Еволюція і утвердження інституту громадянства - Громадянське суспільство в політології

Ще за первісних часів людей поділяли на "своїх" та "чужих". Члени одного роду-племені мали певні права, зокрема право голосу при ухваленні спільних рішень, пра-во на тальйон (помсту за скоєний проти них злочин або на відшкодування заподіяних збитків), на певні ролі, функції в племінному поділі праці тощо. На одноплемінників по-кладались і обов'язки -- дотримуватися встановлених зви-чаїв, правил тощо. Все це не стосувалося чужинців.

Таке вирізнення "своїх" та "чужих" згодом перерос-ло в ідею громадянства. ВТша сформувалася в греко-рим-ському полісі -- громадянській общині, яка згодом пере-творилася на державу. Усвідомлення себе членом грома-дянського колективу, своїх прав і зобов'язань, почуття громадянського обов'язку, відповідальності, причетності до життя общини і до її надбань, залежність від визнан-ня, ставлення співгромадян -- усе це було відображено в полісній ідеї громадянства. Відомий дослідник полі-тичної думки С. Утченко вважає громадянську ідею найважливішим здобутком поліса, яким він збагатив людство.

З плином часу розуміння поняття "громадянин", оз-нак громадянства, пов'язаних з ним прав, обов'язків, привілеїв, способів їх набуття та позбавлення тощо суттє-во змінилося. Але ідея громадянства як політична катего-рія, морально-політична, загальнолюдська цінність збере-глася дотепер. Історичне значення понять "громадянин" і "громадянство" в тому, що завдяки їм було висунуто й за-кріплено уявлення про права людей. Адже саме володін-ня правами і робить людину громадянином.

Від початків громадянство означало міру визнання соціальної значущості людини, її долученості до спільно-ти. У "демократичному" античному полісі завжди існу-вало розрізнення громадянських прав: його населення -- це повноправні, неповноправні і безправні. Серед повно-правних громадян теж існувала градація, приміром, на громадян від народження (у римському полісі) та грома-дян, що стали ними згідно з постановою народних зборів ("зроблені громадянами").

Після відмирання родових структур головним еле-ментом суспільного устрою в Афінах постала сім'я, очо-лювана батьком -- афінським громадянином. Прибулі іноземці, що мали майно, заняття і бажали там жити, отримували статус Метека (грец. metoikos -- переселен-ці, чужоземці). Вони були вільними, користувалися пев-ним заступництвом місцевих законів, але не мали полі-тичних прав. Для решти населення (незаконнонародже-них, полонених, бездомних, емігрантів) єдиним засобом входження до афінської, як і до римської, спільноти був статус раба. Раб належав до складу сім'ї, цілком підпо-рядковувався волі її голови, влада якого була абсолют-ною щодо решти її членів. До речі, статус метека часто вважався менш вигідним, ніж раба: метека неохоче бра-ли на роботу, бо він був вільним і міг будь-коли залиши-ти її. Єдина можливість залучити людину до життя полі-са, підпорядкувати її вимогам соціальної дисципліни -- зробити рабом. Поняття "рабство" вживалося тут радше на означення форми організації праці, ніж як визначен-ня безправ'я й гноблення.

У грецьких полісах громадянином вважали тільки то-го, у кого батьки були громадянами. Щоб бути громадяни-ном Афін, треба було ще належати до однієї з десяти Філ (грец. phyle -- родова одиниця, рівна племені в Давній Греції, пізніше -- територіальна одиниця в аттичній дер-жаві), мати земельну власність в Аттиці, житло, освячене домашнім божеством. Поліс, за словами С. Утченка, був єдино можливим і навіть єдино мислимим осереддям гро-мадянського життя, прав, привілеїв. Тільки той, хто був зі свого народження залучений до поліса, як правило, вважався повноправним його членом, міг брати більш-менш значущу участь у громадянському (політичному) житті.

Арістотель був одним з перших, хто спробував теоре-тично визначити поняття "громадянин". Перед тим йому довелося поміркувати над такими проблемами: чому гро-мадянин демократичного поліса не буде ним у полісі олі-гархічному? Як розцінювати громадянство, громадянські права, здобуті за ухвалою народних зборів? Чому понят-тя "громадянство" не може бути пов'язане з місцем про-живання, якщо метеки й раби мешкають разом з грома-дянами? Чому громадянами не вважають жінок, неповно-літніх юнаків й старих? Усе ж Арістотель визначив, що громадянами можна і слід вважати тих, хто бере участь у суді й народних зборах.

Визначальною ознакою античного громадянства є від-сутність цілковитого рівноправ'я. Знаючи й цінуючи свої права, громадянин поліса не прагнув до рівності й однаковості прав для всіх, не вважав її справедливою. Грома-дяни не визнавали ні рівності походження, ні рівності майна, ні самого поняття "рівність", не кажучи вже про рівність з рабами та "варварами".

Ідея рівності в європейській свідомості постала разом із християнськими віровченнями. Це була рівність перед Богом, визнання всіх людей членами суспільства незале-жно від походження, статусу, майна тощо. Тільки одні з них є "вищими", інші -- "нижчими". "Нижчі" мають на-лежати "вищим", підпорядковуватися їм, а ті -- опікати й захищати своїх підданих. "Найвищий" серед людей -- монарх -- підпорядкований Богові, який піклується про всіх. За тих часів людина мусила належати комусь. Усіх підданих вважали "людьми царя", під його опі-кою, а цар перебував під опікою Бога. Кожний мав бу-ти приписаним до певного опікуна, хазяїна чи владики. Хто не мав над собою владики, залишався цілком безза-хисним.

Феодальне суспільство Західної Європи поділялося на сюзеренів (франц. suzerain -- верховний) -- князів, гер-цогів -- та їх васалів (лат. vassus -- слуга). Сюзеренами Були феодали, великі землевласники, які мали всю пов-ноту влади на території, що їм належала. Верховним сю-зереном був король. Васали -- це незаможні й неродови-ті феодали, які отримували земельні володіння від більш могутніх феодалів -- Сеньйорів (лат. senior -- старший). Громадянином, носієм громадянської особистості, за сло-вами І. Канта, вважали тільки того, хто не змушений здобувати засоби до існування, служачи комусь іншому, крім держави. Васал не має громадянської самостійності.

Клієнтельно-ієрархічна (лат. clientele -- у Давньому Римі -- група осіб, залежних від патрона, покровителя) Модель феодального суспільства Породила характерний для середньовіччя різновид громадянства -- підданство. Спершу це поняття означало належність, підпорядкова-ність, підлеглість володареві, сюзерену; згодом набуло значення належності особи до певної держави.

Буржуазні революції й ліберально-демократичні пере-творення в країнах Європи поступово привели до скасу-вання феодальних привілеїв, станової нерівності й зале-жності, формально надали кожному індивідові рівний правовий статус. Держава постала інституцією, що за-безпечує рівні умови для реалізації індивідами їхніх прав, уможливила правосуб'єктність громадян. За сучасних умов громадянство трактують як складне соціаль-не явище, що містить у собі політичні, економічні, юри-дичні, моральні аспекти.

Громадянство -- Правова належність особи державі; постійний правовий зв'язок особи з державою, що виявляється в їхніх вза-ємних правах та обов'язках.

Основними характеристиками громадянства є:

Належність до певної держави, суспільства, нації (саме це мають на увазі, заявляючи, наприклад, "Я -- українець");

Підданство, підпорядкованість законам держави, чин-ність яких поширюється на громадянина як на її території, так і поза її межами; наділеність особи обов'язками перед державою, які переважно зводяться до сплати податків, ви-конання військового обов'язку, дотримання законів;

Володіння відповідними соціальними, політичними й майновими правами (право на державне забезпечення й захист інтересів, виборче право, право на представниц-тво інтересів в органах державної влади, свободу слова й асоціацій, право на житло, роботу, освіту, медичну й ма-теріальну допомогу, на захист безпеки й власності тощо);

Законослухняність -- лояльне і водночас вимогли-ве ставлення до органів та інституцій державної влади (" громадянськість ");

Шанування цінностей громадянського суспільства (свобода, вільні асоціації, підприємництво, неофіційність людських взаємин);

Правосуб'єктність особи, яка настає за досягнення людиною певного віку; до неї належать сукупність можли-востей, що їх надає людині держава, здатність і обов'язок особи діяти відповідно до законодавства, відповідати за на-слідки своїх дій, виконувати обов'язки перед державою;

Морально-психологічна характеристика особи, стан самоусвідомлення нею власної причетності до певної спільноти, її культури, прийняття традицій і норм своєї держави.

Існує два способи набуття громадянства. Особа може стати громадянином певної країни на підставі факту її народження або через надання їй громадянства -- нату-ралізацію.

При встановленні Громадянства за народженням За-стосовують такі принципи:

    -- національний (принцип "права крові"), коли громадянином певної держави стає особа, народжена від її громадян, незалежно від місця народження; -- територіальний (принцип "права грунту"), коли громадянство певної держави надається особі, що наро-дилася на її території, незалежно від громадянської на-лежності її батьків.

Громадянство через натуралізацію Здобувається осо-бою з її волі, висловленої у відповідному проханні на ад-ресу уповноважених на те державних органів. Натуралі-зація потребує виконання необхідних умов, переконли-вого мотивування набуття громадянства. Наприклад, підставою для натуралізації є політичне переслідування особи на її батьківщині. У деяких країнах встановлюють імміграційні квоти (обмежувальні норми).

Підставою для набуття громадянства є укладання шлюбу, обіймання певної посади тощо. Усі питання про надання і позбавлення громадянства визначаються конс-титуцією і законодавством країни. Практика надання гро-мадянства іноземцям називається Державною політикою імміграції (лат. immigratio, від immigro -- вселяюся).

Втрата громадянства, як правило, настає після вихо-ду особи з юрисдикції своєї країни, наприклад внаслідок її натуралізації в іншій країні. Скоєння кримінальних або політичних злочинів може мати своїм наслідком по-збавлення громадянства за вироком суду. Через втрату громадянства людина набуває статусу апатрида (грец. а -- заперечення і patris -- батьківщина) -- особи, яка не має громадянства й підданства жодної країни, проте мусить дотримуватися законів країни, у якій перебуває. Апатри-ди не можуть розраховувати на захист з боку їхньої ко-лишньої батьківщини чи якоїсь іншої держави. Вони, як правило, позбавлені і виборчих прав.

З проблематикою громадянства пов'язане інтернування.

Інтернування (франц. interner -- Оселяти) -- Вмотивоване затри-мання однією державою громадян іншої держави, що перебува-ють на її території, обмеження права їхнього пересування й де-яких інших прав.

Обмежує громадянські права і депортація, яка є на-сильницьким явищем.

Депортація (лат. deportatio -- вигнання, вислання) -- Примусове виселення з місця постійного проживання, навіть вигнання за ме-жі держави, особи чи групи осіб, частини населення, визнаних правлячим режимом соціально небезпечними.

Людей, змушених полишити місця постійного прожи-вання через несприятливі обставини, називають Біженця-ми. Такі обставини, як правило, є наслідком громад-ських заворушень, громадянських війн, масового терору проти певної верстви населення. Статус біженця надає людині право тимчасового притулку на території країни без отримання громадянства, спеціального дозволу (виду) на проживання, право на отримання певно'ї допомоги й на захист з боку країни, в якій вона перебуває.

Зміною людьми місця постійного проживання є еміг-рація.

Еміграція (лат. emigratio -- виселення, переселення) -- Пересе-лення З Батьківщини в іншу країну; тривале перебування грома-дян за межами батьківщини внаслідок переселення.

Переселенці, які тривалий час проживають в іншій країні, утворюють діаспору.

Діаспора (грец. diaspora -- Розсіяння) -- Розселення по різних країнах народу, вигнаного обставинами, завойовниками або й власною владою за межі батьківщини; сукупність вихідців з якоїсь країни та їхніх нащадків, які проживають за її межами.

Людина може мати статус єдиного та подвійного гро-мадянства. Єдине громадянство встановлене в унітарних державах. У державах з федеративною формою устрою громадянство, як правило, є подвійним. Особа тут одно-часно і громадянин союзу, і громадянин суб'єкта федера-ції. Подвійне громадянство у федераціях слід відрізняти від біпатридності (грец. Ьі -- два і patris -- батьківщи-на) -- можливості людей одночасно мати громадянство двох або більше держав.

Це можливо, наприклад, у разі народження дитини на території держави, де встановлено принцип "права грунту", або від батьків, які є громадянами держави, де діє принцип "права крові". Як правило, при цьому перед громадянами й урядами постають проблеми щодо прав та обов'язків громадянина: чи мусить він сплачувати подат-ки, виконувати військову повинність, відбувати покаран-ня за порушення закону одночасно в обох державах, чи повинен робити це вибірково, дотримуватися законів на власний розсуд.

Набуття громадянства означає отримання встановле-них у цій державі прав громадянина. Сукупність їх ви-значається законодавством кожної держави окремо. До них належать право на активну й пасивну участь у вибо-рах (обирати й бути обраним); право на представництво інтересів в органах державної влади; свобода слова та асоціацій; право на житло, роботу, освіту, медичну й ма-теріальну допомогу, на захист безпеки тощо.

Юридичне вираження і закріплення прав та свобод громадян здійснюється в законодавчому порядку й зде. більшого закріплюється в конституції, у якій, як прави-ло, міститься спеціальний розділ, присвячений правовому стану громадянина. Поширеним у проголошенні прав і свобод громадян є посилання на Загальну декларацію прав людини, згідно з якою громадянська належність до певної країни, підданство або, навпаки, відсутність грома-дянського статусу особи, обмеженість, неповнота її грома-дянських прав не дають жодних підстав для обмеження її людських прав.

В Україні підстави набуття і припинення громадянства регулюються Конституцією України та Законом України "Про громадянство" (1991, з наступними змінами і допов-неннями). Відповідно до Основного Закону (ст. 4) в Украї-ні існує єдине громадянство. Згідно із статтею 25 Консти-туції України громадянин України не може бути позбавле-ний громадянства і права змінити громадянство. Він не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм гро-мадянам, які перебувають за її межами.

Похожие статьи




Еволюція і утвердження інституту громадянства - Громадянське суспільство в політології

Предыдущая | Следующая