Особистість, суспільство та суспільні цінності з точки зору політичної коректності - Політична коректність

Не дивлячись на гротескний характер, памфлет "Маніфест політичної коректності" має ключові ознаки політичного тексту і не тільки тому, що оперує терміном "політична коректність". Тут є вказівки на 1) структуру соціального світу, 2) визначення хто є другом, а хто є противною стороною (ворог чи зло) у суспільстві, 3) вказівки на те, що доктрина політичної коректності є єдиним шляхом до благополучного майбутнього, 4) визначення суспільних цінностей.

Так, в перших же рядках "Маніфесту" мова йде про те, що "політична коректність - це єдина соціально і морально прийнятна перспектива. Будь - хто, хто не погоджується з цією філософією, є людиною фанатичною, упередженою, сексистькою та/чи консервативною. ПіСі-зм - не тільки позиція, це - спосіб життя! ПС пропонує задоволення від усвідомлення того, що Ви знищуєте соціальне зло, що нагромадилося за столітні гноблення" (див.: Додаток А). Таким чином, автори розглядають політичну коректність як безальтернативний шлях до суспільної злагоди ("єдина соціально і морально прийнятна перспектива"). В той же час противник такої форми суспільного існування отримує цілий набір неприємних епітетів. З цією метою використовується прийом приклеювання ярликів ("людина фанатична, упереджена, сексистська та/чи консервативна").

Яким набором суспільних цінностей оперує доктрина політичної коректності? "Усі люди рівні" - мабуть, ця теза є наріжним каменем доктрини політичної коректності. Саме з тези про рівність починається й закінчується катехізис під назвою "Маніфест політичної коректності". Виникає питання, якого роду ця рівність і яке її підгрунтя?

Цікаво, що ще Алексис де Токвіль (Alexis de Tocqueville) - один із перших дослідників американської демократії, звернув увагу на поширеність егалітаристських настроїв у цьому суспільстві. Демократичні інститути, на його думку, "спонукають жагуче бажання рівності, потурають цьому бажанню, ніколи не маючи можливості цілком його задовольнити" [87] ) [87] Токвиль Алексис де. Демократия в Америке. - М.: "Прогресс - Литера", 1994. - С. 371.). А. Токвіль вважав, що в американському суспільстві є потенційний конфлікт між свободою і рівністю. Людям тут притаманна інстинктивна схильність до свободи. Однак, як писав французький дослідник, "отримання свободи аж ніяк не є головною і постійною метою їхнього життя. Єдине, що вони люблять безмежно, - так це рівність; ... їм нічого не потрібно, крім рівності, і вони скоріше погодилися б загинути, чим позбавитися її" [87] ) [87] Там само. - С. 373.).

Досить часто в літературі можна зустріти згадування про ідеологічний зв'язок політичної коректності і лібералізму. В зв'язку з цим, цікавим буде навести висловлювання, що належить відомому австралійському лібералу, колишньому генерал-губернатору Австралії Пітеру Коулмену (Peter Coleman). Політичну коректність він назвав "єрессю лібералізму" та запропонував гіпотезу, що політична коректність є "лівацьким викривленням лібералізму" [118] ) [118] Coleman, Peter, What is Political Correctness? // Salisbury Review. - Vol 18. - No 4, Summer 2000. - Р.30-34).

Автор спеціальної сторінки в Інтернеті за назвою "Не політично коректно" ("Not PC"), що присвячена публікаціям про політичну коректність у США, "з порогу" повідомляє своїм відвідувачам: "Якщо ви зайшли сюди в пошуках атаки на розмаїтість (diversity), проповідей проти культурного плюралізму, атаки на лібералізм, ви вибрали невірне місце" [102] ) [102] About Not PC // http://www. notpc. org/about. htm).

Як уже відзначалося, теза про ліберальні корені феномена політичної коректності одержала сьогодні відображення в словникових і енциклопедичних статтях. У представників саме цього ідеологічного напрямку, очевидно, варто шукати роз'яснень з питання про природу рівності в доктрині політичної коректності.

Віце-президент Інституту Като (The Cato Institute), сучасний теоретик американського лібертаризму Девід Боаз (David Boaz) відзначав: "Лібертаристи розглядають індивіда як базову одиницю соціального аналізу. Лише індивіди роблять вибір і є відповідальними за свої дії. Лібертаристська думка надає особливого значення гідності кожного індивіда, що тягне собою як права, так і відповідальність" [8] ) [8] Боаз Д. Ключові поняття лібертаризму // Лібералізм: Антологія /Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. - К.: Смолоскип, 2002. - С. 31.). І далі Дейв Боаз підкреслює: "Прогресивне визнання гідності за широким колом людей - за жінками, представниками різних віросповідань та рас - становить одне з найбільш лібертаристських досягнень Західного світу" [8] ) [8] Там само.). Таким чином, у лібералів мова йде про рівність людей незалежно від їхнього віросповідання, етнічної, расової належності чи статі. Крім того, і у визначеннях терміна "політична коректність", і в "Маніфесті політичної коректності" міститься визнання рівноправності за людьми з фізичними чи розумовими недоліками, а так само за прихильниками альтернативного способу життя ("alternate lifestyle"), до яких традиційно в США відносять, у тому числі, представників сексуальних меншостей.

Говорячи про сучасний американський лібералізм, не можна залишити без уваги таку фігуру, як Джон Роулз (Jon Rowle). Його називають провідним теоретиком лібералізму другої половини ХХ століття. Заслугою цього філософа є розробка фундаментальної теорії справедливості (Theory of Justice), адекватної "соціально-ринковій економіці". Ключові принципи теорії справедливості сам Д. Роулз звів до двох тез: "1) Кожна особа має рівне право на повну належну схему рівних базових прав і свобод, і вона має бути сумісною зі схемою, розрахованою на всіх. 2) Соціальні та економічні нерівності мають задовольняти дві умови: по-перше, установ та посад, відкритих для всіх за наявності умов чесної рівності можливостей, і, по-друге, бути більш корисними для найменш успішних (advantaged) членів суспільства" [69] ) [69] Роулз Д. Справедливість як чесність // Лібералізм: Антологія /Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. - К.: Смолоскип, 2002. - С. 728.). Як бачимо, тут поняття справедливості корелює з поняттям рівності, а також підкреслюється необхідність підтримки найменш успішних соціальних прошарків. У США роботи Джона Роулза ("The Theory of Justice" (1971), "Political Liberalism" (1993)) стали класикою політичної філософії.

У чому полягає природа цієї рівності? Почасти відповідь на це питання міститься в цитаті Д. Боаза - у визнанні існування достоїнства в кожній людині. Більш детально з цього приводу висловився один із блискучих представників класичного лібералізму ХХ століття Людвіг фон Мізес (L. Mizes): "Відмінності між людьми є лише штучними, продуктом соціальних, людських - сказати б плинних - інститутів. Невмируще в людині - її дух - є, беззаперечно, однаковим у багатих і бідних, знатних і простолюдинів, білих і кольорових" [51] ) [51] Мізес Людвіг фон // Лібералізм у класичній традиції // Лібералізм: Антологія /Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. - К.: Смолоскип, 2002. - С. 7.). Таким чином, ми виявляємо тут вплив релігійного, точніше іудейсько-християнського, розуміння джерела рівності людей - факт створення людини по образу і подобі Бога.

Разом із тим, теоретики лібералізму завжди підкреслювали, що абсолютної рівності між людьми немає і не може бути, кожна людина індивідуальна. "Поза людською волею зробити негра білим. Але негрові можуть бути надані такі ж права, як і білій людині, і таким чином він матиме можливість заробляти стільки ж, якщо він стільки ж вироблятиме" [51] ) [51] Мізес Людвіг фон // Лібералізм у класичній традиції // Лібералізм: Антологія /Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. - К.: Смолоскип, 2002. - С. 7.). Звідси випливає розуміння соціального характеру рівності. Мова йде про рівність можливостей, тобто про рівність перед законом, визнання існування загальних для всіх цивільних прав. У моральній площині, додамо, доктрина політичної коректності припускає визнання рівного права на повагу до своєї індивідуальності.

Визнання права іншої людини на індивідуальність найтіснішим чином, на мій погляд, пов'язано з культурою і традиціями англо-американського суспільства. Зокрема, це стосується таких явищ, як феномен "приватного простору" ("private space") - визнання права на певну дистанцію в спілкуванні з іншими людьми, у громадських місцях. Порушення цієї дистанції вважається неприйнятним і вимагає вибачення. Дієвість цього правила наочно перевіряється в суспільному транспорті Нью-Йорка чи Лондона.

До цього ряду явищ можна віднести так само визнання права на невтручання в приватне життя індивіда ("privacy"). Це право індивіда вирішувати особисті справи без державного втручання і контролювати поширення інформації про себе. Поняття "privacy" з'явилося в Англії ще в XV столітті. У нашій мові цей термін не має ємного аналога. Тим часом сьогодні в США це право належить до числа природних прав (natural law). Рішеннями Верховного суду це право було додатково внесене в список прав американського народу. У 1974 Конгрес у Законі "Про захист відомостей про приватне життя" ("Privacy Act") вперше установив, що приватна особа має право знайомитися з інформацією про себе, що міститься в досьє державних відомств, а також заперечувати інформацію, що там міститься, і вносити в неї виправлення і зміни [73] ) [73] Свірін М. Г. Режим відкритості адміністративної системи (підходи до вирішення питання у США) // Актуальні проблеми державного управління. - Вип. 15. - 2004. - С. 224 - 236.).

Таким чином, можна говорити про те, що культурні традиції північноамериканського суспільства з їх пріоритетом поваги до індивідуалізму могли стати живильним середовищем генезису й еволюції політичної коректності.

У навчальній програмі курсу "Політична коректність в американському суспільстві" (професор Джон Рейсман (Jon Reisman) із Мейнського університету) студентам ставиться задача проаналізувати "кантіанські філософські принципи політичної коректності" ("Kantian philosophical principles of political correctness") [173] ) [173] POS 311, POLITICAL CORRECTNESS IN AMERICAN SOCIETY

Http://www. umm. maine. edu/faculty/jreisman/syllabi. shtml). Як відомо, вихідною передумовою кантіанської етики є переконання в тім, що всяка особистість - самоціль, особистість ні в якому разі не повинна розглядатися як засіб здійснення яких би то не було задач. Основний закон етики Канта - це категоричний імператив: "... виходити тільки з тієї максими, відповідно керуючись якою, ти в той же час зможеш побажати, щоб вона стала загальним законом" [32] ) [32] Кант И. Критика практического разума // Кант И. Сочинения. - Т. 4. - Ч. 1. - М., 1965. - С. 260.).

Слід зазначити, що толерантність є одним із провідних принципів лібералізму. Так, на думку вже цитованого нами вище Людвіга фон Мізеса: "Лібералізм вимагає терпимості як речі принципової, а не з опортунізму. Він вимагає терпимості навіть до очевидно безглуздих вчень, абсурдних форм єресі і по-дитячому дурних забобонів. Він вимагає терпимості до доктрин і поглядів, які він вважає шкідливими і руйнівними для суспільства, і навіть до рухів, проти яких він невтомно бореться. ... лише терпимість може створити і зберегти умови суспільного світу, без якого людство знову повернеться до варварства й злиднів давно минулих століть. Проти того, що є дурним, безглуздим, помилковим і шкідливим, лібералізм бореться зброєю розуму, а не брутальною силою й репресіями" [51] ) [51] Мізес Людвіг фон. Лібералізм у класичній традиції // Лібералізм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. - К.: Смолоскип, 2002. - С. 12.).

Таким чином, моральне відношення до інших, толерантність можна розглядати в якості одного з атрибутів політичної доктрини під назвою політична коректність.

Похожие статьи




Особистість, суспільство та суспільні цінності з точки зору політичної коректності - Політична коректність

Предыдущая | Следующая