Політична система демократичного типу - Особливості політичних систем

Незважаючи на різноманітність наявних теоретичних трактувань демократії, всі вони, в кінцевому рахунку, можуть бути зведені до двох найбільш загальним інтерпретацій природи. Так, прихильники "ціннісного" підходу, при всіх їхніх ідеологічних розбіжностях, розглядають демократію як політичну конструкцію, покликану втілити у владі сукупність цілком певних ідеалів та принципів, тобто тих вищих цінностей, які й виражають її соціальний зміст і призначення. До цієї групи насамперед належать автори трактування демократії кА системи народовладдя. Найбільш ємко і коротко суть такого розуміння демократії виразив А. Лінкольн, позначивши її як "влада народу, влада для народу, владу за допомогою самого народу". Прихильники такого підходу розцінювали демократію як форму влади народу над самими собою, тобто по суті справи зближували її з поняттям громадського самоврядування.

До прихильників ціннісного підходу відносяться й прихильники філософії Ж. Ж. Руссо, які розуміли демократію як форму вираження всевладдя суверенного народу, який як політичне ціле заперечує значення індивідуальних прав особистості і пропонує виключно прямі форми народного волевиявлення, так як будь-яке представництво інтересів і громадян знищує народний суверенітет.

Прихильникам такого розуміння демократії опонують прихильники т. зв. "Раціонально-процедурного" підходу. Філософська база такої позиції заснована на тому, що демократія можлива лише в умовах, коли поширення ресурсів влади в суспільстві набуває настільки широкий характер, що жодна суспільна група не в змозі придушити своїх суперників або зберегти владну гегемонію. У такому випадку найбільш раціональним виходом із ситуації є досягнення компромісу і взаємне розділення функцій і повноважень, що обумовлюють чергування груп при владі. Ці-то процедури і технології встановлення подібного порядку і виражають істота демократичної організації політики. Одним з перших таке розуміння демократії закріпив М. Вебер у своїй плебісцитарної-вождистської теорії демократії. На його думку, демократія являє собою "засіб" володарювання, цілком знецінює усі поняття "народного суверенітету", загальної "волі народу" і т. п.

"... Демократія як певна система влади по суті являє собою форму організації політичного життя, що відображає вільний і конкурентний вибір населенням тієї чи іншої альтернативи суспільного розвитку. За рахунок співучасті У владі всіх верств населення демократія відкрита одночасно всім варіантам соціального вибору".

Демократія це законне право формулювати і відстоювати політичні альтернативи, яким супроводить право на свободу об'єднань, свободу слова та інші головні політичні права особистості. А також вільне і ненасильницький змагання лідерів суспільства з періодичною оцінкою їх претензій на керування суспільством, включення умов політичної активності для всіх членів політичного суспільства незалежно від їх політичних уподобань. Демократія не вимагає обов'язкової зміни правлячих партій, але можливість такої зміни повинна існувати.

Що стосується нормативної бази, то демократія організовує та упорядковує конфліктне суперництво інтересів, зберігаючи право зазнали поразки груп на продовження участі в заперечування влади. При демократії кожна група має можливість самостійного вибору стратегії своєї поведінки, що веде до самим різним і непрогнозованих наслідків. Дана форма організації політичного порядку, кА очевидно, містить і альтернативу собі самій, джерело соціального саморуйнування. Тому вільний вибір громадянами шляхом політичного розвитку, що виключає саму ідею змагальності за владу (як це сталося у Веймарській республіці, де Гітлер на законних підставах став главою держави), здатний знищити навіть спогади про демократичну формі політичного життя.

Специфіка й унікальність демократичного устрою влади виражається в наявності у неї універсальних способів та механізмів організації політичного порядку. Зокрема, така політична система передбачає:

    - Забезпечення рівного права всіх громадян на участь в управлінні справами суспільства і держави; - Систематичну виборність основних органів влади; - Наявність механізмів, що забезпечують відносну перевагу більшості і повага прав меншості; - Абсолютний пріоритет правових методів відправлення і зміни влади; - Професійний характер правління еліт; - Контроль громадськості за прийняттям найважливіших політичних рішень; - Ідейний плюралізм і конкуренцію думок.

Дія таких загальних способів формування влади передбачає наділення керуючих і керованих особливими правами і повноваженнями, найважливіші з яких пов'язані з дією механізмів прямої, плебісцитарної і представницької демократії.

Пряма демократія передбачає безпосередню участь громадян у процесах підготовки, обговорення, прийняття рішень. В основному такі форми участі використовуються тоді, коли від громадян не потрібно якої-небудь спеціальної підготовки. Наприклад, такі форми участі у владі широко поширені при вирішенні питань місцевого значення, проблем, що виникають у рамках самоврядування, врегулювання локальних конфліктів.

Близька за значенням до даної форми влади плебісцитарна демократія, яка також передбачає відкрите волевиявлення населення, але пов'язана тільки з певною фазою підготовки рішень, наприклад, схваленням (підтримкою) або запереченням винесеного керівниками держави або групою громадян проекту закону чи якогось конкретного рішення.

Представницька демократія є більш складною формою політичної участі громадян. Вона передбачає опосередковане включення громадян до процесу прийняття рішень через їх представників, обираних ними до законодавчих або виконавчі органи влади, або різноманітні посередницькі структури (партії, профспілки, рухи). Ці механізми в основному і складають структуру демократичного правління.

Найважливішою передумовою і одночасно фактором формування політичної системи демократичного типу є наявність громадянського суспільства. Громадянське суспільство характеризує всю сукупність різноманітних форм соціальної активності населення, не обумовлену діяльністю державних органів і втілює реальний рівень самоорганізації соціуму. Основною політичною передумовою існування громадянського суспільства при демократії є правове та законодавче забезпечення (обмеження) індивідуальних і колективних свобод, що захищають права особистості, але одночасно і затверджують порядок, при якому реалізація цих прав одним (індивідом) не порушує прав іншої. Така система не послаблює, а зміцнює владу, не допускаючи анархії при затвердженні масових свобод. "Такий порядок виховує в людях не бездумну лояльність правлячому режиму, а почуття особистої гідності, правову свідомість індивіда, його громадянську відповідальність за власні вчинки, підтримує його соціальна творчість та ініціативність".

Передумовами становлення демократії як щодо стійкого політичного порядку можна вважати:

    - Досить високий рівень економічного розвитку країни; - Наявність ринкових відносин та індустріальної економіки; - Урбанізація; - Розвиненість масових комунікацій; - Допомога вже втілили демократію зарубіжних держав.

Демократія, як правило, неможлива і без досить високого рівня добробуту громадян, наявності певних духовних традицій, відповідних політико-культурних підстав.

Похожие статьи




Політична система демократичного типу - Особливості політичних систем

Предыдущая | Следующая