно складених регіонах (Тюменська область, Красноярський край тощо). На хвилі суверенізації 90-х pp. XX ст. різко загострилася проблема децентралізації подібних регіонів, що виразилася в бажанні автономій стати повністю самостійними і незалежними від обласної (крайової) влади. У першу чергу, ці проблеми стосувалися тих складно складених суб'єктів Російської Федерації, де спостерігається великий розрив між субрегіонами з основних показників економічного розвитку і рівнем життя, разом з тим, світовий досвід, в тому числі й історія останніх років існування СРСР показує, що надмірна економічна гетерогенність часто провокує сепаратизм більш "багатих" (з точки зору економічного потенціалу) регіонів.

Таким чином, федералізм - явище складне і взаємозаперечне. Він може поєднувати в собі тенденцію до централізації і децентралізації, сили, що ведуть до об'єднання і роз'єднання (відцентрові). До сказаного треба додати, що відцентрові сили, які розколюють федерацію, можуть визначатися мовною, релігійною і культурною гетерогенністю суспільства. Відцентровим протиставлені об'єднуючі сили: господарсько-економічні зв'язки, фінансова система, витрати федеральної влади на соціальні програми, утримання збройних сил тощо.

Деякі вчені виділяють симетричні і асиметричні федерації. Перша означає повну рівноправність всіх суб'єктів, друга передбачає через певні причини (наприклад, з метою погасити тенденцію до сепаратизму), надання окремим суб'єктам більш широких прав у сфері податкової політики, у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо. До подібних держав відносять Бельгію, Іспанію, Індію, Пакистан, Малайзію і Росію.

Конфедерація - союз юридично і політично незалежних державних утворень для здійснення конкретних сумісних завдань. Такими завданнями є оборона, зовнішня політика, економічне співробітництво. Члени конфедерації зберігають свій державний суверенітет, незалежну систему органів влади, власне громадянство, валюту і законодавство. Конфедеративна держава нестійка і переростає або у федерацію (США у XVIII ст., Швейцарія в XIII ст., Німеччина у XIX ст.), або розпадається.

В історичному минулому зустрічалася така специфічна форма державного устрою, як імперія (наприклад, Бельгійська, Британська, Російська). Імперії мали величезну територіальну основу, різноманітний етнічний склад населення і будувалися на основі панування і підпорядкування між центром і периферією, метрополією і колонією.

У теперішній час з'являються нові форми міждержавних союзів, які важко віднести до якоїсь конкретної форми державного устрою. Прикладом може бути Союз незалежних держав (СНГ) - більш аморфна, ніж конфедерація форма об'єднання держав. І навпаки, Європейської спільноти, створивши єдиний ринок, єдину валюту і національні політичні органи - Європарламент, Раду Євросоюзу, Європейський суд, виражають тенденцію до об'єднання у специфічну асоційовану форму державного устрою.

Термін "функція" в перекладі з латинської означає здійснити, виконати. Функції держави тісно пов'язані з завданням, цілями і суттю держави, але не зводяться до них. Аналіз функцій держави повинен відповісти на питання:

    1) що повинна робити держава на певному етапі свого розвитку і як; 2) на чому повинні бути сконцентровані зусилля її органів і відомств.

Багато спеціалістів вважають, що функції держави-це перш за все певні напрямки діяльності держави, в яких виражається службова роль, завдання, цілі, і закономірності розвитку. За допомогою функцій держава реалізує свої завдання і цілі, які стоять перед суспільством або можуть бути поставлені. В зв'язку з цим функції існують не тільки реально, але й потенціально, як здатність або можливість до певної діяльності. Функції держави-це можливі і реальні основні напрями діяльності держави та її органів по забезпеченню потреб та інтересів суспільства, які конкретизуються в завданнях, цілях і соціальному призначенні.

Здійснення державних функцій-це складний і багатоплановий процес впливу держави, її відповідних структур на певне коло суспільних відносин. Різноманітність і особливості суспільних відносин обумовлюють існування у держави досить низького кола відповідних функцій. За певними визначеними критеріями функції можна поділити на ряд груп:

Функції держави - це роль, яку вона виконує щодо суспільства, це основні напрями її діяльності. У функціях держави виражається її сутність та призначення.

Конкретні функції держави, а їх досить багато, доцільно розглядати через їх класифікацію на види. Загалом, функції держави можна поділити на такі групи:

За соціальним значенням - на основні та неосновні

    1) Основні функції - найзагальніші та найважливіші комплексні напрями діяльності держави щодо здійснення стратегічних завдань і цілей, що стоять перед нею у конкретний історичний період. До них відносять функції: оборони, підтримання зовнішніх відносин, охорони правопорядку, регулювання економіки, забезпечення екологічної безпеки, підтримання і розвиток культури, забезпечення освіти населення та ін. 2) Неосновні функції - напрями діяльності держави зі здійснення конкретних завдань у другорядних сферах суспільного життя. До них належать: управління персоналом, матеріально-технічне забезпечення та управління державним майном, правосуддя і юридичні функції, збирання і розповсюдження необхідної для управління інформації тощо.

Залежно від територіальної спрямованості - внутрішні та зовнішні

Внутрішні функції - такі напрями діяльності держави, в яких конкретизується внутрішня політика стосовно економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших аспектів життя суспільства. До таких відносять функції: регулювання економіки, підтримання та розвиток культури, охорону та захист усіх форм власності, соціальний захист населення, забезпечення екологічної безпеки, охорону правопорядку та ін.

Зовнішні функції - основні напрями діяльності держави за її межами у взаємовідносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим співтовариством у цілому. Функціями є: організація співробітництва з іншими суб'єктами міжнародних відносин, захист державного суверенітету, підтримка миру в регіоні, культурний та освітній обмін тощо.

За часом здійснення - постійні та тимчасові

Постійні функції - напрямки діяльності держави, що здійснюються на всіх етапах її розвитку. Більшість здійснюваних державою функцій є постійними

Тимчасові функції - напрямки діяльності держави, що обумовлені конкретним етапом історичного розвитку суспільства. Прикладом тимчасових можуть бути функції стабілізації економіки у перехідний період, подолання наслідків аварії на ЧАЕС чи повені у Закарпатті

За сферами суспільного життя - гуманітарні, економічні та політичні

Гуманітарні функції: забезпечення, охорона та захист основних прав людини; охорона природного середовища; охорона і відновлення здоров'я; соціальне забезпечення; освіта, виховання, розвиток культури тощо. У міжнародній сфері - це участь у міжнародному забезпеченні та захисті прав людини; допомога населенню інших країн (у разі стихійного лиха, кризових ситуацій тощо); участь у захисті природного середовища (екологічна функція); участь у міжнародному культурному співробітництві.

Економічні функції: створення умов для розвитку виробництва на основі рівноправного визнання і захисту різних форм власності на засоби виробництва; програмування та організація виробництва на державних підприємствах, розпорядження об'єктами державної власності; організація та стимулювання наукових досліджень. У міжнародній сфері - це участь у створенні світової економічної системи на основі міжнародного розподілу та інтеграції виробництва і праці; участь у розв'язанні господарських та наукових проблем (енергетичної, використання Світового Океану, досліджень й освоєння космосу тощо).

Політичні функції: створення демократичних умов, інститутів для вільного виявлення і врахування інтересів різних соціальних груп суспільства, зокрема для діяльності різноманітних політичних партій та інших громадських об'єднань ("демократизаторська" функція); забезпечення умов для збереження і розвитку національної самобутності корінної та всіх інших націй, що проживають на території держави; охорона і захист державно-конституційного ладу, законності та правопорядку. У міжнародній сфері до політичних функцій належить організація, підтримка і розвиток міждержавних договірних відносин на основі загальновизнаних принципів міжнародного права; оборона своєї країни від зовнішнього нападу, анексії; участь у забезпеченні ненасильницького миру в усіх регіонах планети; участь у боротьбі з порушеннями міжнародного правопорядку (у тому числі з використанням військових засобів).

Тести №3

    1. Перші уявлення про політику, державу і політичну владу з'явились:
      Б) у Стародавній Греції;
    2. Виникнення політичної думки була зумовлена:
      В) утворенням ранньокласових відносин і державності;
    3. Соціально-політична думка країн Стародавнього Сходу розвивалась в умовах:
      Б) рабовласницької демократії;
    4. Модель ідеальної держави першим в історії політичної думки створив:
      А) Платон;
    5. Ідеальною формою держави Платон вважав:
      Г) демократію;
    6. Ідею "суспільного договору" першим в історії політичної думки сформував:
      Г) Дж. Локк;
    7. Вислів "Мета виправдовує засоби" належить:
      Б) Н. Макіавеллі;
    8. Ідеї лібералізму вченим були сформульовані такими мислителями:
      Г) К. Марксом, Ф. Енгельсом;
    9. Формування ліберальної політичної ідеології почалось:
      В) в добу Відродження;
    10. Автором теорії" раціональної бюрократії" є:
      В) М. Вебер

Похожие статьи




Форми державного устрою - Політологія: основні поняття

Предыдущая | Следующая